Микола Вінграновський – Води із очерету хлюпавиця
Води із очерету хлюпавиця,
І місяця над очеретом ріг,
Дніпро, і сад, і сонна блискавиця,
Та неба сонь, та синя сонь доріг…
Я не поквапився. Я знаю ціну крові.
Ні, я не тон, хто власні греблі рве.
Я їх споруджую для віри і любові,
Хоча з боліт бугай біду мені реве.
Я не про те… Я здумав про зозулю,
Про місяць, і про тишу, і про сонь,
Про сонь і хліб, про хліб і про вогонь,
Про той вогонь, якому віч не стулю.
Бо все, що діється, що коїться в мені,
Що напікає нерви до біління,
Коли не відчуваєш вже, як в сні,
Ні щему ран, ані душі боління,
Коли вже думаєш: це твій кінець! кінець!
І” жахом схоплений, мерщій – бігом до себе,
Шукаєш руки, серце… ти – не мрець!
Навколо тебе дні твої під небом –
Все запала! Й твоя свята мета
Тобі засяє знов в зажахане обличчя.
І – зводишся. І слово вироста
В єдине і палаюче закличчя:
Ні, ти не той, хто власні греблі рве.
Ти той, хто для добра, для волі і любові,
Ти для людини в людяному слові –
І хай бугай з боліт біду тобі реве.
1964
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Вінграновський – На синю синь води лягла від хмари тінь На синю синь води лягла від хмари тінь, Посумувала хмара за собою. До вечора іде, холонучи, теплінь І тулиться до каменя щокою. Складались два крила, вже поночі, під лист, Туман тулився при долоні вогко. Щось далечі було… терново світ наливсь… Земля і Місяць вдвох дивились око в око… Стопа в стопу ступав за родом рід. […]...
- Микола Вінграновський – Хліб Присвячую Корольову З-поза чого, з далекого незгоддя, – Заснув у глині шумерійський серп, – Дорогою століть в очах мого народу Іде на вітрі чорноплечий степ. Дванадцятого квітня мій ровесник Був хлібом посланий у чорне й золоте: Не старіють на світі наші весни, І наші очі сніг не замете. Бо хліб – давно. Ми завжди в […]...
- Микола Вінграновський – Осяяння В той день були мої найближчі друзі, Вони прийшли до мене на світанні І підняли на зустріч з Рафаелем. Із Мікеланджело, джорджоне, Тіціаном… П’ятнадцять залів встало перед нами, П’ятнадцять келихів людського повнозвуччя, П’ятнадцять океанів чистоти… І я не знаю, що ми відчували, Що думали в благословенний день, Бо в першу хвилю я тебе помітив, І […]...
- Ірина Саковець – І шум очерету як музика давніх епох І шум очерету як музика давніх епох: Торкнешся води – і розійдеться колами тиша. Велично і дивно тобі, ніби сам собі бог, У раї один: треться сонце об ноги, і глибші За всі океани ці трепетні звуки землі, Окрилений танець берези на білих пуантах, А хмари пливуть піднебессям, великі й малі, У синій задумі, – […]...
- Микола Вінграновський – Що сама тоненька, як бриндуша Що сама тоненька, як бриндуша, Бистроцвітна, як бриндуша, теж… Придушила душу й далі душиш, Дихать мені, диху не даєш- Мало тобі, бачиш, тобі мало Рук моїх німих і не німих – Я божився, клявся я вокзалом Утекти, але втекти не міг. Гоїв, гоїв, давні гоїв рани, Як нові димлять вже, наче дим, – На старі […]...
- Микола Вінграновський – Я тій сльозі сказав: не йди Я тій сльозі сказав: не йди. Я тій сльозі сказав: сиди. Сиди, не плач, моя сльоза, Сиди, не плач, як я сказав. А ти заплакала й пішла, І чорним цвітом підійшла… Усе лишилось, як було: Порепане моє чоло, Та затверділий біль в очах, Та той вогонь, що не дочах. Лише слова, колись легкі, Сьогодні змерзлі […]...
- Микола Вінграновський – Перша колискова Спи, моя дитино золота, Спи, моя тривого кароока. В теплих снах ідуть в поля жита, І зоря над ними йде висока. Спи, моя гіллячко голуба, Тихо в моїм серці і щасливо. За вікном хлюпочеться плавба Твоїх літ і долі гомінливої. Спи, моя дитинко, на порі. Тіні сплять і сонна яворина… Та як небо в нашому […]...
- Микола Вінграновський – до порога моєї землі До порога моєї землі Поспішай, моя доле строга. Коле осінь золоторога Теплі лапи сумних журавлів. В зачарованій млі на ріллі Розверсталася сива дорога… До порога моєї землі Поспішай, моя доле строга. Віддаю тобі волю свою, Віддаю тобі силу, доле, І думок незасніжене поле, І незлого себе віддаю. 1956...
- Микола Вінграновський – Блакитно на душі Блакитно на душі… забув, коли мовчав… Вже гасли пальці, билася дорога, А тут тобі і нате: молочай При березі, в камінні, на порогах… Кричало серце літака за ним! А там, внизу, вода свій берег мила, І весни починалися із зим, І ти неподалеченьку ходила. Де не повернешся – кругом у світі ти… Душі світання, сутінку […]...
- Микола Вінграновський – Ранковий сонет Ти – вся любов. Ти – чистота, Довірливість благословенна. Твоя краса мені свята, Твоя любов мені священна. Трояндо неба і землі, В тобі всі їхні барви грають… У мене сльози розцвітають, Цвітуть думками на чолі. В будинок твій я входжу, наче в сад, І для тривог моїх, турбот моїх. досад Мені дарує він красу землі […]...
- Микола Вінграновський – Так швидко відминули кавуни Так швидко відминули кавуни, Відчервоніли з ними помідори, І тишком-нишком ожили млини, З шовковиць лист, з шовковиць лист учора Упав тихенько, вухо опустив, Як цуценя чи як руде телятко. Риплять під інеєм останні капусти, Стручки акації тремтять уздовж посадки. Ми сядемо за хліб, і за вино, І за вареники з картоплею пухкою І за чарчиною […]...
- Микола Вінграновський – Сонет Зоря над містом піднімає весла. Зоря чекає, доки тиша скресне, Доки присплять дівчата свої весни, Доти зоря над містом не шелесне. Зоря над містом зібрана і чемна, Зоря над містом точна і знаменна, Зоря над містом хлібом пахне темним – Найкраще в світі пахне хліб печений. Така зоря в своїм промінні чесна, Така зоря із […]...
- Микола Вінграновський – Сеньйорито акаціє Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас, Але осінь зійшла по плечі, Осінь, ви і осінній час, Коли стало любити важче, І солодше любити знов… Сеньйорито, колюче щастя, Хто воно за таке любов? Вже б, здавалося, відболіло, Прогоріло у тім вогні, Ступцювало і душу й тіло, Вже б, здалося, нащо мені? У […]...
- Микола Вінграновський – Розкажу тобі я ще й про те Розкажу тобі я ще й про те, Як у зайця вухо не росте, Як росте у зайця довгий хвіст, Довгий хвіст від лісу через міст. Розкажу тобі я про сніги. Про сніги, що ходять без ноги, В тих снігах є пісня на губах, Біла-біла пісня у снігах. У тій пісні заєць наш сидить, У тій […]...
- Микола Вінграновський – Кінотриптих 1 Ти зла, як дика груша при дорозі, Ти відьма мого серця. Я – тиран, А ти мільйон тиранів. І невдовзі Приглянувсь я: за планом виник план. Твій крупний план – неспинена і рвійна Хурделиця краси, аж пломінь по кістках. Середній план твій – радість мого мрійва. Загальний план твій – діти на руках… 2 […]...
- Микола Вінграновський – Пам’яті кінооператора Миколи Бикова Ти, водо, пливи, і ти, вітре, війни: Де кратер бджоли? де життя синій кратер? Тебе обнімаю в обіймах війни, Один, як ніколиньки, мій оператор. На споді землі, де лиш темінь живе, – Де кратер ночей? де життя лютий кратер? Солом’яний місяць і сіє, і жне Один – нікогісінько – мій оператор. Шинеля і фрак, блуза […]...
- Микола Вінграновський – Чорна райдуга Не дівчина, не мати, не сестра – Богине віри і добра богине… Блискуча маско віри і добра! Ваш крик, і крок, і кров для мене гине. Та що лукавить? В серці я на “ви” Ще із думками вашими, з тривогою, Із гудзиками вашими, підлогою І з люстрою під стелею весни. Я ще вулкан розвержений любові, […]...
- Микола Вінграновський – Сидів і довго думав над собою Сидів і довго думав над собою Блакитний вечір вдома навесні, Тим часом як спливалася водою Його зоря на темному веслі. Я не скажу, що я – оце той вечір В блакитнім одязі на зорях при воді… Важкий вогонь мої закутав плечі, Закутав так, що вже не рад собі… Як ти летіла! як ти довго билась! […]...
- Микола Вінграновський – Гоголю В Холодній Балці ніч відьмача, Чорти в зеленому чаду, І на вогні стегно теляче Чортам обслинює губу. В Холодній Балці Сіра Відьма З винових ходить королів. Ця Сіра Відьма ще свобідна, І носик їй свобідно впрів. В Холодній Балці над лиманом Нирки пірнають в золоте. І Сіра Відьма крупним планом Собі коханнячко плете. Вона плете […]...
- Микола Вінграновський – Я дві пори в тобі люблю Я дві пори в тобі люблю. Одну, коли сама не знаєш, Чого ти ждеш, чого бажаєш – Уваги, ревнощів, жалю? В гірчичнім світлі днів осінніх, На літо старша, ти ідеш, Й тече твій погляд темно-синій, Як вітер в затінку небес. І час твій берег ще не миє, І твої губи ще уста… Дорога давня молодіє, […]...
- Микола Вінграновський – Щуче Озер осінніх сонні небеса, І щучі дні, наструнені на спінінг, І помідорів на росі наспілих Краса притомлена, примружена краса. Удар! Удар! – і колом-кумельгом З хвоста на голову, із голови на хвилю Летить, і котиться, і в’ється батогом В манері рок-ен-ролівського стилю Щучисько юне… Б’ється по дубах, Латаття ляскає, куга кипить у муках, Хвостом – […]...
- Микола Вінграновський – Вогненна людина Не в кам’яній, не в дерев’яній ері – Зустрілися ми в атомній добі, В жахких реакціях негаснучих матерій, У плоті вогненній з’являюся тобі. Я – Сонця син. Творець Землі і неба. І я – це ти. Все, що навколо тебе. Вклонись повітрям, часом, і судьбою, І атомом, розщепленим тобою, І таємницею, що знаєш ти один. […]...
- Микола Вінграновський – Слово димаря Я належу землі, бо ім’я моє – глина. Я лежав в тишині від життєвого плина. Під дубами і хвилями, під жимолоттю Свої жили багряні я в землю заглибив. Свій обов’язок вічний я здійснював плоттю – Я померлих приймав і служив для загиблих. А тепер я – димар. Я загвинчений в небо. Тепла домна тримає мене […]...
- Микола Вінграновський – Куди тобі, сонечко? – Куди тобі, сонечко? – до зими. – Ось моє віконечко! – Підвези. – де ж ті везли-везлики, Як нема? Везлики-замерзлики Край вікна! – Що ж мені робитоньки? Я пішло. На затоки й витоки, Де було. Там я і сидітиму На горі, На морозі грітиму Снігурів! 1968...
- Таня Гелетюк – Я заговорю бистрі води А з перлин зберу любов, Сплету шовковими нитками. І візерунки золоті Повишиваю вмілими стібками. На білім-білім полотні Засяє ясно вмите сонце, І зацвіте у полі мак Й лілеї в мами під віконцем. Запахне рута і полин, Терпка калина запалає, І при вечірній при зорі Десь журно коник заспіває. Упадуть зорі у сади В пахучі жовті […]...
- Микола Вінграновський – Передчуттям любові і добра Передчуттям любові і добра І в ці рази я тішусь та радію! Немов перегра давності стара, Щось знову обіцяє на надію. Затуркані бажання золоті, І суєтою злякані довір’я, Як діти по мертвотній руйноті До себе знову лізуть на подвір’я… Який щасливий голод на душі! Яка перечекаянність! звідколи! Яка жага вже застеляє столи! Які на хвилі […]...
- Микола Вінграновський – Не чіпай наші сиві минулі тривоги! Не чіпай наші сиві минулі тривоги! Ми далеко тепер від інтриг і халеп! Мені сяють – твій ніс, твої плечі і ноги, І ворушиться вгрітий мозолистий степ. Пахне звечора небо осінніми птицями, І повітря стоїть, як зелена ропа. Пахне степ чумаками, волами, мазницями, І вони вже самі виростають в степах! Це не сниться мені!.. Татарва […]...
- Микола Вінграновський – двадцятий прелюд Привіт тобі, ріко моєї долі!.. Ні, я себе не можу уявить Без тебе, дніпре, як і без тополі, Що в серці моїм змалку тополить. І навіть в цю запівнічну годину, Коли б, здавалося, переді мною світ, Переді мною всесвіт і політ Думок і почуттів у верховину, – Я раптом надивляю Україну… Хвилину тому був я […]...
- Микола Вінграновський – Як світле сниво, як плавба Як світле сниво, як плавба Легкої хмари, як левкої Вночі під хатою в спокої, Мені ти є, моя журба. Ні, не журба. Ти не вона. Я знаю смак журби-зажури, Її єдині в світі мури, Коли ні висоти, ні дна. Ти не вона. Ти є мій сум. У миготливості щодення Ти є мені оте імення, Яке […]...
- Микола Вінграновський – Але було вже пізно мальвам Але було вже пізно мальвам, І літові, і ластівкам, Лиш далечінь синьоблагальна Когось благала: не пускай!.. Але – прощалось. Вітром-листом Чи по тобі, чи по мені. Пустилось берега все чисто – Одна розлука на коні. Давно своїм вирлатим оком Нас приглядав вирлатий час, І маємо: оце глибоко, А це ось мілко поміж нас… Я знаю: […]...
- Микола Вінграновський – Вечірнє Чорніє повітря… Шляхи засиніли, Гойднулися квіти пахучими снами, Натомлені села вечеряти сіли Під грушами, вишнями і небесами. І, тихий туман пригорнувши до себе, Вечеряє поле піснями з долин, Над селами й полем вечеряє небо, Вмокаючи в ріки хлібини хмарин. І серце вечеря своїм сподіванням, І думка-порадниця мріями свіжими, Вечеряють очі просторами ніжними, І губи вечеряють […]...
- Микола Вінграновський – Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь. Проходь. Сідай. У дні оці і ночі Вчорашніми очима я дивлюсь В твої сьогоднішні передвечірні очі. Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу. Отут я видумав себе й тебе для тебе. Отут я серце виняньчив для неба, Не знаючи тоді, що небом назову. Тепер послухай: з нашого жалю […]...
- Микола Вінграновський – Ще молодесенька Ще молодесенька. Навшпиньках не ходило Її ще серце під вікном любові. І от вона співає “Подоляночку”, Ї, над кульбабами співаючи, літа… Із відрами по березі дніпра Вона іде в червонім намистинні, І тінь її, і відер тінь гойдлива Ідуть із нею-гойда-гойда-хить… У синіх відрах листя лопушині, Але нараз – вода з-під них і хлюпне На […]...
- Микола Вінграновський – Молоденька хмаринка Молоденька хмаринка Шука в небі хатинку – Та у небі її не знайдеш. Молоденька хмаринко, Нема в небі хатинки, То ж куди ти, хмаринко, підеш? Зиму де зимувати, Літо де літувати Та і як тоді жить, як на те? Молоденька хмаринко, Йди до нас у хатинку – Під вікном у нас вишня цвіте. Цвіте зранку […]...
- Микола Вінграновський – Величальна народові На ясні зорі і на чисті води Ми кажемо, ми скажемо ізнов: У просторі віків, любові і свободи Народ – Віки, Свобода і Любов. На ясну зорю і на чисту воду В благословенний Леніновий час – Цілуєм руку своєму народу, Цю ніжну руку – вона любить нас. Де дім і даль, осінні дальні птиці, Де […]...
- Микола Вінграновський – Уже тоді, оповесні, коли Уже тоді, оповесні, коли Горища пахнуть першим сіном І гарбузи цвітуть між картоплями, Уже тоді прощання полохливе Носив я в серці – ношу кам’яну. Мені вже бачились підбиті горем очі, І повні вуха сліз на вицвілій подушці, І губ краї, опущені в печаль… І ще тоді, оповесні, я думав, Що ти знайдеш себе у дітях […]...
- Микола Вінграновський – Триптих 1 Тут все говорить із прадавніх пір, Тут вічність диха тихо серед гір. Це не легенда лине давниною І не мара злітає із пітьми… Човни століть пливуть переді мною, Вантажені народами-дітьми. І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста, Своїм човном пливеш в мої світи… Я прошу тебе, земле моя чиста, Крізь моє серце тихо пропливти. 2 Гуцульщино! […]...
- Микола Вінграновський – Індустріальний сонет Сто чорних димарів на Батьківщині. Сто світлих гімнів рідної землі! Прощай, ганьба, і сором, і жалі! Цивілізована держава моя нині. Сто гордих колосів над збіглими віками. Сто гордих дум на гордому чолі! Це квітне сталь, як перший цвіт землі, Це я навчився мислити руками. Ти чуєш, дніпре, ріко-хліборобе! Ще перший розум наш – Сковорода Григорій […]...
- Микола Вінграновський – Позахолодало на ріллю Позахолодало на ріллю, На ріллю, де енко-єнко-венко-, Подивилось небо крізь зорю, Як морозить хвилю морозенко. Повідтуманіли береги, Понанахилились обереги, Глянули з-під інею луги, Як вставає місяць обережний. Літові далеко до дощу, Перевито золото туманом, Ще далеко – здрастуй – не пущу! – І вікно виглядується тьмяно. Я тобі казав і говорю – Наче я не […]...
- Микола Вінграновський – У срібне царство цвіркунів У срібне царство цвіркунів Од вітру голубого Упав інжир і розімлів, І не сказав нічого. Його понюхала оса Своїм жовтеньким носом. Його надибала роса І всілась над ним росо. Цар цвіркунів Цвіркун-Співець Інжира як побачив, То так зрадів – хай тобі грець! – Що аж зайшовся плачем. За Цвіркуном – у плач оса Осиною сльозою, […]...
Твир роздум ти знаеш що ти людина.