Микола Руденко – Втома
Не криюся: життя мене стомило,
Бо знає втому навіть мідний дзвін,
Що також скаржиться: якби не било –
Безмежно довго не старівся б він.
Якби мене ізмалечку й донині
Життя не катувало, не товкло –
Мені, можливо, в тихій самотині
На старості б ще й затишно було.
На пасіці поміж валками сіна,
Щасливий від червневого тепла,
На сонці вигріваючи коліна,
Я б споглядав, як трудиться бджола.
І мир в душі, і злагода, і тиша.
Вітрець – і той голубить сивину.
Колись вечірня зірка заколише –
І я навік під вишнею засну…
А те, котре мене живим робило,
Скресає, мов забуте відкриття:
Якби у дзвоні не гойдалось било –
Вже не було б ні дзвону, ні життя.
13.04.1981
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Цей тихий край Цей тихий край, озерний світ Я над усе люблю – Як жолудь любить пружність віт І як зерно – ріллю; Отак, як річка любить ліс, А журавель весну,- Бо тут я піснею проріс І тут навік засну. Але, поринувши в журбу, Вербиця не засне. Якщо ти любиш цю вербу, То пом’яни й мене. Бо знаю: […]...
- Микола Руденко – Мордовська кутя Ніч зменшилась, А день почав зростати. Освячую тебе, Фантазіє людська! Та мить і є дитя, Якого Божа Мати Із хмар звільняє, Мов із сповитка. Дитина – Світло. Час з людським обличчям, Це правда Всесвіту – І я вклоняюсь їй. Ми сядемо за стіл – Христа звеличим. І не одна сльоза Впаде з-під сивих вій. Кутя […]...
- Микола Руденко – В донецьку Для чого? Можливо, заради прощання Мене повернула година остання На землю, з якої для рим і думок Життя мого витік нерівний струмок. І що це за фокуси, що це за жарти? Я звідси на крила здіймався без варти – Шахтарська дитина, палкий піонер. Чому ж мені руки за спину тепер?.. Крізь грати, крізь мури виходжу […]...
- Микола Руденко – Пам’ять душі Це ніби сон. Але ж не сон – видіння, Яке прийшло з людської глибини. Душі в віках не пізнане бродіння, Що з дійсності виготовляє сни. Гніді чи, мо’, червонозолотаві (Як полум’я, що виникло з грози) Летять кудись – у славі чи неславі? – Козацькі коні, впряжені в вози. Їх сотні, тисячі. Мужичі спини Гойдаються у […]...
- Микола Руденко – Хтось жорстокий, невидимий ребра розгорне Хтось жорстокий, невидимий ребра Розгорне І намацає серце, і душу мою Непоквапно штовхає у полум’я чорне, І гойдає чи в пеклі, чи десь у раю. А відпустить – і знов я навчаюсь любити Кожну квітку у полі і кожне стебло. Ніби заново треба творити, ліпити Все в самому собі – Бо мене не було. Ніби […]...
- Микола Руденко – Три народження поета Людське народження не вимага печатки – Його засвідчує сама свята земля. Та я своє життя розпочинав спочатку І раз, і два, і три – від голого нуля. Уперше народивсь шахтарчуком кирпатим У скіфському степу серед камінних баб. Я шлях завершив той пораненим солдатом, Щоб з віршами прийти в літературний штаб. Так народивсь поет, який не […]...
- Микола Руденко – Град На Україні град – так радіо сказало. Я ж те на свій копил зобразити берусь: Націлившись на Буг, сичить вогняне жало – Горинич-Змій летить на Україну-Русь. Мов дзвін, озвався дуб. Шумить зелена парість, Де семеро голів стирчать із туману. Змій дихає вогнем: з одних здирає старість, А інших, молодих, вбирає в сивину. Дівча жене гусей: […]...
- Микола Руденко – Стрес Я все пройшов. І серед темних літ Пізнав щось важче, аніж кров і порох – Коли в мені валився звичний світ, Бо я побачив: весь він на підпорах. Підпори впали – і моя душа Порвала враз облудну пересічність. Якби ж хоч смерть! Вона комусь лиша Щось незатьмарене – Просте, як вічність. А в мене впало […]...
- Микола Вінграновський – димить стерня над синіми ярами Димить стерня над синіми ярами, Ряхтить між кленами рожева далина – І полином надихавшись сповна, Встає зоря вечірня з полина… Кого мені – в розхристаному полі? Тут серце переборює думки, Тут дні мої зливаються в роки, Тут уливаються вони у колоски… Кого мені? Кого мені, глибокомудра земле? Чи, може, поля? Ось мої поля… Чи роду-племені? […]...
- Микола Руденко – Смак яблука Ви їли яблука з моєї України? Ні, ви не їли… Їхній смак пізнати Тоді лиш можна, як в тюремні стіни Дружина їх передає чи мати. Та ще як десять чи п’ятнадцять років Тебе годують, наче ту худобу. Після отих диявольських уроків Візьми ранет і відкуси для проби. Розжуй неквапно і затримай в роті – Прислухайся […]...
- Богдана Лапченко – З жахливих думок складаються відчай і втома З жахливих думок складаються відчай і втома, Брехливі претензії ллються весь час без упину. А я цілий тиждень сиджу майжевдома, П’ю майжеконьяк, а деколи – майжемартіні. Завішені вікна брудними шторами смутку, А я й через них бачу двір і широку дорогу: Отут ти колись дарував незабудки, А тут – цілував мене біля порогу. Ти майжелюбив […]...
- Микола Руденко – Визнання Довго я виходив із війни, Пробивав духовне скам’яніння. Вірші давніх літ… А де ж вони? Бракувало щирості й уміння. Щирості?.. Напевне це не так. Це мені, сказати б не по чину: Я на хитрування не мастак – Треба іншу бачити причину. Відшуміли сили молоді, Інші обживаються причали. Я поетом став лише тоді, Коли всі великі […]...
- Микола Руденко – Маки Це так було: тут, під горою, ніч, А десь по той бік починався ранок. Шукаючи казкових самобранок, Ми ранкові виходили навстріч. Витрушувала з неба свій рукав Богиня вроди – голуба Венера. Та й натрусила: Мов огнисті пера, Палахкотіли маки поміж трав. Спливав над скелями легкий димок. Вам казки треба?.. Ось вона, будь ласка! І дудкою […]...
- Микола Руденко – Знов насувається зима Знов насувається зима, Лягає паморозь на луки. Давно мені листів нема – Мовчать сини, мовчать онуки. Як видно, рід мій нетривкий: Все рідшає круг мене парість. За що життя – за гріх який Мене оголює на старість? Відірве друга, відбере – І вже назад не повертає. Я – ніби дерево старе, Яке на вітрі облітає. […]...
- Микола Руденко – Я знав поетів Я знав поетів, що колись без міри Були відважні в пошуках своїх. Тяжка трагедія сліпої віри Спустошила і скам’янила їх. З них кожен був стократ багатший духом, Ніж той, хто оди їхні відзначав, До слів чиїх ми припадали вухом, А він всю велич лиш в собі вбачав. Я знав поетів… Так, вони вже сиві, Їм […]...
- Микола Руденко – Земні дороги Чумацький віз чи парокінні дроги, Комфорт сучасних автоколісниць… Як розверстать мої земні дороги – Вони досягнуть астроодиниць. Дорога – це осмута і розрада, Колиска мрій, що з ранніх літ беріг. І серце, ніби кокон шовкопряда. Вгортається у павутинь доріг. Вшановую тебе, земна дорого, Поміж людей, поміж дерев і трав… Але ж нехай мене не судять […]...
- Микола Руденко – Завали Дитяча уява не знає спочинку: Щоб вивчити духів (чи добрий, чи злий), На шию повісивши лампу-бензинку, В покинуту шахту я лазив, малий. За мною рушала вихраста ватага – Цікавий до всього хлоп’ячий загал. І сталось, пригадую: дика відвага Зненацька мене підвела під завал. Доба чи століття?.. В бензинці помалу Рудий язичок до кінця догорів. А […]...
- Микола Руденко – Щирість Понад щирість людську, понад слово Правдиве Ані радості в мене, ні щастя нема. Що було б, якби з нами лукавила нива Чи прийшла замість літа підступна зима? Хай тобі залишається хитрість єдина,- Як створити живе із металу і скла… Не тому ти не мавпа уже, а людина, Що навчився ховати думки та діла. Світло прямо […]...
- Микола Руденко – Стало слово моє земним Стало слово моє земним, У клубочок згорнулася мрія. Як не бийся, а жодна із рим Занебесним теплом не гріє. А колись же було, було… Я, розсунувши неба клаптик, Брав для віршів живе тепло Із далеких галактик. Нині вірші – не Божий дар. Замішавши ромашки й блавати, Кожен другий чи третій школяр Вміє грамотно зримувати. Буде […]...
- Микола Руденко – Світанок за вікном такий чутливий, наче Світанок за вікном такий чутливий, наче Дмухнеш – і він ураз повернеться в пітьму. А вітер в димарі регоче, виє, плаче,- Немовби хтось помер, що любий був йому. І страшно так мені, що день з імли не вийде. Не поведе мене на заповітну путь. Світанку, веселіш!.. Нічні вітри, не вийте, Хай сонце вигляда – його […]...
- Микола Руденко – Що “я” це “я” Що “я” це “я” – повірити не можу: Ніяких доказів тому нема. Чуття, що їх особі на сторожу Дає природа – Знищила тюрма. І я уже давно на тому світі. А світ, де серце між людей жило, Лише в слабкій, невиразній приміті У сни приходить, мов недавнє зло. О, я з бідою поріднився рано: Був […]...
- Микола Руденко – Якби ж то серце спокійніше мати Якби ж то серце спокійніше мати, Щоб не бентежили передчуття Та не ввижалась напівмертва мати І голодом заморене дитя. І де б оте не сталось – через душу Вони, як тіні, пройдуть, далебі, А я довіку вже каратись мушу Та виправдань шукатиму собі. За те каратимусь, що в світі цьому Вбачав гармонію, співав красу. Тяжке […]...
- Микола Руденко – Помру і нерозгаданим лишиться Помру – і нерозгаданим лишиться, Чого приходив я у світ земний. Уже на інших людях окошиться Загадок і запитань рій сумний. Тополя над криницею ростиме, Акації цвістимуть на горбах. Веснянкувата дівчина нестиме Смак першого цілунку на губах. Хтось клятву під калиною забуде – Його на інші коси повело. І все так само попід сонцем буде, […]...
- Микола Руденко – Найвірніша дружина Перед могильним гнітом самоти, Який на душу давить неугавно, Вже й ти зробилася чужою – Ти, Що найріднішою була недавно. Всю логіку спустошено до дна, В гнівливості досягнута вершина. І залишилася мені одна Подруга давніх літ – Гірка дружина. Коли зірок і куль гримучий сплав Мене прийняв до себе у науку – Неначе із-за хмари […]...
- Микола Руденко – Зелена ліра Ні, не людину і не звіра До мене привела весна: Під вишкою стояла ліра – Погнута, здвоєна сосна. І впало здогадом на мене – Нежданим одсвітом добра: Ця ліра, страдниця зелена, Примандрувала з-над дніпра. Там гордий лось поважно й строго, В лугах минаючи мости, Ранкове сонце брав на роги, Щоб їй в дарунок піднести. Там, […]...
- Микола Руденко – Сон в’язня 1 Мені наснилося, що я помер, Що із драглистих форм мойого тіла Астральна сутність вийшла – І тепер Вона до невідомих сфер летіла. Ні з чим не порівняти почуття, Яке мене вело. То не скорбота, А радісна симфонія Буття – Я жив, неначе променева нота. Порвались пута. Я – крилатий дух. Весь Безмір – мій, […]...
- Микола Руденко – Я нині весь – немов крутий заміс Я нині весь – немов крутий заміс Із споминів, та сповідей, та сліз. Шаную те і вірю тільки в те, Що у душі Голгофою росте. Мене кололи й різали – терпів. Але нічого не робив напів. Ламав життя і заново творив, Та напівправди я не говорив. Напівкохання в серці не беріг, Не кликав напівдруга на […]...
- Микола Руденко – Знову сонце зійшло Знову сонце зійшло, День прибув… Як мене не було, Де ж я був? Мабуть, жив у зорі – В напівсні; Чи в дубовій корі, Чи в зерні. Вітер хмари жене. Дощ іде. Як не буде мене, Буду де? Мабуть, в Сонце піду – До братів, І усе там знайду, Що хотів. Що хотів, що бажав, […]...
- Микола Руденко – Балада про самогубство Оті кити, запеклі самогубці, На берег кинулись з яких причин?.. Старий моряк у корабельній рубці Кректав, оцей готуючи почин: Схопити тросами й назад у воду Хоч одного вернути – хай живе… І зачепили вченим на догоду – Вже на глибоке витягли сливе. Та кит, ледь-ледь буксир не потопивши, Зірвався й повернувся до братів. Старий моряк, […]...
- Микола Руденко – Місячна ніч Ці сині тіні на снігу, Ці неяскраві тіні Таку породжують жагу, Немов при сотворінні. Здається, тиша загримить На світу половину – І з тіней місячних за мить Все виникнуть повинно. Єдиний дух, носій жадань, Розіллється усюди. А плоть не знатиме страждань, Бо плоті там не буде. Душа полине в безмір літ За речовим порогом – […]...
- Микола Руденко – Естафета Я знов дорогу пригадав сліпу Та бурю, котра небо колихала; Грозу, що царювала у степу І шаблями вогненними махала; Та голови уярмлених волів, Які тягнули в темряві мажару. Рогаті силуети їх голів Були, здається, витворені з жару. А блискавка, упавши вдалині, Звивалась полум’яною змією… Навік запам’яталося мені: Я народився з блискавки тієї. Вона мені висвічує […]...
- Микола Руденко – Серце світу Здається, серце не в мені живе, А десь назовні. Чи в зорі далекій. Я чую калатання світове І світової крові чую клекіт. А може, “я” маленьке і оте, Що Всесвітом зробилось,- щось єдине?. Хоч це питання вельми непросте, Я стверджую, що Всесвіт є Людина. Так чи інак, а десь у світі є Те серце, що […]...
- Микола Руденко – Шлях-дорога в небокрай веде Шлях-дорога в небокрай веде. Обіч розступається стерня. То не я – моя уява йде, Наче босоноге старченя. Люди добрі, орачі-дядьки! Чи то ви зробили, чи не ви? Всюди пшениці та буряки – Ні волошки в полі, ні трави. Тільки по канавах реп’яхи, Тільки лопушиння по ярках. Вже заорані й старі шляхи – Мов розтято вени […]...
- Микола Руденко – Розум і душа Пригадую давніх років чудеса І в серці дитячому спалах: Я плакав тому, що на мене краса Сніжинкою з неба упала. Лежала вона на долоні – Та вмить Їй щось повеліло вмирати. Здавалося, небо ось-ось загримить Суворим засудженням страти. Тим часом на чорному тлі рукава Така ж нерозгадане гарна – Як розум, як диво! – З’явилась […]...
- Микола Руденко – Ліси, яких немає Зимові витівки на склі – Для мене був єдиний ліс, Бо там. на батьківській землі, Лиш терен по яругах ріс. Те, що снувалось на вікні Серед зимової краси, Вертали надра кам’яні – Далеких ер земні ліси. Вдивляйся в кам’яний шматок: На ньому око розпізна І давню гілку, і листок – Немовби це прийшло з вікна. […]...
- Микола Руденко – Чому на мене впало стільки зла Чому на мене впало стільки зла В дні миру і в диму пороховому? Земля в моєму баченні – мала, Дрібна пилинка в безмірі живому. Чи варта ця пилинка наших мук? Адже ж ми тільки мить на ній живемо. І мить ота – можливо, тільки звук Чи літера з космічної поеми… У пошуках пройшовши цілий світ, […]...
- Наталя дворнік – Втома Хочу зникнути, хочу більше не бути, Просочитись піском крізь пальці твоєї долоні, Й по піщині, щоб ніхто не помітив, тонути, Приставляючи холод заліза до скроні. Хочу бути забутою! Я так хочу самотності! Ти знаєш, як слабну я від власної сили? Я забула давно який запах у днів безтурботності, Мені тяжко тягти за спиною переламані крила! […]...
- Микола Руденко – Цар Буж 1 У казармі – грип, надворі – стужа. В шибці блимає якась зоря. Знов не сплю і думаю про Бужа – Першого вкраїнського царя. Іменем отим віддавна марю. Чом висиш на серці тягарем, Царю антів – український царю? Чи не сам я був отим царем?.. Мов із дна, з дніпровських чорториїв, Пам’ять підіймається в росі. […]...
- Микола Руденко – Реабілітований 1 Не будіть його, пастушки,- Хай під явором спочива. В нього вчилися наші батьки, Як помножити два на два. Телескопа робили вони – Чи віднайдеться край небесам?.. Він довчив їх аж до війни – І в окопи вирушив сам. Не штовхайте його, не будіть. Бач, сп’яніла стара голова. Краще сіна йому підкладіть, Бо й з […]...
- Микола Руденко – Якщо твої товариші Якщо твої товариші Не ділять дум твоїх віднині, – Не дай торкнутися душі Рукам, що зраджують святині. Хай твердить той, хто втрати в зір, Що ти, мовляв, ідеш не в ногу. Якщо ти віриш – значить, вір, Шукай в земному неземного. Серед хвальби і хизувань, Де кожен прищ – суддя верховний, Нехай сліпа міщанська твань […]...
Поэта и поэзия в творчестве лермонтова.