Микола Вінграновський – Перша колискова
Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока.
В теплих снах ідуть в поля жита,
І зоря над ними йде висока.
Спи, моя гіллячко голуба,
Тихо в моїм серці і щасливо.
За вікном хлюпочеться плавба
Твоїх літ і долі гомінливої.
Спи, моя дитинко, на порі.
Тіні сплять і сонна яворина…
Та як небо в нашому дніпрі,
Так в тобі не спить хай Україна.
Хай вона не спить в тобі повік,
Бо вона – для тебе і для світу…
Люлі, мій маленький чоловік,
Капле сон сріблястий з верховіту…
1963
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Перша колискова для маленького українця (за поезією М. Вінграновського) 1. З покоління “дітей війни”. (Український письменник Микола Вінграновський належав до так званого покоління “дітей війни”. На початок Великої Вітчизняної війни йому виповнилося п’ять років. На його дитинство випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. Ці враження торкнулися багатьох його творів. “Перша колискова” – це напутні слова новому поколінню співвітчизників, яке не знало війни.) […]...
- Микола Вінграновський – Скіфська колискова Колесо котить себе. В голосі колеса сухо. Степ даленіє в рябе, Дихає спеченим духом. Дим засина з колоском, Сплять жеребці і кобили, Спить у траві молоко. Дихає баба з могили. Гиля, моє скіфеня, Гиля на вичинку шкіри. Гиля в сідло на коня – Меч свої зуби ошкірив. Бринзою пахне роса, В меду злипаються очі. Бог […]...
- Микола Вінграновський – Величальна колискова Ще імені твого не знають солов’ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі, люлі, Спатоньки-спатулі, – Тато-мамо, тато-мамо Колисали… Колисало небо Білу хмару, Колисало море Хвилю кару… Ще ніженька твоя не знає далини, Щасливий мак цвіте біля криниці, І ти як мак, […]...
- Микола Вінграновський – Ходімте в сад Ходімте в сад. Я покажу вам сад, Де на колінах яблуні спить вітер. А згорблений чумацький небопад Освітлює пахучі очі квітів. Я покажу вам сливи на сучках, Що настромились, падаючи мовчки. Затисла груша в жовтих кулачках Смачного сонця лагідні жовточки. У полі спить зоря під колоском І сонно слуха думу колоскову, І сонна тиша сонним […]...
- Микола Вінграновський – Новорічна колискова Сніг приліг на землю, льольо, Притуливсь до тебе я, І гойднулась біля болю Новорічна ніч твоя… Йди додому, старший боле, І малому накажи, Не дивіться нам ніколи По той бік, де ніч лежить. Може бути, що й не буде Того щастячка і нам, Але тепло пахне грудень Молодим своїм снігам… Ти б сказала: не змерзає […]...
- Володимир Лучук – Ніч Сплять ведмеді у барлозі, Сині роси – при дорозі. Сплять горобчики у стрісі, А грибочки сплять у лісі. Спить зайчатко під лозою, Спить рибчина під водою. Білі вівці сплять в оборі, Чорний котик – у коморі. Книги сплять за склом у шафі. В зоопарку сплять жирафи. Скрипка спить собі в футлярі, Дрібен дощик спить у […]...
- Микола Вінграновський – Романс Не говори, не говори Про світанковий яр, Там сплять прощання явори Під вибухами хмар. Бродили щастям дні мої З тобою у маю, І на багнети солов’їв Я кинув юнь твою. Я плескав небо мрій своїх На твій дівочий шлях… І жаль мені, що я не міг Спалить тебе в полях. Не говори, не говори Про […]...
- Микола Вінграновський – двадцятий прелюд Привіт тобі, ріко моєї долі!.. Ні, я себе не можу уявить Без тебе, дніпре, як і без тополі, Що в серці моїм змалку тополить. І навіть в цю запівнічну годину, Коли б, здавалося, переді мною світ, Переді мною всесвіт і політ Думок і почуттів у верховину, – Я раптом надивляю Україну… Хвилину тому був я […]...
- Микола Вінграновський – Вже небо не біжить Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом В своєму зорехмарному ряду. Завіяло, заговорило снігом У полі. попіл салом і в салу. Погасло небо, і землі не чути. Сплять босі села в хаті на печі. І сняться їм борщі, та калачі, Та день будущний, миром не забутий. Лиш царство заяче гасає і живе, Бринить деінде безголовий […]...
- Микола Вінграновський – Ніч Івана Богуна Болиш? Боли ж! Боли, Бо лине крик Від можа і до можа Україною, І панський перехняблений язик Хрипить над нею стомленою слиною. І меч горить над гривою коня, І паля з горла кров’ю обгоріла, Там ребра на гаках, де воля говорила, Там червоніє чорне вороння. Ні шелесту, ні диму з димарів, Лиш свище вітер черепу […]...
- Микола Вінграновський – Води із очерету хлюпавиця Води із очерету хлюпавиця, І місяця над очеретом ріг, Дніпро, і сад, і сонна блискавиця, Та неба сонь, та синя сонь доріг… Я не поквапився. Я знаю ціну крові. Ні, я не тон, хто власні греблі рве. Я їх споруджую для віри і любові, Хоча з боліт бугай біду мені реве. Я не про те… […]...
- Микола Вінграновський – Кохана Кохана Ти не знаєш Що коли я приходжу від тебе Я засинаю Людиною А просинаюся деревом І вранці Шумлю у нашому подвір’ї І сусіди дивуються Звідки За ніч Виросло таке Дерево Кохана Ти не знаєш Що коли я приходжу від тебе Я засинаю людиною А просинаюся Хмарою Яка зачепилась За середвіття двадцятого віку І яка […]...
- Микола Вінграновський – Ви чуєте? … Ви чуєте? Ви чуєте – він спить! Я жду вас, товариство, як епоху! Не дай вам бог його в мені збудить… Не кваптеся, беріть мене потроху. Спочатку губи, руки і чоло, А потім очі, ноги і легені, Здається, зайвого у мене не було – Оце і все, що в мене… будьте певні! Несіть мене! […]...
- Микола Вінграновський – Синій сон у небесному морі Синій сон у небесному морі, Сплять часи, і віки, і літа. Я лечу у сіянні прозорім, Труться зорі німі об літак. Спить жадання якесь таємниче На всесвітнім святковім чолі, Тиша тишу по імені кличе, Пахне пилом і потом Землі. Пахне сіном з Чумацького Возу, Що мені сивиною сія, І тремтить, як стебло верболозу, Зачарована мрія […]...
- Микола Вінграновський – Квітень На крилах журавлів весна вже сушить весла, Загомоніли про життя діди, І на стежин пахучі перевесла З снопів тополь тече зелений дим. І падає в ставки ночами п’яне небо, – Де гуси білі сплять чутливим сном. У снах своїх, мабуть, самі від себе Дівчата пролітають над селом. Летять вони неласкані, незаймані, В розгоні мрій, не […]...
- Микола Вінграновський – Розкажу тобі я ще й про те Розкажу тобі я ще й про те, Як у зайця вухо не росте, Як росте у зайця довгий хвіст, Довгий хвіст від лісу через міст. Розкажу тобі я про сніги. Про сніги, що ходять без ноги, В тих снігах є пісня на губах, Біла-біла пісня у снігах. У тій пісні заєць наш сидить, У тій […]...
- Микола Вінграновський – Елегія Зіходить ніч на витишений сад… Глибокий вересень шумить крилом качиним, І за вікном, у листолет відчиненим, – Червоних зір червоний зорепад. В бентезі я!.. душа моя живе Твоїм печальним іменем прозорим. Твій теплий голос кров мою зове, І я освітлений твоїм осіннім зором. Зійди мені!.. В цю ніч в своїм чутті Я мов приймач!.. – […]...
- Микола Вінграновський – Ластівко біля вікна Ластівко біля вікна, Ластівко нашої хати, Що тобі, ластонько, дати: Меду, борщу чи пшона? Ластонько, літа кінець. Діток твоїх би до хати, Я научу їх писати: Небо. дніпро. горобець… Ластонько, де не літайсь – Мало налітатись вволю: Ще народись та удайсь В небо, Вітчизну і волю. Так воно в світі і є, Так воно є, […]...
- Микола Вінграновський – Фуга Сутеніло. Сатаніло. Погляд сходив кров’ю… В скафандрі хмар ішло землею небо. Сутеніло. Бомбами, бомбами, бомбами Бийте свободу в лоб!.. Праворуч кинувсь я, я кинувся ліворуч… А небо йшло в скафандрі хмар землею. А бомбами, а бомбами, а бомбами Кущилася земля у неба під ногами. Я кинувся праворуч і – до себе… А небо йшло на […]...
- Микола Вінграновський – Позахолодало на ріллю Позахолодало на ріллю, На ріллю, де енко-єнко-венко-, Подивилось небо крізь зорю, Як морозить хвилю морозенко. Повідтуманіли береги, Понанахилились обереги, Глянули з-під інею луги, Як вставає місяць обережний. Літові далеко до дощу, Перевито золото туманом, Ще далеко – здрастуй – не пущу! – І вікно виглядується тьмяно. Я тобі казав і говорю – Наче я не […]...
- Микола Вінграновський – Український прелюд Останній міст проплив у далині, Колеса змащені росою голубою – І Київ на Богдановім коні Пливе навстріч дніпровою водою… Вже серце під колесами петля!.. Упало серце! де тому причина?.. Вже чуть, як обертається Земля, І обертається з Землею Україна… Красо моя! Вкраїночко моя! Ну, що мені робити – я не знаю! То прилечу, то знову […]...
- Микола Вінграновський – Поснули – сплять оса з осиною Поснули – сплять оса з осиною, Змерз чорний кетяг бузини, І літня хмара під осінньою Плечем біліє край зими. На прихололе сонце зморене Надули щоки гарбузи, І соняха обличчя згоряне Прошелестіло у низи. Там, де млинок слухняно бухкає І від олійні тихий струс, Й голодний шпак даремно слухає Маслини захололий пульс. 1976...
- Микола Вінграновський – Прадід Заколисує вітер ліс, Його душу наповнює снами. А над нами – Чумацький Віз, Без волів і коліс над нами. У тім Возі мій прадід спить: Коли місяць обійде небо, – Йде до прадіда відпочить І цілує в плече, як треба. І запитує прадід в сні, Тихо-тихо, мабуть, шепоче: Чуєш, місяцю, чуєш, хлопче, На землі ти […]...
- Микола Вінграновський – Почапали каченята Почапали каченята Та по чаполоті, Каченята-чапенята: Сухо нам у роті. В білих льолях сплять лілеї, Чапленя на чатах. Ці лілеї – дрімолеї, А ми – каченята! Свого дядька ми приспали, І тата, і маму, Діда-качура поклали Спати в красноталу. А самі, хоч далеченько, Чап По чаполоті До води, до водиченьки – Сухо ж нам у […]...
- Микола Вінграновський – Триптих 1 Тут все говорить із прадавніх пір, Тут вічність диха тихо серед гір. Це не легенда лине давниною І не мара злітає із пітьми… Човни століть пливуть переді мною, Вантажені народами-дітьми. І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста, Своїм човном пливеш в мої світи… Я прошу тебе, земле моя чиста, Крізь моє серце тихо пропливти. 2 Гуцульщино! […]...
- Микола Вінграновський – Вогненна людина Не в кам’яній, не в дерев’яній ері – Зустрілися ми в атомній добі, В жахких реакціях негаснучих матерій, У плоті вогненній з’являюся тобі. Я – Сонця син. Творець Землі і неба. І я – це ти. Все, що навколо тебе. Вклонись повітрям, часом, і судьбою, І атомом, розщепленим тобою, І таємницею, що знаєш ти один. […]...
- Микола Вінграновський – Марія На базарі рученьки ісклала, В білій хустці, в сірім піджаці, Голову на буханець поклала, Задрімала в хліба на щоці. У чоботях, в темній спідничині, В білому горосі-фартусі Спить собі в базарній хуртовині, А оса тим часом на осі Гомонить, по сливах… Задрімала.. Промінь сонця гасне у косі. На буханець голову поклала, Продає ті сливи уві […]...
- Микола Вінграновський – Ви, як стежка, кохана Ви, як стежка, кохана. Лине сон мій по вашій стежині. З неба падають зорі в дзьоби журавлів. На крило небокраю сіла хмара В червоній хустині І задумалась, тиха, над краєм землі. Засинайте, спочиньте… Вашій мрії я серцем заграю В бузинову сопілку дитинства свого, Бо у ваших долонях голос мій Достига урожаєм, Тихоплинні слова колисають його. […]...
- Микола Вінграновський – Вона була задумлива, як сад Вона була задумлива, як сад. Вона була темнава, ніби сад. Вона була схвильована, мов сад. Вона була, мов сад і мов не сад. Вона була урочиста, як ніч. Вона була одненька, ніби ніч. Вона була в червоному, мов ніч. Вона була, мов ніч і мов не ніч. Вона була, що наче й не була. Але […]...
- Микола Вінграновський – Пісня про життя Заспіваю твоє ім’я, Твоє тихе ім’я вишневе, Де між хмарами обійма Свою ніжну дорогу небо. Де горить під зорею мак І говорить гроза з грозою, Переманює – перейма Хвиля хвилю попід горою. Заспіваю твою любов У великій твоїй дорозі, В тій дорозі, де й я ішов В кароокій рясній тривозі, Де цілує росу роса, Де […]...
- Микола Вінграновський – Сон Вночі, під ранок, у гнізді У комишах при мамі Проснулось каченя собі І глянуло в тумані На срібне мамине перо, На срібне небо повне… Перевернулось на крило І знов заснуло сонне. І снився каченяті сон, Солодкий сон при мамі: Цвіте куга, цвіте пасльон При березі в тумані. Цвіте при хмарі хмареня, І зірка недалечке… І […]...
- Микола Вінграновський – Я скучив по тобі Я скучив по тобі, де небо молоде, Два наших імені розлука вполювала Й за руки їх, розлучених, веде, Отак довіку б їх не розлучала. Люблю тебе. Боюсь тебе. дивлюсь Високим срібним поглядом на тебе. З вогню і вод, від неба і до неба Твоїм ім’ям на тебе я молюсь… … Зимовий сад під вороном білів. […]...
- Микола Вінграновський – Над гаєм грає птичий грай Над гаєм грає птичий грай, В дощі вдягаються тополі, І квітів жовто-синя повінь Біжить навшпиньках до дніпра. І вже по-птичому невпинню Телята підняли хвости, І квокчуть кури попідтинню, І квокче сонце і хати. Радіє баба, як дитина, Що вже пішло внуча метке, Зійшов щавель і цибулина, Кози молозиво терпке! Радіє колесо на хаті – Лелеченятка […]...
- Микола Вінграновський – Не чіпай наші сиві минулі тривоги! Не чіпай наші сиві минулі тривоги! Ми далеко тепер від інтриг і халеп! Мені сяють – твій ніс, твої плечі і ноги, І ворушиться вгрітий мозолистий степ. Пахне звечора небо осінніми птицями, І повітря стоїть, як зелена ропа. Пахне степ чумаками, волами, мазницями, І вони вже самі виростають в степах! Це не сниться мені!.. Татарва […]...
- Микола Вінграновський – Повернення до Львова I Десь далеко-далеко, що лиш слово домове, Десь глибоко-глибоко в стародавньому дні, Обізвався твій голос, моє місто-любове, Твоє ніжне крило пролітає в мені. В цьому нашому світі, у плинкім нощеденні, В цьому нашому світі, де доля терпка, Моє місто-любове, нам з тобою священні І світанок данила, і вечір Франка. Доки сняться нам сни, доки сняться […]...
- Вінграновський Микола – Мак (Збірка) 1973 рік, видавництво “Веселка” ВЕЛИЧАЛЬНА КОЛИСКОВА Ще імені твого не знають солов’ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі люлі, Спатоньки-спатулі,- Тато-мама, тато-мама Колисали… Колисало небо Білу хмару, Колисало море Хвилю кару… Ще ніженька твоя не знає далини, Щасливий мак цвіте біля […]...
- Микола Вінграновський – Минулося. І вже не треба Минулося. І вже не треба. Воно минуло, не болить. Над білим полем біле небо, В гнізді сорочім сніг сидить. І тихо видно білі дива, На руку руку ніч кладе… А тінь тремтливо-полохлива – Хтось наче йде! Хтось наче йде… Минулося… Твоя ця мИна, Цей подих опівнічних губ, Ця купина неопалима – Забув би вже, давно […]...
- Микола Вінграновський – Стоять сухі кукурудзи Стоять сухі кукурудзи, Й сухе волоття суше просо. Лелека, мов старий грузин, По жовтім полю ходить босо. Лисиця їла – і нема. Лиш облизнулась в жовтій тиші. А з хмаренятками у звишші Хмарина-мама йде сумна… Дружина спить, і на столі Лежать панчохи і в’язання. І в шибці чорт стоїть до рання. Зоря і чорт на […]...
- Микола Вінграновський – Що сама тоненька, як бриндуша Що сама тоненька, як бриндуша, Бистроцвітна, як бриндуша, теж… Придушила душу й далі душиш, Дихать мені, диху не даєш- Мало тобі, бачиш, тобі мало Рук моїх німих і не німих – Я божився, клявся я вокзалом Утекти, але втекти не міг. Гоїв, гоїв, давні гоїв рани, Як нові димлять вже, наче дим, – На старі […]...
- Микола Вінграновський – Прелюд № 13 За віком вік – до Курської дуги. Від пірамід – до атомної згуби. Завіса! Все, товариші боги! Мені не смішно. В мене змерзли губи. Комедія закінчена. Амінь! Небесний дзвін відбовванів в прозор’ї, І, кинувши на небо власну тінь, Я встав з колін і небо взяв за зорі. Як видно все за обрієм земним! Якби не […]...
Роль художньої літератури в житті людини.