Микола Руденко – Стрес

Я все пройшов. І серед темних літ
Пізнав щось важче, аніж кров і порох –
Коли в мені валився звичний світ,
Бо я побачив: весь він на підпорах.

Підпори впали – і моя душа
Порвала враз облудну пересічність.
Якби ж хоч смерть! Вона комусь лиша
Щось незатьмарене –
Просте, як вічність.

А в мене впало все. Товариші,
Дружина, діти –
Все немов згоріло.
Неначе тіло позбулось душі
Або душа десь загубила тіло.

Когось я шарпав: глянь, того ж нема,
Про що нам казано –
Нема та й годі!
Є тільки в людях потайна тюрма –
Зате брехня гуляє на свободі.

А психіатр, немов премудрий змій:
– Це перевтома. Це ознаки стресу…
Ох, лікарю! Рецепт простіший мій:
Щоб менше стресу –
Дайте вільну пресу.

Та марної Я лишився між людей
Ані живий, ні мертвий.
Наче мушу
На волю з власних видертись грудей,
Щоб в руки Богові віддати душу.

Мов хтось мене зсередини обпік,
На попіл обернулося волосся.
Блокадні ночі, тридцять третій рік –
Усе це легшим в мить оту здалося.

Яка ж Земля незатишна й страшнаї
А гасла завчені – чого ви варті?..
Тюрма і табір – заважка ціна.
Проте ні стресів тут,
Ані інфарктів.

Що не кажіть, а це таки причал
Для розуму й душі в земному світі.
Летять мої літа, летять учвал
Через колючі металеві сіті.

Нехай земля вогнем для підошов –
Я знаю: виживуть рядки ці щирі.
І я щасливий, що себе знайшов,
Що не сконав у бездуховнім вирі.

06.11.1980, Мордовія


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Аналіз вірша по стіні збігали стрілки.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Стрес