Микола Руденко – В лікарні

Концтабірна лікарня сіріє на горі –
Із дерева і глини облуплений барак.
Якщо сюди приводять поранення старі –
Умій перепочити, щасливий неборак.

Щороку випадає тут ніжитись мені –
Аби хропів не вельми під ковдрою сусід.

Від ганку видно волю – масиви ізбяні.
Яка похмура сірість – цей дерев’яний світ!

Так само будувались ще в домонгольський
Час –
Лиш не було колючки та поміж нею брам.
А ген над видноколом, допоки день не вгас,
Багряне покривало готується борам.

І це в житті моєму одна із тих заграв,
Які зростили в серці потребу вільних крил.
О піднебесний простір! Як пізно я узнав,
Що нас лікує тільки відкритий небосхил.

Кружляє гайвороння і губиться в полях.
Лечу болючим серцем за птахами услід:
Там, де сідає сонце, лежить прадавній шлях
З оцих лісів мордовських до Золотих воріт.

Ще грізний Володимир залишив тут сліди:
Мордву минали вої – спішили до Булгар.
Вони шукати віру приходили сюди,
Проте Аллах не здужав згасить Перунів
Жар.

І я шукаю віру. І ті, хто у землі
(З Полтави, з-поза Львова) – за віру
Полягли.
Несуть їх тихі зорі на власному крилі:
Їм жити попід небом – там, де живуть
Орли…

Ворони нагуляли добрячий апетит –
Горланять, бо нарешті скінчилася зима.
Це чорне птаство – ніби по сірому петит:
“дороги на Вкраїну тобі нема, нема”.

16.04.1981


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – В лікарні