Микола Руденко – Якби ж то серце спокійніше мати
Якби ж то серце спокійніше мати,
Щоб не бентежили передчуття
Та не ввижалась напівмертва мати
І голодом заморене дитя.
І де б оте не сталось – через душу
Вони, як тіні, пройдуть, далебі,
А я довіку вже каратись мушу
Та виправдань шукатиму собі.
За те каратимусь, що в світі цьому
Вбачав гармонію, співав красу.
Тяжке прокляття і смертельну втому
У враженому серці понесу.
Шляхи космічні, далі неозорі
Помруть для мене у ядучій млі, –
Бо гріх летіти на далекі зорі,
Коли немає хліба на Землі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Серце світу Здається, серце не в мені живе, А десь назовні. Чи в зорі далекій. Я чую калатання світове І світової крові чую клекіт. А може, “я” маленьке і оте, Що Всесвітом зробилось,- щось єдине?. Хоч це питання вельми непросте, Я стверджую, що Всесвіт є Людина. Так чи інак, а десь у світі є Те серце, що […]...
- Микола Руденко – Якби те, що мені заболіло Якби те, що мені заболіло, Я покласти умів на скрипку: Чорна хмара догнала білу І ковтнула її, мов рибку… Зупиняю перо: дурничка, І порівняння просто дитяче. Не натхнення діє, а звичка. Та чому ж моє серце плаче? Звідки туга оця глибока? Може, винен рядок безликий? Бо лишився мені для ока Тільки неба квадрат невеликий. Ані […]...
- Микола Руденко – Втома Не криюся: життя мене стомило, Бо знає втому навіть мідний дзвін, Що також скаржиться: якби не било – Безмежно довго не старівся б він. Якби мене ізмалечку й донині Життя не катувало, не товкло – Мені, можливо, в тихій самотині На старості б ще й затишно було. На пасіці поміж валками сіна, Щасливий від червневого […]...
- Микола Руденко – Мати. Триптих 1 Клумаки випадають з натруджених рук. Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?.. Ти босоніж торкаєш розпечений брук, Так ти ходиш в віках по вугіллі жаркому. За ворота виходять дебелі сини,- І сліди замітає за ними пороша. Материнської мови забудуть вони: Вже та мова для них – нехороша… Бригадири щоранку обходять двори. Лиш в […]...
- Микола Руденко – Як тільки наповниться серце журбою Як тільки наповниться серце журбою І ляжуть на душу погрозливі тіні – Я знов уявлю, що стою під вербою В селі на моїй Україні. Так яблука пахнуть, рум’яні ранети; Так любо звучить не спотворене слово! Із досвіду знаю: обійдеш планету, А серце сюди приведе тебе знову. Чи в кольорі неба, чи, може, у травах Є […]...
- Микола Хвильовий – “У полі голосить мати… “ У полі голосить мати, Така худенька мати в зморшках, А на душі у неї волохато, І одцвітають синьоокі волошки. Дивиться на шляхи жахні – Завели її сина Олелька… Ой ви заводи й шахти, Буду я з вами без веселки. Які ж то, які ж то тайни Крають матірне серце, І коли ж її син розтане, […]...
- Микола Руденко – Я знав поетів Я знав поетів, що колись без міри Були відважні в пошуках своїх. Тяжка трагедія сліпої віри Спустошила і скам’янила їх. З них кожен був стократ багатший духом, Ніж той, хто оди їхні відзначав, До слів чиїх ми припадали вухом, А він всю велич лиш в собі вбачав. Я знав поетів… Так, вони вже сиві, Їм […]...
- Микола Руденко – Українське небо Над Україною небо, коване в кузні громів, Бурями переоране, мов штормовий океан. Вдень і вночі снуються пасма їдких димів, І на козацькі плавні падає чорний туман. Не застогну від того, що перерита земля – Всюди вона сьогодні здиблена дном догори. Тут іще є вербиця та на лужку теля, І до старого тину хиляться явори. Може, […]...
- Якби Якби ти бачив мої сни, Якби відчув мої бажання, То, мабуть, ти б простив мені Мої безглузді сподівання. Якби почув мої думки, Якби заглянув мені в душу, То підпалив би сторінки Роману, що читати мушу. Якби згадав все те, що я Давно забути намагаюсь, Якби почув мої слова, Хоча я так мовчать стараюсь, Якби ти […]...
- Микола Руденко – Із космосу Сіре небо сірої землі За шибками нашими стоїть. Десь летять космічні кораблі – До яких причалів і століть? Космонавт на Землю погляда, Материк далекий впізнає. Земле, хто твій поступ розгада І майбутнє визначить твоє? Ні дахів, ні вулиць, ні шибок Не помітно на тобі здаля. Як бабусин вовняний клубок, По орбіті котиться земля. І вібрує […]...
- Микола Руденко – Маки Це так було: тут, під горою, ніч, А десь по той бік починався ранок. Шукаючи казкових самобранок, Ми ранкові виходили навстріч. Витрушувала з неба свій рукав Богиня вроди – голуба Венера. Та й натрусила: Мов огнисті пера, Палахкотіли маки поміж трав. Спливав над скелями легкий димок. Вам казки треба?.. Ось вона, будь ласка! І дудкою […]...
- Микола Вінграновський – Будеш, мати, мене зимувати Будеш, мати, мене зимувати, Будеш мати мене коло хати, Будеш мати мене коло хати… Ходить полем мій кінь вороненький, Ходить полем мій кінь молоденький, Ходить полем коник молоденький… Будеш, коню, мені воювати, Будеш, коню, собі долю мати, Будеш, коню, собі волю мати… А ти, мати, мене та від хати, Будеш, мати, мене проводжати, Мене проводжати […]...
- Микола Руденко – Земні дороги Чумацький віз чи парокінні дроги, Комфорт сучасних автоколісниць… Як розверстать мої земні дороги – Вони досягнуть астроодиниць. Дорога – це осмута і розрада, Колиска мрій, що з ранніх літ беріг. І серце, ніби кокон шовкопряда. Вгортається у павутинь доріг. Вшановую тебе, земна дорого, Поміж людей, поміж дерев і трав… Але ж нехай мене не судять […]...
- Микола Хвильовий – “Не шкодуй, моя мила мати… “ Не шкодуй, моя мила мати, Що я степ рясний залишив – Я говірку свою кострубату Заплітаю в русявий кужіль1. Подивись в мої очі прозірні – Журавлинії там ягідки: Твойому заповіту я вірний. Як і завжди, вихревий, меткий. Ледве ранок тремтячий, рожевий Заголити темряву підскоче, Я, як сонце безкрайо веселе, На завод положу свої очі. Не […]...
- Микола Руденко – Мурашник Мене він кликав таїною світу – Мурашник в лоні лісових висот, Як небо кличе на чужу орбіту, В казкове коло неземних істот. В похід рушали полчища незлічні, Несли на спинах іскорки роси, Неначе справді воїни космічні, Що прилетіли з Марса в ці ліси. Руді зненацька атакують чорних, Ворожі трупи віддадуть струмкам. І велич цих походів […]...
- Леся Українка – “Якби оті проміння золоті… “ Якби оті проміння золоті У струни чарами якими обернути, Я б з них зробила золотую арфу, – В ній все було б ясне – і струни, й гуки, І кожна пісня, що на інших струнах Бринить, мов голос вітряної ночі, Бриніла б на моїй злотистій арфі Тим співом, що лунає тільки в снах Дітей щасливих. […]...
- Микола Руденко – Щирість Понад щирість людську, понад слово Правдиве Ані радості в мене, ні щастя нема. Що було б, якби з нами лукавила нива Чи прийшла замість літа підступна зима? Хай тобі залишається хитрість єдина,- Як створити живе із металу і скла… Не тому ти не мавпа уже, а людина, Що навчився ховати думки та діла. Світло прямо […]...
- Микола Руденко – Очеретина Чи колюча табірна дротина Вітрові встромляє шпичака, А чи дуденить очеретина – Не збагну лиш: звідки і яка? Може, з неіснуючої хати – Та, що вже зотліла у землі; Та, яку в болоті зжала мати, Коли ми були іще малі. Чи, можливо, на далекій Віті, Де витає в споминах душа. Мій онук у росяному світі […]...
- Микола Руденко – Виправдання Даруй вологу, що тремтить на віях, – Я нею спрагле серце орошу. То ти свята для мене, то повія, – І ціле пекло я в собі ношу. Обурення і радість, і тривога. І сни, що палять душу наяву… Моя любов, можливо, не від Бога, Як світ отой, де я тепер живу. Люблю нерівно, як горить […]...
- Якби вірші мої уміли воскрешати Якби я знав, як врятувать життя, Якби вірші мої уміли воскрешати. Хоча б ненависні людські серця, Мене можна було б поважати. Якби душу, як вірші, Зарифмував всі негаразди, Їх на листку змили б доші, І я б лапав з небес смарагди. Якби з рядками не згорали, Як згорають почуття в душі. Тоді люди би не […]...
- Микола Руденко – Останній журавлиний крик Останній журавлиний крик, Останнє золото берези. Їдкий туман в кістки проник, Мов заборонок хижі леза. За лазнею рясний будяк Сприймаю, мов живу принаду. І жуючи важкий глевтяк, Вертаюсь думкою в блокаду. Навіщо, Господи, зберіг Мене у людопаді тому?.. І на захарканий поріг Несу гірку дідівську втому. Та впавши між пітних речей, Знесилений, у мить відчаю […]...
- Микола Руденко – Три народження поета Людське народження не вимага печатки – Його засвідчує сама свята земля. Та я своє життя розпочинав спочатку І раз, і два, і три – від голого нуля. Уперше народивсь шахтарчуком кирпатим У скіфському степу серед камінних баб. Я шлях завершив той пораненим солдатом, Щоб з віршами прийти в літературний штаб. Так народивсь поет, який не […]...
- Серце музики – Вороний Микола Пам’яті М. Лисенка І Серце музики спинилось… Чуєте – серце музики! Серце, що ритмами билось, Вже заніміло навіки. Ох, як те серце любило – До нестерпучого болю! Як воно тяжко боліло За Україну, за волю… Повне святої розпуки, Серце музики стискалось, Далі – не стерпіло муки – І розірвалось!.. II Яка краса! Усе життя В […]...
- Микола Руденко – Спомин про кам’яну бабу Здається, недавно – та ціле життя Пробігло, мов піна на хвилі. Відтоді, як вбоге селянське дитя Заснуло на скіфській могилі. Дрімав вітерець між кущів полину, Задумалась далеч бездонна. На голову руку свою кам’яну Поклала гранітна мадонна. Немов до живої, до неї я звик. В ній щось небуденне звучало. У постаті сірій вбачав кочовик Природи жіноче […]...
- Микола Руденко – Що вам сказати, мамо Що вам сказати, мамо, Праведнице безталанна?.. Темрява ходить не прямо – В неї душа захланна. Всюди пекельне рало, Що вимагає покори, Навіть шляхи заорало, Навіть обстригло гори. Маємо власну домівку – Отже, Всевишній з нами… Вже ми навчились корівку Пасти попід тинами. Ріки пересушили. Переробили природу – Тільки б нам душі лишили Не вкоротили роду! […]...
- Микола Руденко – Небо, страждаючи, зорі народить Небо, страждаючи, зорі народить, Муками струсів наповниться Вічність. Мудре страждання облагородить Наших незрілих думок пересічність. Райдуга, мов терези всесвітні, На тарілках неземної роботи Білі сади розгойдавши у квітні, Виважить наші гріхи і скорботи. Краплі світанків заграють у листі, В хмарах відчиняться брами сині. Будемо світлі, будемо чисті – Ніби народжені тільки нині. Там, поза хмарами, […]...
- Олеся Крисько – Якби ж ти слухав стук мого серця Якби ж ти слухав стук мого серця, Та рахував би його удари, Розшифрував би у його герцах Всю потаємність ранкових марень. Якби ж відчув ти чим пахне небо, Пташиних співів весняні ноти, Що невагомо ллються у вуха Якби ж ти знав це, якби ж ти слухав! В передсвітанні, як завжди, знову Ховаю в грудях той […]...
- Микола Руденко – Цар Буж 1 У казармі – грип, надворі – стужа. В шибці блимає якась зоря. Знов не сплю і думаю про Бужа – Першого вкраїнського царя. Іменем отим віддавна марю. Чом висиш на серці тягарем, Царю антів – український царю? Чи не сам я був отим царем?.. Мов із дна, з дніпровських чорториїв, Пам’ять підіймається в росі. […]...
- Леся Українка – “Якби вся кров моя уплинула отак… “ Якби вся кров моя уплинула отак, Як сі слова! Якби моє життя Так зникло непримітно, як зникає Вечірнє світло!.. Хто мене поставив Сторожею серед руїн і смутку? Хто наложив на мене обов’язок Будити мертвих, тішити живих Калейдоскопом радощів і горя? Хто гордощі вложив мені у серце? Хто дав мені одваги меч двусічний? Хто кликав брать […]...
- Ідея матері в українській літературі XX століття: “Я (романтика)”, “Мати” Миколи Хвильового, “Скорбна мати” П. Тичини, “Мати” Г. Косинки,”Марія” Самчука Жінці-матері присвячено багато літературних творів різних жанрів, і не буде помилковою думка, що цей образ є наскрізним. Еволюція образу відтворює ті соціально-політичні зміни, що відбуваються у світі, надає йому філософського звучання. Нелегкі випробування випали на долю матері в роки революції й громадської війни: її сини, потрапили у витворену революційними ідеями пастку, творили насильство, “набухали кров’ю […]...
- Микола Руденко – Сльота За вологою шибкою дерево плаче, Сіре небо дощем капотить безупинно. Ну, чого ти болиш, моє серце? Неначе Щось у світі страшне учинитись повинно. Я не знаю, що саме – з людьми чи зі мною, З цілим світом чи тільки з моєю душею. Ніби знов мені треба ріллею курною Вирушати під кулі в холодну траншею. Ну, […]...
- Сергій Жадан – Навіть якби ти покинула ті місця Навіть якби ти покинула ті місця В яких народилась і де лишалась чекати, Де формувались риси твого лиця І починались географічні карти, Навіть якби ти вживала чужі слова, Торкалась чужих плечей і чужих простирадел, І навіть звідтіль, куди мало хто заплива, Не поверталась, хоч хто би тобі не радив, Навіть якби ти тікала від власних […]...
- Микола Руденко – І невагомі, і прозорі І невагомі, і прозорі, Умиті вітром небеса Бувають у людському горі, Немов диявольська яса. Незрозуміла туга в серці, І важко дихать, важко жить… Що знає риба в тім озерці, Яке під кригою лежить? Вода, а не гранітні глиби – В ній все просте, своє, земне… Та марні намагання риби Пробити небо крижане. Вона вдихає часто, […]...
- Микола Руденко – Реабілітований 1 Не будіть його, пастушки,- Хай під явором спочива. В нього вчилися наші батьки, Як помножити два на два. Телескопа робили вони – Чи віднайдеться край небесам?.. Він довчив їх аж до війни – І в окопи вирушив сам. Не штовхайте його, не будіть. Бач, сп’яніла стара голова. Краще сіна йому підкладіть, Бо й з […]...
- Микола Руденко – Тасманськнй король Останнього тасманця було знищено на початку XIX ст. Історична довідка Я – один. Я – останній. То значить – Король. Є Тасманове море й тасманська земля. А земля мусить мати свого короля, – Так сказав мені той, хто давав оцю роль. Кожен трон на кістках. Та не ради відзнак Я споруджую трон із людських черепів. […]...
- Микола Руденко – Шлях-дорога в небокрай веде Шлях-дорога в небокрай веде. Обіч розступається стерня. То не я – моя уява йде, Наче босоноге старченя. Люди добрі, орачі-дядьки! Чи то ви зробили, чи не ви? Всюди пшениці та буряки – Ні волошки в полі, ні трави. Тільки по канавах реп’яхи, Тільки лопушиння по ярках. Вже заорані й старі шляхи – Мов розтято вени […]...
- Микола Руденко – Ліси, яких немає Зимові витівки на склі – Для мене був єдиний ліс, Бо там. на батьківській землі, Лиш терен по яругах ріс. Те, що снувалось на вікні Серед зимової краси, Вертали надра кам’яні – Далеких ер земні ліси. Вдивляйся в кам’яний шматок: На ньому око розпізна І давню гілку, і листок – Немовби це прийшло з вікна. […]...
- Микола Руденко – Ув’язнені маки Розквітнув мак на табірній землі. В людей, котрі до жартів неохочі, Розгладжувались зморшки на чолі І веселішали суворі очі. Цим квітам не судився шир полів – І через те вони такі не пишні. Є кілька справжніх макових голів, А інші розміром Ледь-ледь до вишні. Коли ж я цей врожай збирати став (Вклоняюся тобі, життєва сило!), […]...
- Микола Руденко – Безсмертя нації – у слові Безсмертя нації – у слові, А слово – Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків. Не робітництво, не селянство, Не щирий, праведний народ, А так собі – тупе міщанство, Ходячий шлунок, жуйний рот. Та, незважаючи на втрати, На лайку й дорікання злі, Я слово буду гранувати, Щоб стало долею землі. Щоб за […]...
- Микола Руденко – Як стати поетом 1 Сьогодні всі уміють римувати – Це нині не найважче ремесло. Та є рядки, неначе груди з вати,- Не сіялось у них і не росло. Але поет… Ні, рими бездоганні Його іще не творять, друже мій: Як сіль у світовому океані, В Природі розчинитися зумій. Коли у серці здужаєш вмістити Жагу світил і спрагу солов’я […]...
Біографія олекси стороженка.