Микола Руденко – З долини, де часу воли ліниві

З долини, де часу воли ліниві
Гойдали Розум в тихому візку,
Пішов орач на галактичні ниви,
Де зорі – ніби зерна в колоску.

А телескопів лупоокі вежі
Ворушаться у темряві нічній:
Невже Земля самотня в цім безмежжі
І цілий світ належить тільки їй?

Невже увесь той шал, усі стихії
Гриміли задля того у віках,
Щоб звабно тріпотіли штучні вії
У краль, чий розум
В шпильках-каблуках?..

Щоб, сатанинське крісло осідлавши,
З’явився знову чорний пуп землі
І гнав людей,- як це бувало завше,-
Туди, де смерть прислужує імлі?

І холодок шкребеться поза шкіру:
Хто ми – лиш підлітки чи мудреці?
Чи ти пізнав оту всесвітню міру,
Де ми лише творіння – не творці?

А небеса, мов таємнича маска,
У душу зазирають з висоти.
І по щоках сама Безмежність ляска:
– Пора нам визначить,
Хто – я,
Хто – ти.

Не конче треба, щоб в церковнім хорі
Ти упрівав з огарком у руках.
Але та велич, котра творить зорі,
Живе чи не живе в твоїх думках?

Якщо твій рай обріс перинним пухом,
А циркуляр – твій бог і твій кумир,
Якщо твій дух з моїм не злився духом,-
То ліпше йди в дідівський монастир.

1968


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твори українських письменників про другу світову війну.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – З долини, де часу воли ліниві