Микола Вінграновський – Перепеленят перепелиці
Перепеленят перепелиці
Обняли тісніше у тривозі.
Покотився місяць по пшениці,
Покотився вітер по дорозі.
Вітер колоски смикнув за вуса,
Місяць рогом настромивсь на небо.
Мати-перепілка темно-руса –
Ще тісніше діточок до себе.
Хмара,
Наче піп, від виднокраю
Зупинилась слізно на городах
І хрестом у золотих розводах
Перепеленят благословляє.
1954
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Вінграновський – Зупинилась тиша тиха і незбудна Зупинилась тиша тиха і незбудна, Зупинився в небі вечоровий дим. Не спинись лиш ти, любове моя трудна, Трудним світом білим падай, але йди. Йди, моя любове, заки сил і змоги Незрадливим словом, що б там не було, По шляху надії під мечем тривоги Трудним серцем світу, серцем і чолом. Є ще в світі душі і […]...
- Микола Вінграновський – На синю синь води лягла від хмари тінь На синю синь води лягла від хмари тінь, Посумувала хмара за собою. До вечора іде, холонучи, теплінь І тулиться до каменя щокою. Складались два крила, вже поночі, під лист, Туман тулився при долоні вогко. Щось далечі було… терново світ наливсь… Земля і Місяць вдвох дивились око в око… Стопа в стопу ступав за родом рід. […]...
- Микола Вінграновський – Прадід Заколисує вітер ліс, Його душу наповнює снами. А над нами – Чумацький Віз, Без волів і коліс над нами. У тім Возі мій прадід спить: Коли місяць обійде небо, – Йде до прадіда відпочить І цілує в плече, як треба. І запитує прадід в сні, Тихо-тихо, мабуть, шепоче: Чуєш, місяцю, чуєш, хлопче, На землі ти […]...
- Микола Вінграновський – Рябко, і дощ, і з вітром цвіт Рябко, і дощ, і з вітром цвіт, І мамалига, й небо з богом, І пізній розум з ранніх літ, І ранні рани за порогом. Усе, усе, усе – для битви! В часи страждань, болінь, жалю Я повен першої молитви: Свободи тінь в душі ловлю. Червоний місяць аж горить, З діброви хмара виступає, І світ на […]...
- Микола Вінграновський – Під рябими кущами Під рябими кущами вухатими, Де стерня босі ноги коле, – Зайці котять передніми лапами По городах капусту в поле. 1964...
- Микола Вінграновський – до Золотих воріт До Золотих воріт ти ходиш. Не ходи – Там з неба дощ. В горосі твоє плаття. 1975...
- Микола Вінграновський – Наїлися шпаки снігу Наїлися шпаки снігу – співать перестали. До шпаківень, а в шпаківнях вітри ночували. Один вітер – Вітер Грудень, другий Вітер Січень. Третій Лютий, льодом кутий, дощами посічений. Заплакали шпаки журно, знялись за туманом, Прилетіли весну стріти – прилетіли рано. 1965...
- Микола Вінграновський – Кохана Кохана Ти не знаєш Що коли я приходжу від тебе Я засинаю Людиною А просинаюся деревом І вранці Шумлю у нашому подвір’ї І сусіди дивуються Звідки За ніч Виросло таке Дерево Кохана Ти не знаєш Що коли я приходжу від тебе Я засинаю людиною А просинаюся Хмарою Яка зачепилась За середвіття двадцятого віку І яка […]...
- Микола Вінграновський – Ніколи б не подумав Ніколи б не подумав, що ця хмара Подібна буде профілем своїм До першого мого кохання. 1964...
- Вінграновський Микола – Червоний светр Червоний светр, білий сміх я обійняв за плечі. Лимонний вітер задмухав понаддніпровий вечір… Так це було спочатку: ніч і зойки сойки в плавнях… Темнавнй вітер, темні губи й темні трави травня. 1963...
- Микола Вінграновський – Над гаєм хмара руку простягає Над гаєм хмара руку простягає І гається, і гається над гаєм. Ще дощ у хмарі, ще вона не знає, Де дітись Їй у небі понад гаєм. А з переяру, з того переяр’я Ліщина дивиться горіхами на хмару. І карі очі, і голівку кару Звело дівча на ту над гаєм хмару. Той переярок, те дівча, і […]...
- Микола Вінграновський – Ви, як стежка, кохана Ви, як стежка, кохана. Лине сон мій по вашій стежині. З неба падають зорі в дзьоби журавлів. На крило небокраю сіла хмара В червоній хустині І задумалась, тиха, над краєм землі. Засинайте, спочиньте… Вашій мрії я серцем заграю В бузинову сопілку дитинства свого, Бо у ваших долонях голос мій Достига урожаєм, Тихоплинні слова колисають його. […]...
- Микола Вінграновський – Лошиця нюхає туман Лошиця нюхає туман, З туману пахне їй туманом І видно: з-за туману тьмяно Зіходить місяць-молодан. Перепочинює ріка, Холодне злизує каміння, І тупотить з-під лошака Невидиме туманне кіння, Стримить ляковищем в траві, Ірже квитком аерофлоту, І людство – мертві і живі – Осідлує свою кінноту, І пересріблюється стан, Перепоблискують народи, І темно-пурпурово сходить З-за серця місяць-молодан! […]...
- Микола Вінграновський – Пам’яті кінооператора Миколи Бикова Ти, водо, пливи, і ти, вітре, війни: Де кратер бджоли? де життя синій кратер? Тебе обнімаю в обіймах війни, Один, як ніколиньки, мій оператор. На споді землі, де лиш темінь живе, – Де кратер ночей? де життя лютий кратер? Солом’яний місяць і сіє, і жне Один – нікогісінько – мій оператор. Шинеля і фрак, блуза […]...
- Микола Вінграновський – Позахолодало на ріллю Позахолодало на ріллю, На ріллю, де енко-єнко-венко-, Подивилось небо крізь зорю, Як морозить хвилю морозенко. Повідтуманіли береги, Понанахилились обереги, Глянули з-під інею луги, Як вставає місяць обережний. Літові далеко до дощу, Перевито золото туманом, Ще далеко – здрастуй – не пущу! – І вікно виглядується тьмяно. Я тобі казав і говорю – Наче я не […]...
- Микола Вінграновський – Що робить сонце уночі Що робить сонце уночі, Коли у лісу на плечі Тоненька зіронька сидить, – Що робить сонце? Сонце спить. Що робить місяць по ночах, Коли земля йому в очах, Земля, ромашка і вода, – Тоді він сонце вигляда. Що роблять сонце й місяць вдвох, Коли в снігах біліє мох, На сіножать сніги сніжать І снігурі в […]...
- Микола Вінграновський – Канни Канни цвітуть над морем… Канни – червоні чайки! Зором своїм червоним Палахкотять над морем, Наче вони не канни – Квіти червоноброві, Наче з моєї крові Мною загублені рани; Наче до мене в жили Прагнуть улитись кров’ю, Наче вони не дожили Зненавистю і любов’ю!.. Ні! Не мої ви рани! Вперше я стрівся з вами! Ви мені […]...
- Микола Хвильовий – “За зеленим гаєм… “ За зеленим гаєм Покотився стріл, Хмари-зграї Дим. Тумани у лузі, По ланах. Ну-бо, ще раз вдарте – – Бах-ба-бах! Розстріляли поле, Розкидали цвіт… А бандура в зорях У руці. І криваве море, Бездоганний сміх Налива повітря Фарбами весни. Ще раз покотився Від гармати стріл… І тікає морок Стовбурами… дим… ....
- Микола Вінграновський – Поснули – сплять оса з осиною Поснули – сплять оса з осиною, Змерз чорний кетяг бузини, І літня хмара під осінньою Плечем біліє край зими. На прихололе сонце зморене Надули щоки гарбузи, І соняха обличчя згоряне Прошелестіло у низи. Там, де млинок слухняно бухкає І від олійні тихий струс, Й голодний шпак даремно слухає Маслини захололий пульс. 1976...
- Микола Вінграновський – Оксана І спродалась, й скупилась, та й додому, Окрай дороги стежкою собі… А на обличчі тихомолодому Цвітуть два маки тихомолоді. В одній руці корзина базарова, І на другій дитина засина… Дощу набрала хмара вечорова На неї й на дитину з-за села. По крапельці, по краплі, по мокренькій До маку, до маківоньки, до нас… А ми собі […]...
- Микола Вінграновський – Ми підійшли до скирти, і впізнала Ми підійшли до скирти, і впізнала Мене відразу скирта молода, І вже на груди кинулася скирта, Солом’яними стиглими руками Мене всього зненацька обпекла, Та зупинилась скирта: біля мене Стояла жінка світла і чужа, Із мовою нерідною для скирти, З великими, як зненависть, очима, В яких любов гойдалася моя… За руки взявшись, пружно і святково, Ми […]...
- Микола Вінграновський – Зоряний прелюд В тихім світлі нічних заграв Пахло море вечірнім сіном… Вітер хвилі на руки брав І виносив на берег синій. Ми стояли в кормі човна – Серце в серце і руки в руки. Ми клялися в душі до дна Буть такими на всі розлуки. Ти стояв у промінні, як спис, Чорношкірий, тугий, губатий – За сто […]...
- Микола Вінграновський – Лягла зима, і білі солов’ї Лягла зима, і білі солов’ї Затьохкали холодними вустами. В холодні землі взулися гаї. І стали біля неба, як стояли. Скоцюрбивсь хвіст дубового листа, Сорока з глоду водить в небо оком, І вітер пише вітрові листа, Сорочим оком пише білобоке. Що гай з землі дивився і стояв, Що солов’ї маліли, як морельки, А Київ, мов скажений, […]...
- Микола Вінграновський – Стоять сухі кукурудзи Стоять сухі кукурудзи, Й сухе волоття суше просо. Лелека, мов старий грузин, По жовтім полю ходить босо. Лисиця їла – і нема. Лиш облизнулась в жовтій тиші. А з хмаренятками у звишші Хмарина-мама йде сумна… Дружина спить, і на столі Лежать панчохи і в’язання. І в шибці чорт стоїть до рання. Зоря і чорт на […]...
- Микола Вінграновський – Приспало просо просеня Приспало просо просеня, Й попростувало просо, Де в ямці спало зайченя І в сні дивилось косо. Йому сказало просо: спи, Заплющ косеньке око. Залізли коники в снопи, І хмара спить високо. Заснув у хащі сірий вовк І лапою укрився. Твій сірий вовк в воді намок І спати завовчився. Заснуло поле і горби, І на дорозі […]...
- Микола Вінграновський – Коли починається ніч Коли починається ніч Все починається спочатку На чорному полі Витворений з криги та снігу З’являється білий рояль Висотою до неба Зліва Спиною до мене В темно-зеленому платті Дівчина входить Іде і сіда за рояль Мить І заплакали пальці її Мить Засміялися пальці І рояль почав танути Ось він уже як хмара Ось він уже пароплав […]...
- Микола Вінграновський – Минулося. І вже не треба Минулося. І вже не треба. Воно минуло, не болить. Над білим полем біле небо, В гнізді сорочім сніг сидить. І тихо видно білі дива, На руку руку ніч кладе… А тінь тремтливо-полохлива – Хтось наче йде! Хтось наче йде… Минулося… Твоя ця мИна, Цей подих опівнічних губ, Ця купина неопалима – Забув би вже, давно […]...
- Микола Вінграновський – Жоржина Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька. Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою. На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся – стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг. Почорніли живі надії… Плакав в Яссах, […]...
- Микола Вінграновський – Я дві пори в тобі люблю Я дві пори в тобі люблю. Одну, коли сама не знаєш, Чого ти ждеш, чого бажаєш – Уваги, ревнощів, жалю? В гірчичнім світлі днів осінніх, На літо старша, ти ідеш, Й тече твій погляд темно-синій, Як вітер в затінку небес. І час твій берег ще не миє, І твої губи ще уста… Дорога давня молодіє, […]...
- Микола Вінграновський – дерева Коли ви, як зелені волейболісти, Перекидаєте місяць вночі одне одному над собою, Над містами і над країнами, – Я думаю, що ви збожеволіли, І мені стає радісно, що ви не люди. Коли ви снідаєте землею і хмарами Ось уже скоро двадцять століть, Я думаю, щО ви будете їсти, Якщо раптом почнеться воднева війна? І мені […]...
- Микола Вінграновський – Поблимало впівщастя Поблимало впівщастя – й будь здоров! Пісочок хитрий: наче він з невчора… Посушу сірники в твоїм волоссі. 1975...
- Микола Вінграновський – Серпнева елегія З Лівіу даміана Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую, Наче ту пару з небачених чаш із віків, Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою, Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?.. Хто тебе краде мені над миготливою хвилею, Небо чиє в твоїх чорних боїться очах? Боязко й різко плачемо ми уві […]...
- Микола Вінграновський – Ніч Івана Богуна Болиш? Боли ж! Боли, Бо лине крик Від можа і до можа Україною, І панський перехняблений язик Хрипить над нею стомленою слиною. І меч горить над гривою коня, І паля з горла кров’ю обгоріла, Там ребра на гаках, де воля говорила, Там червоніє чорне вороння. Ні шелесту, ні диму з димарів, Лиш свище вітер черепу […]...
- Микола Вінграновський – Ходімте в сад Ходімте в сад. Я покажу вам сад, Де на колінах яблуні спить вітер. А згорблений чумацький небопад Освітлює пахучі очі квітів. Я покажу вам сливи на сучках, Що настромились, падаючи мовчки. Затисла груша в жовтих кулачках Смачного сонця лагідні жовточки. У полі спить зоря під колоском І сонно слуха думу колоскову, І сонна тиша сонним […]...
- Микола Вінграновський – У лісі темно У лісі темно. В лісі ніч. Сидить навпочіпки світання, І дотліва вогнева тліч, Жовтіє в сніг дорога санна. Під верболоззям в казані Чорти різдвяне тісто місять, Й на золотому ковзані Чумацьким Возом править місяць. Пливуть в далеке і бліде Повільних кучугур повали, І Ніжин з посівання йде, Іде додому від Полтави… Ще б трохи Ніжину […]...
- Микола Вінграновський – Блакитно на душі Блакитно на душі… забув, коли мовчав… Вже гасли пальці, билася дорога, А тут тобі і нате: молочай При березі, в камінні, на порогах… Кричало серце літака за ним! А там, внизу, вода свій берег мила, І весни починалися із зим, І ти неподалеченьку ходила. Де не повернешся – кругом у світі ти… Душі світання, сутінку […]...
- Микола Вінграновський – Ця казка на білих лапах Ця казка на білих лапах Іде уночі по дорозі, І місяць тече по хатах, І в казки на віях сльози. Іде вона й тихо плаче: Андрійка ніде не баче. Чи ліг вже Андрійко спати, І де ж ця Андрійкова хата! З верблюдних пустель голодних, З тюленячих вод холодних Йдучи, наша казка стомилась, Невже ж це […]...
- Микола Вінграновський – даленіє вечір в бабиному літі Даленіє вечір в бабиному літі, І поміж тополі з поля до села Гусеня хмарини плутається в житі, Малинові пера губить із крила. Губить воно, губить, що робити має? В небі наліталось досхочу. В стиглім житі вітер пера позбирає, Все ж одно з хмарини хліба не печуть. 1954...
- Микола Вінграновський – Новорічна колискова Сніг приліг на землю, льольо, Притуливсь до тебе я, І гойднулась біля болю Новорічна ніч твоя… Йди додому, старший боле, І малому накажи, Не дивіться нам ніколи По той бік, де ніч лежить. Може бути, що й не буде Того щастячка і нам, Але тепло пахне грудень Молодим своїм снігам… Ти б сказала: не змерзає […]...
- Микола Вінграновський – Синє Червоні ружі синьою водою В саду учителя я поливав. Тремтіли мушки чорні наді мною, Благеньку хмару вітер колисав. На вікна вився виноград зелений, Немов землі несказані думки. Дуби гойдались, і тремтіли клени, Вгорнувши небо в стомлені гілки. А поза тином, вибитим вітрами, Жили шляхи, і села, і міста, Жили народи, вгорнуті віками, – І кожен […]...
Роздум вірний приятель то найбільший скарб.