Микола Вінграновський – Прадід


Заколисує вітер ліс,
Його душу наповнює снами.
А над нами – Чумацький Віз,
Без волів і коліс над нами.

У тім Возі мій прадід спить:
Коли місяць обійде небо, –
Йде до прадіда відпочить
І цілує в плече, як треба.

І запитує прадід в сні,
Тихо-тихо, мабуть, шепоче:
Чуєш, місяцю, чуєш, хлопче,
На землі ти світив чи ні?

Посвітив у моїх в Замості?
Як весна там? В полях шумить?
Не поїду, мабуть, у гості –
Пан на шибеницю звелить.

Завтра вербна у нас неділя,
Тож ховайся і не світи –
Кармалюк вируша на діло…
Цю хмарину під бік мости.

Дай-но, місяцю, ту зірницю –
Третю ніч мені не мигтить,
Я укину її в криницю –
Насті воду позолотить…

Завтра їдемо на Стожари,
А сьогодні стомився я…
Запрягайся, вези за хмари,
Кличе сонце земля моя…

Заколисує вітер ліс,
Його душу наповнює снами…
Котить місяць Чумацький Віз
З моїм прадідом над віками.

1955



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Григор тютюнник била мара план.
Ви зараз читаєте: Микола Вінграновський – Прадід