Микола Вінграновський – Вас так ніхто не любить
Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. до смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви…
Димлять століття, води і народи…
Моя ви пам’ять степу-ковили,
Зорі червоний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні…
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.
1976
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Вінграновський – Величальна народові На ясні зорі і на чисті води Ми кажемо, ми скажемо ізнов: У просторі віків, любові і свободи Народ – Віки, Свобода і Любов. На ясну зорю і на чисту воду В благословенний Леніновий час – Цілуєм руку своєму народу, Цю ніжну руку – вона любить нас. Де дім і даль, осінні дальні птиці, Де […]...
- Микола Вінграновський – За птахом піниться вода За птахом піниться вода. В малому полі мак червоний Пречисту хмару вигляда І макоцвітний погляд ронить. Ти чуєш: плачуть по мені. Ти чуєш: плачуть за тобою. У множині і в однині Тобою плачуть, плачуть мною. А досить! брати – брали з нас Терпінням, тілом – чим хотіли! Ми не любили їх. Любили Ми одне одного […]...
- Микола Вінграновський – Новорічна колискова Сніг приліг на землю, льольо, Притуливсь до тебе я, І гойднулась біля болю Новорічна ніч твоя… Йди додому, старший боле, І малому накажи, Не дивіться нам ніколи По той бік, де ніч лежить. Може бути, що й не буде Того щастячка і нам, Але тепло пахне грудень Молодим своїм снігам… Ти б сказала: не змерзає […]...
- Микола Вінграновський – Рябко, і дощ, і з вітром цвіт Рябко, і дощ, і з вітром цвіт, І мамалига, й небо з богом, І пізній розум з ранніх літ, І ранні рани за порогом. Усе, усе, усе – для битви! В часи страждань, болінь, жалю Я повен першої молитви: Свободи тінь в душі ловлю. Червоний місяць аж горить, З діброви хмара виступає, І світ на […]...
- Люблю весну, та хто її не любить… – Сосюра Володимир Люблю весну, та хто її не любить, Коли життя цвіте, як пишний сад. І, мов у сні, шепочуть листя губи, І квіти шлють солодкий аромат. Люблю весну, коли плюскочуть ріки, Коли рида од щастя соловей І заглядає сонце під повіки У тишині задуманих алей… Люблю, коли блукає місяць в травах, Хатини білить променем своїм І […]...
- Микола Вінграновський – Поїду з Києва Поїду з Києва. Важке, підтале серце На води і на зорі понесу – Поїдьмо з Києва! Потрохи пронесеться, Заміниться на тульку й ковбасу, На кофти імпортні і на лиман ранковий, На голос мій – він висвіжіє там!.. Поїдьмо з Києва, бо кожен рік – раптовий, Поїдемо і станемо на стані Я так люблю тебе, що […]...
- Микола Вінграновський – ОдійдЕ, і вишневі сади одійдУть Одійде, і вишневі сади одійдуть, Одійде, і моя біля тебе пора одійде, Не одійде, не знаю, але не одійде, Оте люблене раз на плечі, на щоці, на устах. Одійде, і вишневі сніги одійдуть, Одійде, і твоя біля мене пора одійде, Не одійде любов – серце в серце влетіло! – Вона не одійде, Аж як вив’ялить […]...
- Микола Вінграновський – Мак і кіт Та ще змалечку-змалку, З-за маленьких часів Біля білого ранку Мак червоний розцвів. Чорні вуса котячі У старого кота. Чорні вуса ледачі Кіт наставив і став. Він дивився і кліпав, Чорний вус вів отак: Як це так – серед літа Червоніє тут мак? Та ще змалечку-змалку, З-за маленьких часів Біля білого ранку Мак червоний розцвів. 1969...
- Микола Вінграновський – димів долинних вечорове стлище Димів долинних вечорове стлище, Крила низького повечірній плин, І попелище хмар ще попліє поки що До погляду зорі подимлених долин. Долинює відра криничний темний голос, Важкий холоне пил, немов гречаний мед. Одягнений, як з голочки, з малого Не диха над водою очерет. Додому дітлашні вечірньосірогусо, Вечірньосірогусто ластівкам – Додому всі, хто є: стручок квасолі луснув […]...
- Микола Вінграновський – Не починайся Не починайся. Ні з очей, Ні з губ мені не починайся. В Холодній Балці сон тече – Не снись. Не звись. Не називайся. Труїти душу кожен раз Я вже не можу – будь я прокляті Пищать дощі, і води топлять І душу, і терпіння, й час… Степліло подихом легким, Степліло в прикрощах минулих Тепло заснулої […]...
- Микола Вінграновський – Станси 1 Люблю я думать. Я люблю Очима тишу цілувати, Коли, як в тихому гаю, В душі урочисто і свято. І грона кращих почуттів, Налитих мужністю й стражданням, Нести в твій дім і сподіванням Поїти серце в забутті. 2 Степліло літечко… степліли Веселі дні веселих літ – І світ піймав мене… Зраділий, Я обізвався серцем в […]...
- Микола Вінграновський – Горить собі червоний глід в ярах Горить собі червоний глід в ярах, По вибалках, по балках в павутинні. І сірим стовпчиком посвистує ховрах Попід сорочі гнізда у шипшині. Цвіте останньо й дрібно покрівець Біля собачих буд і при криницях. Все буде так, як нам воно присниться, Все буде так, як скаже нам кінець. А буде так: червоний глід в ярах, І […]...
- Микола Вінграновський – довженко I Благословенні води літ, Літа десни благословенні І часу вічного політ В однім осяянім іменні. Благословенна срібна твердь Землі і неба, дня і ночі, І золоті вогневі очі, Де обнялись життя і смерть. Священна чаша доброти В руках всеспільності й любові І світ, об’єднаний у слові Краси, і правди, і мети. Благословенна світлотінь Судьби в […]...
- Микола Вінграновський – Імператриця Варвара Ні бекання, ні мекання у мжичці, Куди не кинь – по голову плюта. В короні з буряків на буряковій гичці Із димаря Варвара виліта. Де гайвороння вимокла орава Над клубом спить і носом ніч клює, Летить зболіла, здумана Варвара У царство незвойоване своє. Мерщій! Мерщій! В пониззі, в луговині, Садовина та мокне і сичить, Де […]...
- Микола Вінграновський – десь є там яр у глибині полів Десь є там яр у глибині полів, Десь є там я над яром тим дніпровим. У тім яру на темнім дні діброви В цю білу провесінь до себе я розцвів. І день і ніч, і нощеденно в цвіті Цвіту собі у тім яру в полях. В моїх руках гніздо складає птах, Яєчко ронить в руки […]...
- Микола Вінграновський – Боюсь поворухнутись Боюсь поворухнутись… тишина… Я ще не знав такої легкості й свободи: Чи то весни колиска запашна Мене гойднула в чисті небозводи, Чи, може, хто з благословенним словом До мене в душу стиха нахиливсь… Не знаю, хто… не бачу… озовись! У мене все на відповідь готово! Нема нікого… тиха тишина… Гойдається колиска запашна, Течуть небес зелені […]...
- Микола Вінграновський – Величальна молодої для молодого Кого я так люблю? люблю тільки тебе, Рука моя в твоїй руці співає, І погляд твій в душі моїй цвіте Тим квітом, імені якому ще не знаю. Не знала я, що голосом твоїм Усе на світі вже давно говорить… Люблю тебе – і небо входить в дім, Блакитним словом колискову творить. Віднині ми і наших […]...
- Микола Вінграновський – Не чіпай наші сиві минулі тривоги! Не чіпай наші сиві минулі тривоги! Ми далеко тепер від інтриг і халеп! Мені сяють – твій ніс, твої плечі і ноги, І ворушиться вгрітий мозолистий степ. Пахне звечора небо осінніми птицями, І повітря стоїть, як зелена ропа. Пахне степ чумаками, волами, мазницями, І вони вже самі виростають в степах! Це не сниться мені!.. Татарва […]...
- Микола Вінграновський – Саду Опала тінь на землю обігріту, Чоловіки заснули біля хат, Зелені руки, повні білоквіту, На теплу ніч розкинув сонний сад. Люблю тебе, глибокий саде мій! Люблю плодів нестигливе гойдання, Легку печальність і ясне чекання Твоїх думок зелених в вітровій. Люблю сердечну землю під тобою, Лопати, схилені на стовбури твої, І сизий гній люблю під лободою, І […]...
- Микола Вінграновський – Вологий запах, запах паші Вологий запах, запах паші В сухому сяєві Стожар, Уже почав в багатті нашім Дрімати жар, куняти жар. Човни і ми в човнах стемніли, Стемніла птиця на лету, Лише козацькі дві могили Темніють довго у степу. Дивись-дивись: пасуться коні! Ненамальовані, живі! І їхні тіні в оболоні Темніють чисто на траві. А там за ними море грає! […]...
- Микола Вінграновський – Озирнулись маки Озирнулись маки: що таке? Вітер крикнув макам: утікайте! Голови червоні пригинайте І тікайте, бо воно таке! Потолоче, витолоче, вимне, Гляньте: від кульбаби тільки пух! Плигне, стане, чорним оком блимне, Розженеться та об грушу – бух! Шпаченя злетіло на гілляку, Кличе тата, та немає слів. По стіні на хаті з переляку Чорний кіт по вуса побілів!.. […]...
- Микола Вінграновський – Щаслива пісня На тепле поле Дивився дощик, І хата в білім сні, Дорога при мені – Все при мені. І тінь крила, І золото весла, І квіти ті, Яким нема числа… У тепле небо Дивились води, І пісня у вікні – Давно воно мені, Все при мені. Щасливий я – В мене ім’я твоє, І я люблю […]...
- Микола Вінграновський – На могилі стояло сонце На могилі стояло сонце – Тіні… Жабенятко у світ дивилось Тихо. Зозуленя собі слів шукало Тонко. Біля трав у степу звучала Тронка… 1954...
- Вінграновський Микола – Червоний светр Червоний светр, білий сміх я обійняв за плечі. Лимонний вітер задмухав понаддніпровий вечір… Так це було спочатку: ніч і зойки сойки в плавнях… Темнавнй вітер, темні губи й темні трави травня. 1963...
- Микола Вінграновський – Ви, як стежка, кохана Ви, як стежка, кохана. Лине сон мій по вашій стежині. З неба падають зорі в дзьоби журавлів. На крило небокраю сіла хмара В червоній хустині І задумалась, тиха, над краєм землі. Засинайте, спочиньте… Вашій мрії я серцем заграю В бузинову сопілку дитинства свого, Бо у ваших долонях голос мій Достига урожаєм, Тихоплинні слова колисають його. […]...
- Микола Вінграновський – Коли моя рука, то тиха, то лукава Коли моя рука. то тиха, то лукава, В промінні сну торкнеться губ твоїх І попливе по шиї і небавом З плеча на груди, із грудей до ніг… Коли твоя рука солодка, ніби слава, Червонооким пальчиком майне В лимонній тиші і коли мене У темну глибину повергне темна слада – У білій лодії тоді ми пливемо […]...
- Микола Вінграновський – Між очеретом Між очеретом зорі під десною. Я обнімаю слово. Відлітає До тисячі іще маленька тиш. 1975...
- Микола Вінграновський – Я дві пори в тобі люблю Я дві пори в тобі люблю. Одну, коли сама не знаєш, Чого ти ждеш, чого бажаєш – Уваги, ревнощів, жалю? В гірчичнім світлі днів осінніх, На літо старша, ти ідеш, Й тече твій погляд темно-синій, Як вітер в затінку небес. І час твій берег ще не миє, І твої губи ще уста… Дорога давня молодіє, […]...
- Микола Вінграновський – Учителю, уже ми вдвох з тобою Учителю, уже ми вдвох з тобою… Немолодість твоя і молодість моя… І ріки з водами, і вечір за горою, І ранку під горою течія… Тараса тремоло і тремоло Хорива, Учителю, воно й сьогодні в нас, Наш час душі з того усього плива, Наш час душі – неперебутній час. Собі ми знаєм ціну не з учора… […]...
- Микола Вінграновський – Червоною задумливою лінією Червоною задумливою лінією У сизих вербах, в голубій імлі В тонкій руці з прив’яленого лілією Окреслилась ти на вечірнім тлі Отих небес вечірніх з ластівками, Димами з хат, і кропом у борщі, І сонним сіном в лузі з будяками, Де, мов живі, до ранку йшли кущі, То кіньми, то людьми, то знову кіньми, А то […]...
- Микола Вінграновський – У ластівки – ластівенятко У ластівки – ластівенятко. В шовковиці – шовковенятко. В гаю у стежки – стеженятко. У хмари в небі – хмаренятко. В зорі над садом – зоренятко: Вже народилися. Лиш зажурилися Старезна скеля над урвищем Та дуба всохле стовбурище. 1968...
- Микола Вінграновський – Цю жінку я люблю. Така моя печаль Цю жінку я люблю. Така моя печаль. Така моя тривога і турбота. У страсі скінчив ніч і в страсі день почав. Від страху і до страху ця любота. Аби ще в жнива – то було б іще… Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко… Цю жінку я люблю, і цю любов-лелеку Не радістю […]...
- Микола Вінграновський – Елегія Зіходить ніч на витишений сад… Глибокий вересень шумить крилом качиним, І за вікном, у листолет відчиненим, – Червоних зір червоний зорепад. В бентезі я!.. душа моя живе Твоїм печальним іменем прозорим. Твій теплий голос кров мою зове, І я освітлений твоїм осіннім зором. Зійди мені!.. В цю ніч в своїм чутті Я мов приймач!.. – […]...
- Микола Вінграновський – Ні жінки, ні хати тієї нема Ні жінки, ні хати тієї нема, Старі лиш валяються капці, Та вітер зі степу несе у лиман Осіннє насіння акацій. Та згорблена стежка в глухій кропиві Показує небо по зорях, Самі доглядаються груші криві, Промерзлі калюжі прозорять. Порипує думу присохлу свою Потріскана корба кринична, Та зиркає в двір з дерези-повію Сім’я молоденька лисича. Із ферми […]...
- Микола Вінграновський – Оксані І Оксану, мою зорю, Мою добру долю… Т. Шевченко В ніч кам’яну, коли темно воді і дорозі, Коли темно траві і нічого не видно мені, В ніч кам’яну, коли темно надії й тривозі, – Будь при мені, будь навіки мені при мені. В тіні священній могил, в тіні священній свободи, Коли я прилягаю на хвилю, […]...
- Микола Вінграновський – дитиноньку мені носить Дитиноньку мені носить, Тихо плаче в ночі. Білий ранок рушник носить, Витирає очі. Витирає і не каже, Що сказати має. Де присяде, де приляже, Очі витирає. Ходять ночі без словечка, І дні не говорять. Виллялися з відеречка Із водою й зорі. Срібні кроки осокору Стихли біля тину. Рости, рости, сину, вгору, Виростай, мій сину. 1964...
- Микола Вінграновський – Гайявата Над лиманом білять синім, Білять білим над лиманом, Над лиманом кукурудза Світлі вуса опустила. І лиманський Гайявата Щось там робить-виробляє, Душить гроно винограду – Зимувати цілу зиму. Дві дитини плачуть в люльці – Тато з мамою сміються. А під хатою з лиманом Дід із прадідом бухика: Душать гроно винограду – Зимувати цілу зиму. Пасе кози […]...
- Микола Вінграновський – Пісня Сіроманця Познайомився з лісом, травою, грозою, І на лапах моїх доцвітає весна. Походив по снігах, понапивався водою, Понаслухав рушниць – їм немає числа. Вийшла з дому зоря й піднімає вітрило, Степ з лиманом лягли – ждуть вітрило зорі… З-поза хмари на вечір дощем засвітило – То вже я народивя при дубовій корі… Познайомились дні, день за […]...
- Микола Вінграновський – Золоті ворота 1 Підіймаються грози на тлі вечорів, У тих грозах серця позливались з громами. Блискотять паровози в очах матерів, Рвуться сльози на крила, узяті вітрами, І прощання за нами простерлось руками, В паровозную гриву вчепилось вгорі, По країні летить від зорі до зорі. Підіймаються думи одна за одною… Опускаються очі ув очі до дна… Тишина відцвіла […]...
- Микола Вінграновський – Стоять сухі кукурудзи Стоять сухі кукурудзи, Й сухе волоття суше просо. Лелека, мов старий грузин, По жовтім полю ходить босо. Лисиця їла – і нема. Лиш облизнулась в жовтій тиші. А з хмаренятками у звишші Хмарина-мама йде сумна… Дружина спить, і на столі Лежать панчохи і в’язання. І в шибці чорт стоїть до рання. Зоря і чорт на […]...
Перші дні зими твір.