Микола Руденко – Світанок

Синові Валерію

В світанковий туман між старих ясенів
Ми пірнаємо з сином – ловити линів.

Ще не видно води, ще діяльні бобри
Не сховались в глибінь водяної нори.

Наче мудрих наук нерозгадану суть,
Над водою вони осокора гризуть.

Там, де ледь рожевіє ранковий туман,
Шарудить в очереті ікластий кабан.

Спершу сіра, а в небі уже золота
Понад озеро злякана чапля зліта

І урочиста мить, вікова таїна –
Над заплавою куля встає вогняна.

Хто ж вона – чи розумна істота, чи, мо’,
Тільки піч, біля котрої ми живемо?..

Соком вишні над нами забарвлена синь.
І вдивляється в неї замріяний син.

І ворушиться в ньому небесне й земне –
Те, що змалечку мучило також мене.

Те, без чого життя на землі – не життя:
Тільки їжа та сон – без думок, без пуття,

Те, без чого батьки й звироднілі сини
Животіють, як в мулі ледачі лини.

14. 02.1977


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Світанок