Микола Руденко – Вірш, написаний на тюремній стіні

Знов тюремна параша. Не ліпша й не гірша,
Ніж усюди, де випало бути мені.
В дверях клацає вічко…
Пишу цього вірша,
Примостивши папір на тюремній стіні.

Я вже звик. Я умію продертись крізь цеглу,
Власне тіло залишивши наглядачам.
Дніпре! душу мою зустрічай непідлеглу,
Де рибалки рушають в обійми ночам.

Їхні руки розмірені та обережні.
Заворожено хлюпає в берег ріка.
Обійшовши босоніж кущі прибережні,
Я постукаю в шибку старого Марка.

Порадію, що знов ощенилася сука,
Що Марко ятері доплітає уже –
І вселюся у тільце прудкого онука,
Що із дідом улітку луги стереже.

Заживу, набираючись досвіду й сили
Там, де в воду упали живі небеса…
… А чому ж це ви, діду, мене не збудили?
Ні, не хочу взуватися –
Тепла роса…

І піду, побіжу – не шукай до обіду.
Привітаю над стріхою лелеченят.
Потім вистежу лося по мокрому сліду,
Перевірю, чи ярка надбала ягнят…

Раптом душу неждана краса переможе –
То червоний, то синій, то райдужний цвіт.
Зупинюся у травах і вигукну:
– Боже!
Тут найменше стебельце –
Невивчений світ.

Це непросто: схилитись і думати вголос.
А повз вуха бджола пролітає на мед…
Вдарить грім – наче небо навпіл
Розкололось.
Так почнеться філософ. Почнеться поет…

Клацне вічко у дверях –
І я повернуся.
Грати

цілі – поглянь: не підпиляно прут.
У заплаві залишу кучерики русі –
Тут я дід, не онук…
Я пострижений тут.

Враз тривога: а звідки у камері сіно?
Хтось кричить. Непереливки наглядачу…
Ні, не вірять, що вмію ходити крізь стіни.
З головою укриюся –
Й зарегочу.

05.12.1979


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Снігвантонвчі.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Вірш, написаний на тюремній стіні