Микола Вінграновський – Погасло на ніч світло
Погасло на ніч світло, лиш десна
Вустами темними
Свій берег п’є і хоче.
1975
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Вінграновський – Блакитно на душі Блакитно на душі… забув, коли мовчав… Вже гасли пальці, билася дорога, А тут тобі і нате: молочай При березі, в камінні, на порогах… Кричало серце літака за ним! А там, внизу, вода свій берег мила, І весни починалися із зим, І ти неподалеченьку ходила. Де не повернешся – кругом у світі ти… Душі світання, сутінку […]...
- Микола Вінграновський – Між очеретом Між очеретом зорі під десною. Я обнімаю слово. Відлітає До тисячі іще маленька тиш. 1975...
- Микола Вінграновський – Ти звідки йдеш? Ти звідки йдеш? Ти мова, чи ти хто? На жовтий лист Ще трішечки безлистя… 1975...
- Микола Вінграновський – до Золотих воріт До Золотих воріт ти ходиш. Не ходи – Там з неба дощ. В горосі твоє плаття. 1975...
- Микола Вінграновський – По хвилях бачу По хвилях бачу, доле – до тогО! Ожина дивиться. У зуби аж заходять… Хто ж, як не я, ще грається з собою… 1975...
- Микола Вінграновський – Поснув сірий лід Поснув сірий лід горою сніг. Ще б трохи мені, пам’яті: з грозою Біжить руда вечірня череда. 1975...
- Микола Вінграновський – У хаті холодно У хаті холодно. Твоїх духів лиш запах. Серед подвір’я на сухій акації Одружується шпак. 1975...
- Микола Вінграновський – Поблимало впівщастя Поблимало впівщастя – й будь здоров! Пісочок хитрий: наче він з невчора… Посушу сірники в твоїм волоссі. 1975...
- Ольга Анцибор – Світло любові Я тебе приворожила, Я тебе причарувала. Тобі темними ночами Своє серце віддавала. Віддавала своє тіло, Відкривала свою душу. Час пройшов, ніч пролетіла, Я ж тепер страждати мушу. Я страждаю-бо кохаю, Я сумую-бо розлука, Чи надовго, я не знаю, А в душі солодка мука. В серці туга за тобою, В грудях щем, в душі вагання, Щастя […]...
- Микола Вінграновський – Вже небо не біжить Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом В своєму зорехмарному ряду. Завіяло, заговорило снігом У полі. попіл салом і в салу. Погасло небо, і землі не чути. Сплять босі села в хаті на печі. І сняться їм борщі, та калачі, Та день будущний, миром не забутий. Лиш царство заяче гасає і живе, Бринить деінде безголовий […]...
- Микола Руденко – Світло й темрява І Де правда – Бог чи той живий потік, Який засіяв землю чудесами?.. Тобі належить витратити вік, Щоб мовити просвітлено: те ж саме! Чи в назвах справа?.. Вічну круговерть Давно уже збагнули мудрі люди: Життя – це Світло. Темрява – це смерть… І так усюди по світах, Усюди!.. Жили б ми завше у добрі – […]...
- Микола Вінграновський – Зоряний прелюд В тихім світлі нічних заграв Пахло море вечірнім сіном… Вітер хвилі на руки брав І виносив на берег синій. Ми стояли в кормі човна – Серце в серце і руки в руки. Ми клялися в душі до дна Буть такими на всі розлуки. Ти стояв у промінні, як спис, Чорношкірий, тугий, губатий – За сто […]...
- Микола Вінграновський – Моя осінь Шепоче дощ про тебе у траві, Ріку читає сірими очима. Ідуть з роботи землі степові, Лежить гора з сосною за плечима. Сухе намокло небо і стебло, У зайченят ростуть веселі зуби, І кавуняче зернятко стекло Червоною краплиною на губи. Подовшали тривоги і листи, Ліси на глину, на пісок опали. Лиш ти одна, мені одна лиш […]...
- Микола Вінграновський – Але було вже пізно мальвам Але було вже пізно мальвам, І літові, і ластівкам, Лиш далечінь синьоблагальна Когось благала: не пускай!.. Але – прощалось. Вітром-листом Чи по тобі, чи по мені. Пустилось берега все чисто – Одна розлука на коні. Давно своїм вирлатим оком Нас приглядав вирлатий час, І маємо: оце глибоко, А це ось мілко поміж нас… Я знаю: […]...
- Микола Вінграновський – Ще під інеєм човен лежав без весла Ще під інеєм човен лежав без весла, Ще не скреснув мороз, далина не воскресла – З того боку снігів задиміла весна, Білим димом снігів засиніло за десну. Я тебе обнімав, говорив, цілував, Цілував, говорив, обнімав – обнімаю, Говорю і цілую – сльозою вже став З того боку снігів, цього боку немає… Не минайся мені. Я […]...
- Микола Вінграновський – Лягла зима, і білі солов’ї Лягла зима, і білі солов’ї Затьохкали холодними вустами. В холодні землі взулися гаї. І стали біля неба, як стояли. Скоцюрбивсь хвіст дубового листа, Сорока з глоду водить в небо оком, І вітер пише вітрові листа, Сорочим оком пише білобоке. Що гай з землі дивився і стояв, Що солов’ї маліли, як морельки, А Київ, мов скажений, […]...
- Микола Вінграновський – Горить собі червоний глід в ярах Горить собі червоний глід в ярах, По вибалках, по балках в павутинні. І сірим стовпчиком посвистує ховрах Попід сорочі гнізда у шипшині. Цвіте останньо й дрібно покрівець Біля собачих буд і при криницях. Все буде так, як нам воно присниться, Все буде так, як скаже нам кінець. А буде так: червоний глід в ярах, І […]...
- Микола Вінграновський – І те, і те: як птах ранковий І те, і те: як птах ранковий Раптово випурхне з трави, Як сон перерваний раптовий – Мені не йдеш ти з голови. Мені ідеш ти – не докликнуть. А крикнеш – крикнув і сиди, І губи дивляться і сліпнуть, Не надивившись назавжди. У кожної дороги – ноги. І крок дороги – крок розлук… Ще не […]...
- Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне… “ Промкнулося світло і впало на світле – ясне, А зверху осоння яріло зелене; Зітхання злетіло, засвічене днем, Немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… По рожевих снігах Хуртована сутінь відхлине, І скупо зав’яжеться в синіх очах Прозорим прозора перлина… Невже випробовує нас ліпота Малиновим небом, снігами, Аби не ставала глуха чорнота Попереду нас і […]...
- Микола Вінграновський – Позахолодало на ріллю Позахолодало на ріллю, На ріллю, де енко-єнко-венко-, Подивилось небо крізь зорю, Як морозить хвилю морозенко. Повідтуманіли береги, Понанахилились обереги, Глянули з-під інею луги, Як вставає місяць обережний. Літові далеко до дощу, Перевито золото туманом, Ще далеко – здрастуй – не пущу! – І вікно виглядується тьмяно. Я тобі казав і говорю – Наче я не […]...
- Микола Вінграновський – Не руш мене. Я сам самую Не руш мене. Я сам самую. Собі у руки сам дивлюсь. А душу більше не лікую. Хай погиба. Я не боюсь. Переживу. Перечорнію. Перекигичу. Пропаду. Зате – нічого. Все. Німію. Байдужість в голови кладу. Одне я хочу: старій швидше, Зів’яльсь очима і лицем, Хай самота тебе допише Нестерпно сірим олівцем. Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся. Збалакайся. […]...
- Микола Вінграновський – За птахом піниться вода За птахом піниться вода. В малому полі мак червоний Пречисту хмару вигляда І макоцвітний погляд ронить. Ти чуєш: плачуть по мені. Ти чуєш: плачуть за тобою. У множині і в однині Тобою плачуть, плачуть мною. А досить! брати – брали з нас Терпінням, тілом – чим хотіли! Ми не любили їх. Любили Ми одне одного […]...
- Микола Вінграновський – Пам’яті кінооператора Миколи Бикова Ти, водо, пливи, і ти, вітре, війни: Де кратер бджоли? де життя синій кратер? Тебе обнімаю в обіймах війни, Один, як ніколиньки, мій оператор. На споді землі, де лиш темінь живе, – Де кратер ночей? де життя лютий кратер? Солом’яний місяць і сіє, і жне Один – нікогісінько – мій оператор. Шинеля і фрак, блуза […]...
- Микола Вінграновський – Я скучив по тобі Я скучив по тобі, де небо молоде, Два наших імені розлука вполювала Й за руки їх, розлучених, веде, Отак довіку б їх не розлучала. Люблю тебе. Боюсь тебе. дивлюсь Високим срібним поглядом на тебе. З вогню і вод, від неба і до неба Твоїм ім’ям на тебе я молюсь… … Зимовий сад під вороном білів. […]...
- Микола Вінграновський – На синю синь води лягла від хмари тінь На синю синь води лягла від хмари тінь, Посумувала хмара за собою. До вечора іде, холонучи, теплінь І тулиться до каменя щокою. Складались два крила, вже поночі, під лист, Туман тулився при долоні вогко. Щось далечі було… терново світ наливсь… Земля і Місяць вдвох дивились око в око… Стопа в стопу ступав за родом рід. […]...
- Микола Вінграновський – Червоною задумливою лінією Червоною задумливою лінією У сизих вербах, в голубій імлі В тонкій руці з прив’яленого лілією Окреслилась ти на вечірнім тлі Отих небес вечірніх з ластівками, Димами з хат, і кропом у борщі, І сонним сіном в лузі з будяками, Де, мов живі, до ранку йшли кущі, То кіньми, то людьми, то знову кіньми, А то […]...
- Микола Вінграновський – Відпахла липа Відпахла липа, білим цвітом злита, І з літа покотилася гроза. Ти виглядаєш іншого вже літа, Тобі ж цього я ще не доказав… Ще пахне хвиля яблуком і тілом, І сушить голову за цвітом своїм мак… Ще нам не все з тобою дохотіло. Прощатися нам ніяк і ніяк- Ще сміх наш вогкий, сльози не солоні, Роки […]...
- Іван Непокора – Cтавиш платівку і вимикаєш світло Cтавиш платівку і вимикаєш світло Докурюючи останню на нині цигарку Лягаєш поруч Тепла і стомлена Десь кажеш дощить Десь кажеш уже осінь І ті У кого осінь П’ють вино Діляться яблуками й новинами Отримують листи і рахунки за світло Любляться якось стриманіше Бачаться рідше бачать більше Мерзнуть П’ючи на балконі ранкову каву Мерзнуть Чекаючи на […]...
- Микола Вінграновський – Вологий запах, запах паші Вологий запах, запах паші В сухому сяєві Стожар, Уже почав в багатті нашім Дрімати жар, куняти жар. Човни і ми в човнах стемніли, Стемніла птиця на лету, Лише козацькі дві могили Темніють довго у степу. Дивись-дивись: пасуться коні! Ненамальовані, живі! І їхні тіні в оболоні Темніють чисто на траві. А там за ними море грає! […]...
- Жовтіє світло з темноти… – Ахматова Анна “Широк и желт вечерний свет… “ Широк и желт вечерний свет, Нежна апрельская прохлада. Ты опоздал на много лет, Но все-таки тебе я рада. Сюда ко мне поближе сядь, Гляди веселыми глазами: Вот эта синяя тетрадь – С моими детскими стихами. Прости, что я жила скорбя И солнцу радовалась мало. Прости, прости, что за тебя […]...
- Микола Вінграновський – Моя молитва З Ніколоза Бараташвілі Отче небесний, син твій спокушений, Утихомир мої страсті земні. Погляд мій спалений, подих мій здушений, Я в небезпеці, страшно мені. Виведи з відчаю крихту надії! Сам не вберігсь непогрішний Адам: В хтивім бажанні він гріх заподіяв, Райську красу за бажання віддав. Світло життя, я в глибокій зажурі, Вилікуй в серці болі біди […]...
- Микола Вінграновський – Серпень ліг під кущем смородини Серпень ліг під кущем смородини, Шепотів: дозрівай, будь ласка, – З неї вийшла на берег Кодими З голубими зубами Настка. І сміється Настуня басом Між ромашками з лободи. За смородиною і часом Попід сонце йдуть поїзди. Подалися тополі в тіні, Прив’язалися до села… Прителющать дощі осінні, І – вже Насточка не мала. І смородина не […]...
- Микола Вінграновський – Щуче Озер осінніх сонні небеса, І щучі дні, наструнені на спінінг, І помідорів на росі наспілих Краса притомлена, примружена краса. Удар! Удар! – і колом-кумельгом З хвоста на голову, із голови на хвилю Летить, і котиться, і в’ється батогом В манері рок-ен-ролівського стилю Щучисько юне… Б’ється по дубах, Латаття ляскає, куга кипить у муках, Хвостом – […]...
- Микола Вінграновський – Я дві пори в тобі люблю Я дві пори в тобі люблю. Одну, коли сама не знаєш, Чого ти ждеш, чого бажаєш – Уваги, ревнощів, жалю? В гірчичнім світлі днів осінніх, На літо старша, ти ідеш, Й тече твій погляд темно-синій, Як вітер в затінку небес. І час твій берег ще не миє, І твої губи ще уста… Дорога давня молодіє, […]...
- Микола Вінграновський – І є народ На сизих пагорбах рясне село горіє, І сірі вітряки докрилюють свій вік. В брунатних берегах ріка багряна мріє, І гай засмучений стоїть, як чоловік. Ні лету літака, ні шурхотіння гуми, Тут тільки я, тут я і неба тло, І дума про народ, моя стодумна дума Навшпиньки заглядає у чоло. Як міниться усе! і дурень той, […]...
- Микола Вінграновський – 1945-й кілометр – БАМ Тут я запишу письмо своє БАМу на проголодь часу. Розум державний в очах: сорок п’ятого року, дев’яте. Чоботи й мар, комарі реактивні і світло велике. – Не обійду вас усіх, – каже Земля ще не менша. Знизу оббиті озера хмарами білими – літо-зимота. Трудно на ногу стає наш сталевий оцей міліметр, І важко вітрам – […]...
- Микола Вінграновський – Грім Була гроза, і грім гримів, Він так любив гриміти, Що аж тремтів, що аж горів На трави і на квіти. Грім жив у хмарі, і згори Він бачив, хто що хоче: Налив грозою грім яри, Умив озерам очі. А потім хмару опустив На сад наш на щасливий І натрусив зі сливи слив, Щоб легше було […]...
- Микола Вінграновський – Слава художнику В небо піднявшись, осінь прощалася в небі з Москвою, Падали стиглі червінці на скроні землі молодої. Тихо стояли ми всі перед очима учителя свого. Тихо світилися ми лиш одним запитанням до нього, Поки не мовив він слова, дивлячись в будучні весни: “Все забувається” губиться в зміні годин бистролетних, В зміні годин лиш прощення нема за […]...
- Микола Вінграновський – Голубі сестри людей I На Псло, на Ворсклу, на Сулу, На юні води непочаті Ліг золотий осінній сум, Поліг багрець у тихім святі На Псло, на Ворсклу, на Сулу. Притихли далі охололі, І висвист птичого крила Затих над хвилею і в полі, І небо падає поволі В холодній краплі із весла. Я хочу розказати вам Про наші ріки […]...
- Микола Вінграновський – Вона була задумлива, як сад Вона була задумлива, як сад. Вона була темнава, ніби сад. Вона була схвильована, мов сад. Вона була, мов сад і мов не сад. Вона була урочиста, як ніч. Вона була одненька, ніби ніч. Вона була в червоному, мов ніч. Вона була, мов ніч і мов не ніч. Вона була, що наче й не була. Але […]...
Сочинение что я думаю про три пальмы.