Микола Руденко – Стрес
Я все пройшов. І серед темних літ
Пізнав щось важче, аніж кров і порох –
Коли в мені валився звичний світ,
Бо я побачив: весь він на підпорах.
Підпори впали – і моя душа
Порвала враз облудну пересічність.
Якби ж хоч смерть! Вона комусь лиша
Щось незатьмарене –
Просте, як вічність.
А в мене впало все. Товариші,
Дружина, діти –
Все немов згоріло.
Неначе тіло позбулось душі
Або душа десь загубила тіло.
Когось я шарпав: глянь, того ж нема,
Про що нам казано –
Нема та й годі!
Є тільки в людях
Зате брехня гуляє на свободі.
А психіатр, немов премудрий змій:
– Це перевтома. Це ознаки стресу…
Ох, лікарю! Рецепт простіший мій:
Щоб менше стресу –
Дайте вільну пресу.
Та марної Я лишився між людей
Ані живий, ні мертвий.
Наче мушу
На волю з власних видертись грудей,
Щоб в руки Богові віддати душу.
Мов хтось мене зсередини обпік,
На попіл обернулося волосся.
Блокадні ночі, тридцять третій рік –
Усе це легшим в мить оту здалося.
Яка ж Земля незатишна й страшнаї
А гасла завчені – чого ви варті?..
Тюрма і табір – заважка
Проте ні стресів тут,
Ані інфарктів.
Що не кажіть, а це таки причал
Для розуму й душі в земному світі.
Летять мої літа, летять учвал
Через колючі металеві сіті.
Нехай земля вогнем для підошов –
Я знаю: виживуть рядки ці щирі.
І я щасливий, що себе знайшов,
Що не сконав у бездуховнім вирі.
06.11.1980, Мордовія
(2 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Я нині весь – немов крутий заміс Я нині весь – немов крутий заміс Із споминів, та сповідей, та сліз. Шаную те і вірю тільки в те, Що у душі Голгофою росте. Мене кололи й різали – терпів. Але нічого не робив напів. Ламав життя і заново творив, Та напівправди я не говорив. Напівкохання в серці не беріг, Не кликав напівдруга на […]...
- Микола Руденко – Благання Лечу кудись орбітою земною. Люблю й ненавиджу усе земне… Не я пишу, а Слово пише мною – Воно вже вкрай заїздило мене. Не інший хтось – мене загнало Слово Сюди, де дротом заткана нора. Благаю, всемогутній душолове, Пусти мене на волю – Вже пора! Я звершив Боже і людське веління І вже чогось нового не […]...
- Микола Руденко – Знов насувається зима Знов насувається зима, Лягає паморозь на луки. Давно мені листів нема – Мовчать сини, мовчать онуки. Як видно, рід мій нетривкий: Все рідшає круг мене парість. За що життя – за гріх який Мене оголює на старість? Відірве друга, відбере – І вже назад не повертає. Я – ніби дерево старе, Яке на вітрі облітає. […]...
- Микола Руденко – Коли осінь зірваний листок Коли осінь зірваний листок Закружля на золотім крилі, – Пам’ять, висвіти якийсь куток На моїй знедоленій землі. Може, під вербою джерело, Де корінням бавиться вода; Чи озерце, де моє весло Шлях серед латаття проклада. Кручу, де живуть прудкі стрижі; Окунців, що плавають по дну; Чи одну волошку на межі – Не багато, хай лише одну… […]...
- Микола Руденко – Я ніби вийшов із полону Я ніби вийшов із полону, В якому змалку виростав. Уже не гнусь, не б’ю поклони – Немов царем учора став. Є вірні піддані у мене – Берізка, срібна ковила. Сосна гілля вічнозелене, Немов царівна, підвела. Яка журба мені від того, Що знов лягла недобра тінь? Я стільки розпізнав святого Серед зелених володінь! Порозганяю лжепророків, Мов […]...
- Микола Руденко – Біля старого дуба Тисячолітні велетні-дуби, В живу броню закована могутність! Скажіть мені, ви вільні, чи раби – У чому ваша сила, ваша сутність? Я вас питаю нині не дарма – Моя епоха до підробок ласа: В самій істоті схована тюрма,- А зовні велич та дзвінка окраса. Не ображайся, дубе… Я прийшов Не для інспекцій – нам цього не […]...
- Микола Руденко – Із космосу Сіре небо сірої землі За шибками нашими стоїть. Десь летять космічні кораблі – До яких причалів і століть? Космонавт на Землю погляда, Материк далекий впізнає. Земле, хто твій поступ розгада І майбутнє визначить твоє? Ні дахів, ні вулиць, ні шибок Не помітно на тобі здаля. Як бабусин вовняний клубок, По орбіті котиться земля. І вібрує […]...
- Микола Руденко – В донецьку Для чого? Можливо, заради прощання Мене повернула година остання На землю, з якої для рим і думок Життя мого витік нерівний струмок. І що це за фокуси, що це за жарти? Я звідси на крила здіймався без варти – Шахтарська дитина, палкий піонер. Чому ж мені руки за спину тепер?.. Крізь грати, крізь мури виходжу […]...
- Микола Руденко – Що “я” це “я” Що “я” це “я” – повірити не можу: Ніяких доказів тому нема. Чуття, що їх особі на сторожу Дає природа – Знищила тюрма. І я уже давно на тому світі. А світ, де серце між людей жило, Лише в слабкій, невиразній приміті У сни приходить, мов недавнє зло. О, я з бідою поріднився рано: Був […]...
- Микола Руденко – Так просто все Так просто все: напишеш каяття – І роздобудеш право на життя. Лише десяток слів чи, може, фраз – І все вчорашнє вернеться нараз. Дерева й квіти в іскорках роси, Та за вікном дитячі голоси; Та риба в озері, та в небі птах. Та смак цілунку на твоїх вустах. Як свідчення любові й доброти… І тільки […]...
- Микола Руденко – Пам’ять душі Це ніби сон. Але ж не сон – видіння, Яке прийшло з людської глибини. Душі в віках не пізнане бродіння, Що з дійсності виготовляє сни. Гніді чи, мо’, червонозолотаві (Як полум’я, що виникло з грози) Летять кудись – у славі чи неславі? – Козацькі коні, впряжені в вози. Їх сотні, тисячі. Мужичі спини Гойдаються у […]...
- Микола Руденко – дніпро взимку Нема дніпра, нема, та й годі – Є вкрита снігом далина. Лише зненацька у негоді Хрустіння криги долина. Але мороз у повній силі, Дерева інеєм взялись. Там, де гойдались гори-хвилі, Курей селянських патра лис. Він озирається зловтішно: Ось що накоїла зима. Йому і боязко, і смішно: Де ж той дніпро?.. Нема, нема. В снігах немов […]...
- Микола Руденко – Немовби й світу вже нема Немовби й світу вже нема – Ані Москви, ані Парижа. Є тільки хуртовина хижа Та ця серед снігів тюрма. Можливо, отаким було Середньовічне городище… А хуртовина виє, свище – Природи хаотичне зло. Від міст відвикли ми давно – Вони для нас такі далекі… Хто тут наглядачі, хто зеки – Для хуртовини все одно. Пурга мете, […]...
- Микола Руденко – Скінчилось літо Скінчилось літо. Шелестять дощі Холодні – без веселок та без гроз, А завтра на стави і на кущі Змертвілим птахом упаде мороз. І паморозь, немов могильна сіль, Скує у лузі голі дерева. І тільки вогники далеких сіл Підкажуть, що земля іще жива. Я жадібно ті вогники ловлю І розмірковую в осінній млі, За що крилату […]...
- Микола Руденко – Спомин про кам’яну бабу Здається, недавно – та ціле життя Пробігло, мов піна на хвилі. Відтоді, як вбоге селянське дитя Заснуло на скіфській могилі. Дрімав вітерець між кущів полину, Задумалась далеч бездонна. На голову руку свою кам’яну Поклала гранітна мадонна. Немов до живої, до неї я звик. В ній щось небуденне звучало. У постаті сірій вбачав кочовик Природи жіноче […]...
- Микола Руденко – Чорні люди Вони ідуть з моїх дитячих снів З бензинками, натертими до блиску, – Ті чорні люди, друзі давніх днів, Що заглядали у мою колиску. Ну, що ви нині знаєте про них? Не та земля і вже не ті забої… Та чорні люди з пагорбів курних Зовуть мене до висі голубої. Вони десь там, бо на землі […]...
- Микола Руденко – Зацвів лужок Зацвів лужок поміж колючих стін – Вкотре зацвів!.. І все ж я не радію: Голівками кульбаб яскріє він – Не варто шанувати цю подію. Летять на північ гуси й журавлі, І прокидаються в озерах жаби. А я сумую: скоро на землі Не стане інших трав – самі кульбаби. Ця квітка шле свою летючу рать Через […]...
- Микола Руденко – Розум і душа Пригадую давніх років чудеса І в серці дитячому спалах: Я плакав тому, що на мене краса Сніжинкою з неба упала. Лежала вона на долоні – Та вмить Їй щось повеліло вмирати. Здавалося, небо ось-ось загримить Суворим засудженням страти. Тим часом на чорному тлі рукава Така ж нерозгадане гарна – Як розум, як диво! – З’явилась […]...
- Микола Руденко – Якщо твої товариші Якщо твої товариші Не ділять дум твоїх віднині, – Не дай торкнутися душі Рукам, що зраджують святині. Хай твердить той, хто втрати в зір, Що ти, мовляв, ідеш не в ногу. Якщо ти віриш – значить, вір, Шукай в земному неземного. Серед хвальби і хизувань, Де кожен прищ – суддя верховний, Нехай сліпа міщанська твань […]...
- Микола Руденко – Ворони та голуби Як можна пояснити ці потреби Природи чи суспільної доби: Ще до схід сонця у мордовськім небі З’являються ворони й голуби? Ворон – мільйон, а голубів – десятки. Вони у небо здіймуться ривком – І опромінені рухливі цятки Повідомляють: сонце за ліском. Летять на тлі ранкової заграви Понад берези, вишки, сіножать. І хочеться гукнути: Боже правий! […]...
- Микола Руденко – Вже другий рік нема зими Вже другий рік нема зими, Земля потріскалась від суші. Ані сніжинки – наче ми Грудневий сніг забрали в душі. На вікна і дахи круті, На чорне потороччя гаю, На землю в мерзлій чорноті Тінь тридцять сьомого лягає. Ні, це не клас, не поділ рас – Це те, що болем чавить груди: Снують істоти поміж нас […]...
- Микола Руденко – Три народження поета Людське народження не вимага печатки – Його засвідчує сама свята земля. Та я своє життя розпочинав спочатку І раз, і два, і три – від голого нуля. Уперше народивсь шахтарчуком кирпатим У скіфському степу серед камінних баб. Я шлях завершив той пораненим солдатом, Щоб з віршами прийти в літературний штаб. Так народивсь поет, який не […]...
- Микола Руденко – Між двома ерами 1 Христова ера проминула, Чому ж ти не прийшов, Христос? Націлились холодні дула В твоїх пророцтв забутий стос. Хто ж розпочне новітню еру? Хто вже на істину набрів?.. Учення тоннами паперу Нас придушили, мов щурів. Тим часом людство на приміті Старе запитання трима: Щось є живого в білім світі, Окрім Землі? Ачей нема!.. І страшно […]...
- Микола Руденко – Калюжа на кризі Калюжо з кригою на дні, З малим окрайцем неба! Авжеж не море… Та мені Так легко біля тебе. Щось рідне є в твоїй душі, В оцих рухливих колах – Чи вмерзлі в кригу комиші, Чи тіні кленів голих; Чи сонні риб’ячі світи Десь глибоко-глибоко… Озерце миле! Чимось ти Скидаєшся на око. У занебесний край здаля, […]...
- Микола Руденко – Ліси, яких немає Зимові витівки на склі – Для мене був єдиний ліс, Бо там. на батьківській землі, Лиш терен по яругах ріс. Те, що снувалось на вікні Серед зимової краси, Вертали надра кам’яні – Далеких ер земні ліси. Вдивляйся в кам’яний шматок: На ньому око розпізна І давню гілку, і листок – Немовби це прийшло з вікна. […]...
- Микола Руденко – Відносність часу Чим ширший ніг твоїх рухливий сажень, Чим важчі справи ляжуть на плече, Чим більше зустрічей, подій та вражень – Тим повільніше час земний тече. Я знаю, друзі: певне, вам здається, Що монотонність робить довшим час… Четвертий рік в неволі серце б’ється, А ніби вчора я полишив вас. Тюрма холодна, темна безнадія Пресує дні, мов сіно […]...
- Микола Руденко – Втома Не криюся: життя мене стомило, Бо знає втому навіть мідний дзвін, Що також скаржиться: якби не било – Безмежно довго не старівся б він. Якби мене ізмалечку й донині Життя не катувало, не товкло – Мені, можливо, в тихій самотині На старості б ще й затишно було. На пасіці поміж валками сіна, Щасливий від червневого […]...
- Микола Руденко – Передчуття прози О Господи! Чи думав я колись, Що із благаннями звернусь до неба: Мене до прози повернути треба, Бо нерви вже вугіллям узялись. Молюся, Боже, на твої дива: Ти раниш словом і лікуєш словом. І часом ми себе на думці ловим: А хто ж ми є? Слова. Живі слова. Моя новела на столі лежить. Це теж […]...
- Микола Руденко – Я визрів і прозрів Я визрів і прозрів – мені нема неволі І слово не вмира на зімкнутих вустах. Душа моя живе, неначе вітер в полі, – Крилатим немовлям шугає по світах. Я бачу крізь сонця – я так далеко бачу, Що байдуже мені до всіх моїх скорбот. У горі не стогну, в розпуці не заплачу І скреготом зубів […]...
- Микола Руденко – Я тікав від людей Я тікав від людей, Щоб з деревами поговорити – Добрий спомин мене Й поза гратами не полиша. Задивлялись у воду Гіллясті мої фаворити – І світилась над ними Зеленого сонця душа. Я їм вірші читав, Таємницю звіряв чи образу – Тільки горлиця чула Та хмарка, Та тиха ріка. І ніхто з них Довіру мою Не […]...
- Микола Руденко – Океан не випити до дна Океан не випити до дна. Вічність є одна, лише одна. То чого ж я зморено тремчу, Коли бачу спалену свічу? Чом живу із відчуттям вини, Коли хтось лягає до труни?.. Бо в ту мить померли всі дива: Без людини вічність – удова. Без людини Всесвіту нема – Всюди тільки глухота німа. То невже наш вік […]...
- Микола Руденко – Мов злодій Мов злодій, власну хату обійду І попрямую в поле стороною. Була – й нема… Хтось у моїм саду Плоди зриває, вирощені мною. Спритніший хтось,- такий, кому зоря Із гаманця в похмуру нічку світить. Холодним п’ятаком від ліхтаря Лягає промінь на вологі віти. Чужий вівчар озвався на цепу, Чуже обличчя виглядає з хати… Даруйте, люди! В […]...
- Микола Руденко – Моє царювання Караюся змалку: чому я такий? Навчитися б те говорити, що треба, Заради домівки, де хлібець легкий, Де падає манна з ласкавого неба. Мій спокій беріг би червоний квиток, До мене б горнулися діти й онуки. І мав би на старість почесний куток – Не табірні нари, Не карцерні муки. Та все ж, коли час мій […]...
- Микола Руденко – Сенс життя Де реальність, де сон – Чи збагну до пуття? Сірий морок Минуле сповив пеленою – Мов не я, а хтось інший Прожив те життя. Шість десятків, які Називаються мною. Пам’ять знову проходить Дороги земні – Ніби вдруге цей світ Відкривається оку. І коли моє тіло Заклякне в труні – Я на нього так само Дивитимусь […]...
- Микола Руденко – Зелена ліра Ні, не людину і не звіра До мене привела весна: Під вишкою стояла ліра – Погнута, здвоєна сосна. І впало здогадом на мене – Нежданим одсвітом добра: Ця ліра, страдниця зелена, Примандрувала з-над дніпра. Там гордий лось поважно й строго, В лугах минаючи мости, Ранкове сонце брав на роги, Щоб їй в дарунок піднести. Там, […]...
- Микола Руденко – душа берези Нас – океан. Але ж кому у спадок Дісталось істини святе зерно? Якщо життя лише сліпий випадок – Яким безглуздям робиться воно! Я не просив його собі в дарунок На цій землі, де навіть Слово – крам, А переможець той, для кого шлунок – Носій всіх істин і єдиний храм. Ні, не просив. Хто ж […]...
- Микола Руденко – Вже в тебе випадають зуби Вже в тебе випадають зуби – Порозумнішати пора. Сиди тихенько біля груби,- Хай рана гоїться стара. Ти все зробив, що міг зробити, – Були атаки та бої… А де й кого сьогодні вбито – То вже болячки не твої. Іще лишив тобі чимало Зелений світ, весняний гай. Зорею небо в роси впало – Йому служи, […]...
- Микола Руденко – Ойкумена Цар помирав не від років та ран: Він відкидав тягар життя земного – Бо світ завоювавши, ні на гран Не став багатший на знання про нього. Вели цареві коней: вибирай. Схиляли юнки перед ним рамена. А імператор думав: де той край, Що міг би стать межею ойкумени? Смерть воїнів на суші й на човнах Та […]...
- Микола Руденко – Моє віршування Наснилося, немовби я віршую Там, де людська ще не була нога; І ніби я тепер товаришую З самим люцифером – Він мій слуга. На Місяці стою чи то на хмарі, А на ногах моїх висить ланцюг. Я ним поєднаний із кимось в парі Серед брудних тюремних волоцюг. Вони ворушаться, немовби черви – Людського в них […]...
- Микола Руденко – Я так не вмію сумувати Я так не вмію сумувати, Плекати біль в душі своїй, Щоб стрічним не подарувати Усмішки з-під припухлих вій. Вони живуть, вони щоднини Свої серця кудись несуть, Хоч ані світу, ні людини Їм справжня невідома суть. Ні певності в душі, ні віри: Старе розвіялось, нове – Це тільки будні вбогі, сірі, Утопій дзеркало криве. Як випадкові […]...
Аналіз вірша по стіні збігали стрілки.