Микола Руденко – З нічого світ творився
З нічого світ творився, із нічого
В душі моїй народиться рядок.
А потім випурхне – і замість нього
Лишається на серці холодок.
І так самотньо стане, так тривожно,
Неначе світ кінчається на тім –
І вже нічого врятувать не можна
Ні в домі грішному, ні у святім.
А потім знов оте нічоговічне
Розбудить зливу почуттів, думок –
І враз нікчемне, сіре, пересічне
Кудись відсунеться в глухий куток.
І зійде сонце – зійде просто в грудях,
Над серцем небо встане голубе.
І я пізнаю в незнайомих людях
Себе самого – вічного себе.
І зрозумію, що оте нічого
Не можна розгубить серед тривог,
Бо то є іскра сяєва святого,
Для котрого єдина назва – Бог.
23.03.1978
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Надія Як від стовпа і до стовпа, Де дротом птаство володіє, Так доля табірна скупа Проводить серце повз надії. Мовляв, це в сейфі хтось трима: Під осінь воля нас чекає… Та пройдуть осінь і зима, Але надія не зникає. Серця довірливі людськії! Якщо оповідати чесно, То поміж нами є такі, Що в таборах тридцяту весну. Для […]...
- Микола Руденко – Сосни – колони собору Сосни – колони собору, Небо – розписана баня. В білій безмовності бору Дятла ритмічне длубання. Дятел – як попик, що носом Мудрість длубає церковну. Сонце освітленням косим Схожість довершує повну. Дятле! Молитви не треба Із крижаного Синаю. Сам я під банею неба Вищу премудрість пізнаю. Засіб длубання простого Між сніговими дарами Не розповість, що святого […]...
- Микола Руденко – Небо А небо не змінилося – так само Сідає сонце і хмарки пливуть. І сто заграв зненацька за лісами Скривавлять дум моїх тернисту путь. Так, небо не змінилося. Єдине, Що здатне душу втішити в снігах. Із світанкових хмар у серце лине Болюча, нерозгадана снага. Підводиться гіркою таїною Невільницької долі дивний знак: Раніше синь оту, що наді […]...
- Микола Руденко – Я розгубив категоричність Я розгубив категоричність, Я поміркованість несу: Приймаю місяця ліричність – Відбитих променів ясу. Хай не своє, нехай відбите, Жовтаве, а не голубе… Та глянь, яке він платить мито За право бачити тебе! Крізь листя кидає червонці, І не прості, а золоті. Таких ти не побачиш в сонці, Бо вдень вони уже не ті. Він душі […]...
- Микола Руденко – Вже в тебе випадають зуби Вже в тебе випадають зуби – Порозумнішати пора. Сиди тихенько біля груби,- Хай рана гоїться стара. Ти все зробив, що міг зробити, – Були атаки та бої… А де й кого сьогодні вбито – То вже болячки не твої. Іще лишив тобі чимало Зелений світ, весняний гай. Зорею небо в роси впало – Йому служи, […]...
- Микола Руденко – Покинутий лан За вільхами в заплаві є луги, Що так цвітуть у червні, наче зорі. Всю невичерпність власної снаги Розхлюпали у трав’яному морі. Окрему квітку вивчити мені Нелегко між квітучих краєвидів. Та друг ботанік у погожі дні Тут налічив їх сотні різних видів. Він не жалів ні часу, ні себе – Радів, сміявся чи стенав плечима. Пливло […]...
- Микола Руденко – Із космосу Сіре небо сірої землі За шибками нашими стоїть. Десь летять космічні кораблі – До яких причалів і століть? Космонавт на Землю погляда, Материк далекий впізнає. Земле, хто твій поступ розгада І майбутнє визначить твоє? Ні дахів, ні вулиць, ні шибок Не помітно на тобі здаля. Як бабусин вовняний клубок, По орбіті котиться земля. І вібрує […]...
- Микола Вінграновський – У лісі вже нічого не цвіте У лісі вже нічого не цвіте, Цвіте лиш дятел на сосні сумливій Та синій дзвоник уві млі у мливій, Це те цвітіння, але вже не те… Нога трави в багряне відійшла, Зозулина зоря останню росу гонить, Ніхто вже не чека… бо це тобі боронить Качаточко шустінням в комишах… Та я ще не люблю! ані тебе, […]...
- Микола Руденко – Із окопних часів, із важких лихоліть Із окопних часів, із важких лихоліть, Не зумівши миритись на хлібі легкому, Я дерусь по драбині, що в грудях стоїть, Хоч високих щаблів і не видно нікому. Десь там птахи співають і сонце живе, Та в самому собі це пізнати не просто. Ось уже досягаю вершини сливе – Раптом падаю вниз, мов з дірявого мосту. […]...
- Микола Руденко – Філософе з чарівними очима Філософе з чарівними очима, Із добротою в глибині зіниць! Ще є в нас, люба, крила за плечима, Що не дозволять нам упасти ниць. Я стільки втратив!.. Від тієї втрати Пече у серці незагойний шов… Та, мабуть, Бог не прагнув покарати, Раз я тебе, просвітлену, знайшов. Хай багатіють вправні романісти, З томів будують паперовий мол. Їм, […]...
- Микола Руденко – За вишкою, що на каплицю схожа За вишкою, що на каплицю схожа, Вечірнє сонце стомлено сідає. Палає небо – Наче думка Божа Поза паркан колючий заглядає. Дротину позолочує іржаву Туман прозорий – Лісова полуда. Душа моя вдивляється в заграву І жде на чудо, Котрого не буде. Далека Конча не поверне весни, Що відпливли з дніпровською водою. Кохання храм у серці не […]...
- Микола Руденко – Помру і нерозгаданим лишиться Помру – і нерозгаданим лишиться, Чого приходив я у світ земний. Уже на інших людях окошиться Загадок і запитань рій сумний. Тополя над криницею ростиме, Акації цвістимуть на горбах. Веснянкувата дівчина нестиме Смак першого цілунку на губах. Хтось клятву під калиною забуде – Його на інші коси повело. І все так само попід сонцем буде, […]...
- Микола Руденко – Люблю людей Люблю людей. Але моя любов Клубком кривавим запеклась у грудях. Оглянуся – і помічаю знов: Чогось істотного бракує в людях. Так мало непогорблених, прямих, Окрилених високою метою. І хто нас визволить від нас самих – Від страху перед правдою святою? Хоч сенс народження нам не ясний (Життя для нас – лише сліпий Випадок), – Пірнаємо […]...
- Микола Руденко – Щирість Понад щирість людську, понад слово Правдиве Ані радості в мене, ні щастя нема. Що було б, якби з нами лукавила нива Чи прийшла замість літа підступна зима? Хай тобі залишається хитрість єдина,- Як створити живе із металу і скла… Не тому ти не мавпа уже, а людина, Що навчився ховати думки та діла. Світло прямо […]...
- Микола Руденко – Виснажує і зраджує мене Виснажує і зраджує мене На цій землі уява небагата: Я розумію все людське, земне – Крім серця, що живе у грудях ката. Як розгадати, де ота рука Бере для себе Каїнову силу, Щоб підписом чи кнопкою дзвінка Народи цілі кидати в могилу? Одним свинець в опалені виски, А другим плетиво колючих ліній – За кусень […]...
- Микола Руденко – Я визрів і прозрів Я визрів і прозрів – мені нема неволі І слово не вмира на зімкнутих вустах. Душа моя живе, неначе вітер в полі, – Крилатим немовлям шугає по світах. Я бачу крізь сонця – я так далеко бачу, Що байдуже мені до всіх моїх скорбот. У горі не стогну, в розпуці не заплачу І скреготом зубів […]...
- Микола Руденко – Небо, страждаючи, зорі народить Небо, страждаючи, зорі народить, Муками струсів наповниться Вічність. Мудре страждання облагородить Наших незрілих думок пересічність. Райдуга, мов терези всесвітні, На тарілках неземної роботи Білі сади розгойдавши у квітні, Виважить наші гріхи і скорботи. Краплі світанків заграють у листі, В хмарах відчиняться брами сині. Будемо світлі, будемо чисті – Ніби народжені тільки нині. Там, поза хмарами, […]...
- Микола Руденко – Я знав поетів Я знав поетів, що колись без міри Були відважні в пошуках своїх. Тяжка трагедія сліпої віри Спустошила і скам’янила їх. З них кожен був стократ багатший духом, Ніж той, хто оди їхні відзначав, До слів чиїх ми припадали вухом, А він всю велич лиш в собі вбачав. Я знав поетів… Так, вони вже сиві, Їм […]...
- Микола Руденко – Як стати поетом 1 Сьогодні всі уміють римувати – Це нині не найважче ремесло. Та є рядки, неначе груди з вати,- Не сіялось у них і не росло. Але поет… Ні, рими бездоганні Його іще не творять, друже мій: Як сіль у світовому океані, В Природі розчинитися зумій. Коли у серці здужаєш вмістити Жагу світил і спрагу солов’я […]...
- Наталія Пиж – Не треба. Від тебе нічого Не треба. Від тебе нічого не треба. Лиш дотики рук залиши. Візьми все, що було Далеко до себе Сховай, на гудзок зав’яжи. Не муч мене знову, Не край мені серце І душу не ріж на куски. Ти просто піди Далеко-далеко Лиш спомин про слід залиши. Бувало і гірше Пройшло все, забулось, Згубилось у просторі днів. […]...
- Микола Руденко – Провина перед Всесвітом З тобою разом народилось Слово, Якому слід звучати на вітрах І проростати правдою в дворах, Та ти побачив: люди, наче сови, Мовчать – Бо ними володіє страх. Принишклі, без’язикі, між хатами Вони покірно в сутінки бредуть. Над ними тисне темряви могуть. Ти теж мовчиш. Тремтячими вустами Ворушиш – Та тебе ніде не чуть. А слово […]...
- Микола Руденко – Скінчилось літо Скінчилось літо. Шелестять дощі Холодні – без веселок та без гроз, А завтра на стави і на кущі Змертвілим птахом упаде мороз. І паморозь, немов могильна сіль, Скує у лузі голі дерева. І тільки вогники далеких сіл Підкажуть, що земля іще жива. Я жадібно ті вогники ловлю І розмірковую в осінній млі, За що крилату […]...
- Микола Руденко – Ночі мої, зачаровані ночі! Ночі мої, зачаровані ночі! Відгомін в лузі дівочих пісень, Третіх півнів заклинання пророчі – Ті, без яких не народиться день. Сонце не зійде, бузок не розквітне, Косами не задзвенять косарі, Доки у поле, у небо досвітнє Не заволають пророки старі. Добре тим птахам пророками бути: Голос подав – і ніхто не засне. Ані провини у […]...
- Микола Руденко – Під осокором З лісів мордовських знову, як на горе, Туман повзе – підсинена мара. Ти вже забрунькувався, осокоре? Воно й не дивно, братчику. Пора. Ти змалку радості отут не бачив. Бо сталось так – хотів чи не хотів,- Що виріс ти, похилий небораче, Серед колючих табірних дротів. Була тут смерть, лилася кров солона – Нехай минає це […]...
- Микола Руденко – Ми матері собі не вибираєм Ми матері собі не вибираєм – Стареньку, вбогу маєш берегти. На землях тих, які вважають раєм, Прийти у світ чомусь не здужав ти. Там народився, де дідівське слово Вельможний хтось холопським охрестив. І тільки небо високоголове Твоїм пісням нашіптує мотив. Припавши вухом до річок і суші, Воно вслухається в думки незлі. І марять душі, непокірні […]...
- Микола Руденко – Сльота За вологою шибкою дерево плаче, Сіре небо дощем капотить безупинно. Ну, чого ти болиш, моє серце? Неначе Щось у світі страшне учинитись повинно. Я не знаю, що саме – з людьми чи зі мною, З цілим світом чи тільки з моєю душею. Ніби знов мені треба ріллею курною Вирушати під кулі в холодну траншею. Ну, […]...
- Світ дитини та світ дорослих у творі О. Генрі “Вождь червоношкірих” Світ дитини та світ дорослих у творі О. Генрі “Вождь червоношкірих” О. Генрі (Вільям Сідні Портер) – один із найпопулярніших американських письменників. Герої його оповідань – прості американці: фермери і ковбої, авантюристи і клерки змальовані з надзвичайною теплотою і любов’ю. Твори О. Генрі сповнені непідробною правдою життя, завжди мають захоплюючий сюжет та несподівану розв’язку. Одна […]...
- Микола Руденко – душа берези Нас – океан. Але ж кому у спадок Дісталось істини святе зерно? Якщо життя лише сліпий випадок – Яким безглуздям робиться воно! Я не просив його собі в дарунок На цій землі, де навіть Слово – крам, А переможець той, для кого шлунок – Носій всіх істин і єдиний храм. Ні, не просив. Хто ж […]...
- Микола Руденко – Між двома ерами 1 Христова ера проминула, Чому ж ти не прийшов, Христос? Націлились холодні дула В твоїх пророцтв забутий стос. Хто ж розпочне новітню еру? Хто вже на істину набрів?.. Учення тоннами паперу Нас придушили, мов щурів. Тим часом людство на приміті Старе запитання трима: Щось є живого в білім світі, Окрім Землі? Ачей нема!.. І страшно […]...
- Микола Руденко – Ну навіщо стільки заліза Ну навіщо стільки заліза – Нари, двері, гратовані рами? Все одно я зненацька пролізу Крізь щілину тюремної брами. Все одно я піду на волю – Духом вийду, якщо не тілом. Обійму, мов сестрицю, тополю. Навтішаюся світом білим. Помолюся до зір серед жита, Заночую в копиці сіна – І піду, щоб у людях жити Доти, доки […]...
- Микола Руденко – Стрес Я все пройшов. І серед темних літ Пізнав щось важче, аніж кров і порох – Коли в мені валився звичний світ, Бо я побачив: весь він на підпорах. Підпори впали – і моя душа Порвала враз облудну пересічність. Якби ж хоч смерть! Вона комусь лиша Щось незатьмарене – Просте, як вічність. А в мене впало […]...
- Микола Руденко – Ти, мамо, прийшла в сновидіння Ти, мамо, прийшла в сновидіння В рядні – не в парчевому злоті: Обходиш свої володіння В глибинах синівської плоті. Навчи мене сумнівів, мамо, Вдихни в мої ночі тривоги: У світі не просто, не прямо Розбіглися долі-дороги. Врятуй від повчань лжепророка, Що видимість має за суще. Яви для незвичного ока Коріння світів невмируще. Нехай занебесного руна […]...
- Микола Руденко – дубовий листок Пригадалось мені: горілиць між трави Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті. Раптом західний промінь торкнувсь Голови Загойдалося сонце в дубовому листі. Промінь висвітив озеро, де сазани, Мов двосічні мечі, лискотять під вербою; Де повалені в воду старі ясени Переховують сивих бобрів під собою. А просвічений наскрізь листок затремтів, – Мов боявся за власну оголену […]...
- Микола Руденко – Гірке прощання Коли сідаєш в лайнер, щоб навіки Покинуть рідну землю, – Отоді В тобі скипають всі струмки і ріки, Кров пращурів голосить у воді. Ти добре знаєш, що тобі не жити Без цих дубів та без оцих беріз – Як без волошки, котра серед жита Вродилася із материнських сліз. І хоч старий уже – себе побачиш […]...
- Микола Руденко – Хтось тисне з хмар на землю Хтось тисне з хмар на землю, тисне Люто, А ми повинні небо підпирать. З чужинських стріл вливається отрута У нашу кров, коли йдемо на рать. І небо падає в холодні трави, Коли нас братство в землю зарива. Лише у зорях відгомоном слави Звучать востаннє мовлені слова. А там, дивись, ідуть сини змужнілі І знов беруть […]...
- Микола Руденко – Жайворон Іще тоді, коли хлоп’ям малим Я розпочав ловити слово віще, Щоб втиснути його в кільце із рим, Не знаючи, роблю оте навіщо,- Іще тоді, із босих підошов Виймаючи скабки біля паркану, Я запитав: а звідки я прийшов? Куди піду? Чим після смерті стану? Мовчало небо. Люди й дерева Чомусь були до тих питань байдужі. Ба, […]...
- Микола Руденко – Радіозоря Наша цивілізація багато випромінює радіохвиль. За свідченням астрофізиків, Землю сьогодні Здалеку можна переплутати з радіозорею. Ми молимось біля екрана, Неначе біля вівтаря. Земля внизу – кривава рана, А з неба – радіозоря. Крізь хмари та вербові крони, Через луги і сіножать Офелії та дездемони Радіохвилями біжать. Спурхнувши із якоїсь хвильки (Схоласте, був провидцем ти!), На […]...
- Микола Руденко – Авторське побажання Часом уявлю оце писання В томику – І виплачусь над ним… Враз тюремне самокопирсання Стане осоружним і нудним. Сам пораджу: не купуй, читачу, Ці пропахлі потом сторінки, До яких належать у придачу Не квіткові – Дротяні вінки. Бачиш, друже: в нас на квіти бідно (В зоні є п’ятірка мальв-сиріт) – Отже, римування відповідно Пристосоване до […]...
- Микола Руденко – Ворони та голуби Як можна пояснити ці потреби Природи чи суспільної доби: Ще до схід сонця у мордовськім небі З’являються ворони й голуби? Ворон – мільйон, а голубів – десятки. Вони у небо здіймуться ривком – І опромінені рухливі цятки Повідомляють: сонце за ліском. Летять на тлі ранкової заграви Понад берези, вишки, сіножать. І хочеться гукнути: Боже правий! […]...
- Микола Руденко – В лікарні Концтабірна лікарня сіріє на горі – Із дерева і глини облуплений барак. Якщо сюди приводять поранення старі – Умій перепочити, щасливий неборак. Щороку випадає тут ніжитись мені – Аби хропів не вельми під ковдрою сусід. Від ганку видно волю – масиви ізбяні. Яка похмура сірість – цей дерев’яний світ! Так само будувались ще в домонгольський […]...
Тема родины в произведениях ахматовой.