Микола Вінграновський – Ходімте в сад
Ходімте в сад. Я покажу вам сад,
Де на колінах яблуні спить вітер.
А згорблений чумацький небопад
Освітлює пахучі очі квітів.
Я покажу вам сливи на сучках,
Що настромились, падаючи мовчки.
Затисла груша в жовтих кулачках
Смачного сонця лагідні жовточки.
У полі спить зоря під колоском
І сонно слуха думу колоскову,
І сонна тиша сонним язиком
Шепоче саду сиву колискову.
То кажани. То кажаниний ряд
Заплутався у сонному волоссі ночі…
Ходімте в сад. Я покажу вам сад.
Його сумління покажу вам очі.
1964
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Вінграновський – Перша колискова Спи, моя дитино золота, Спи, моя тривого кароока. В теплих снах ідуть в поля жита, І зоря над ними йде висока. Спи, моя гіллячко голуба, Тихо в моїм серці і щасливо. За вікном хлюпочеться плавба Твоїх літ і долі гомінливої. Спи, моя дитинко, на порі. Тіні сплять і сонна яворина… Та як небо в нашому […]...
- Микола Вінграновський – Ви чуєте? … Ви чуєте? Ви чуєте – він спить! Я жду вас, товариство, як епоху! Не дай вам бог його в мені збудить… Не кваптеся, беріть мене потроху. Спочатку губи, руки і чоло, А потім очі, ноги і легені, Здається, зайвого у мене не було – Оце і все, що в мене… будьте певні! Несіть мене! […]...
- Микола Вінграновський – Зупинилась тиша тиха і незбудна Зупинилась тиша тиха і незбудна, Зупинився в небі вечоровий дим. Не спинись лиш ти, любове моя трудна, Трудним світом білим падай, але йди. Йди, моя любове, заки сил і змоги Незрадливим словом, що б там не було, По шляху надії під мечем тривоги Трудним серцем світу, серцем і чолом. Є ще в світі душі і […]...
- Микола Вінграновський – Синій сон у небесному морі Синій сон у небесному морі, Сплять часи, і віки, і літа. Я лечу у сіянні прозорім, Труться зорі німі об літак. Спить жадання якесь таємниче На всесвітнім святковім чолі, Тиша тишу по імені кличе, Пахне пилом і потом Землі. Пахне сіном з Чумацького Возу, Що мені сивиною сія, І тремтить, як стебло верболозу, Зачарована мрія […]...
- Микола Вінграновський – Прадід Заколисує вітер ліс, Його душу наповнює снами. А над нами – Чумацький Віз, Без волів і коліс над нами. У тім Возі мій прадід спить: Коли місяць обійде небо, – Йде до прадіда відпочить І цілує в плече, як треба. І запитує прадід в сні, Тихо-тихо, мабуть, шепоче: Чуєш, місяцю, чуєш, хлопче, На землі ти […]...
- Микола Вінграновський – Пришерхла тиша – сіра миша Пришерхла тиша – сіра миша – У жовто-білих комишах, І попелясте від кошар Вівці копитце землю пише. Пришерхла тиша – сіра миша – У жовто-білих комишах, І сизий цап – іранський шах – Пришерхлу тишу тихо лиже. На сірім мурі чорний кіт Крізь білі вуса парко диха, За ним лиман синіє стиха – Синіє осені […]...
- Микола Вінграновський – Коли моя рука, то тиха, то лукава Коли моя рука. то тиха, то лукава, В промінні сну торкнеться губ твоїх І попливе по шиї і небавом З плеча на груди, із грудей до ніг… Коли твоя рука солодка, ніби слава, Червонооким пальчиком майне В лимонній тиші і коли мене У темну глибину повергне темна слада – У білій лодії тоді ми пливемо […]...
- Микола Вінграновський – Цієї ночі птах кричав Цієї ночі птах кричав У небо відлетіле. Цієї ночі сніг упав – На чорне впало біле. Цієї ночі уночі Ми тихо говорили… Різдвяні пахли калачі, Шибки в мороз горіли. З далеких берегів і лоз В цю снігопадь лапату Приніс від зайця дід Мороз І дещо нам у хату. Один лиш птах кричав-болів За морем, за […]...
- Микола Вінграновський – Скіфська колискова Колесо котить себе. В голосі колеса сухо. Степ даленіє в рябе, Дихає спеченим духом. Дим засина з колоском, Сплять жеребці і кобили, Спить у траві молоко. Дихає баба з могили. Гиля, моє скіфеня, Гиля на вичинку шкіри. Гиля в сідло на коня – Меч свої зуби ошкірив. Бринзою пахне роса, В меду злипаються очі. Бог […]...
- Микола Вінграновський – Сестри білять яблуні в саду Сестри білять яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті. Біля хати білий батько на канапі Вигріває війни та журбу. Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті. Біля хати білий батько на канапі… Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату. Білять хату… 1963...
- Микола Вінграновський – Моя осінь Шепоче дощ про тебе у траві, Ріку читає сірими очима. Ідуть з роботи землі степові, Лежить гора з сосною за плечима. Сухе намокло небо і стебло, У зайченят ростуть веселі зуби, І кавуняче зернятко стекло Червоною краплиною на губи. Подовшали тривоги і листи, Ліси на глину, на пісок опали. Лиш ти одна, мені одна лиш […]...
- Микола Вінграновський – Пророк З Пушкіна Духовним присмерком жахливим Гнітився я, йдучи один. І з Серафимом шестикрилим Зустрівся в плинності годин. Ступили крок, ступили другий, І наші погляди сплелись. І я упав. Жалі і туги До нього з серця потяглись. На глум, на сором, на огуддя, Ввіп’явшись в груддя кам’яне, Я рік йому: “Брехав я людям, Тож покарай тепер […]...
- Микола Вінграновський – Червоною задумливою лінією Червоною задумливою лінією У сизих вербах, в голубій імлі В тонкій руці з прив’яленого лілією Окреслилась ти на вечірнім тлі Отих небес вечірніх з ластівками, Димами з хат, і кропом у борщі, І сонним сіном в лузі з будяками, Де, мов живі, до ранку йшли кущі, То кіньми, то людьми, то знову кіньми, А то […]...
- Микола Вінграновський – Вже неминуче буде сніг Вже неминуче буде сніг З хвилини на хвилину… Завіє сніг і наш поріг, І в полі бадилину. За ногу вхопить вітер дим, А сніг і дим завіє, Ще й білим язиком твердим Прилиже дим, як вміє. Хвоста розпушить курці сніг І пожене за вітром, Останні яблучка із ніг Зіб’є із віт над світом. До айстр […]...
- Микола Вінграновський – І замалий, і неширокий І замалий, і неширокий Цей світ без берега і меж, Що з ночі в ніч притихлим оком В вікні дорогу стережеш. Суха та шибка чи волога У сніголет чи в дощосіч, Але порожня йде дорога З гори під гору, з ночі в ніч. Вже й сон твої цілує ноги, Спориш сіріє за дверми – Та […]...
- Микола Вінграновський – дитиноньку мені носить Дитиноньку мені носить, Тихо плаче в ночі. Білий ранок рушник носить, Витирає очі. Витирає і не каже, Що сказати має. Де присяде, де приляже, Очі витирає. Ходять ночі без словечка, І дні не говорять. Виллялися з відеречка Із водою й зорі. Срібні кроки осокору Стихли біля тину. Рости, рости, сину, вгору, Виростай, мій сину. 1964...
- Микола Вінграновський – Ні жінки, ні хати тієї нема Ні жінки, ні хати тієї нема, Старі лиш валяються капці, Та вітер зі степу несе у лиман Осіннє насіння акацій. Та згорблена стежка в глухій кропиві Показує небо по зорях, Самі доглядаються груші криві, Промерзлі калюжі прозорять. Порипує думу присохлу свою Потріскана корба кринична, Та зиркає в двір з дерези-повію Сім’я молоденька лисича. Із ферми […]...
- Микола Вінграновський – Над чорнобривцями в саду Над чорнобривцями в саду Останнє яблуко висить. Останній лист упав на чорнобривці вчора. 1964...
- Микола Вінграновський – Серпень ліг під кущем смородини Серпень ліг під кущем смородини, Шепотів: дозрівай, будь ласка, – З неї вийшла на берег Кодими З голубими зубами Настка. І сміється Настуня басом Між ромашками з лободи. За смородиною і часом Попід сонце йдуть поїзди. Подалися тополі в тіні, Прив’язалися до села… Прителющать дощі осінні, І – вже Насточка не мала. І смородина не […]...
- Микола Вінграновський – Води із очерету хлюпавиця Води із очерету хлюпавиця, І місяця над очеретом ріг, Дніпро, і сад, і сонна блискавиця, Та неба сонь, та синя сонь доріг… Я не поквапився. Я знаю ціну крові. Ні, я не тон, хто власні греблі рве. Я їх споруджую для віри і любові, Хоча з боліт бугай біду мені реве. Я не про те… […]...
- Микола Вінграновський – Ніч Івана Богуна Болиш? Боли ж! Боли, Бо лине крик Від можа і до можа Україною, І панський перехняблений язик Хрипить над нею стомленою слиною. І меч горить над гривою коня, І паля з горла кров’ю обгоріла, Там ребра на гаках, де воля говорила, Там червоніє чорне вороння. Ні шелесту, ні диму з димарів, Лиш свище вітер черепу […]...
- Микола Вінграновський – Марія На базарі рученьки ісклала, В білій хустці, в сірім піджаці, Голову на буханець поклала, Задрімала в хліба на щоці. У чоботях, в темній спідничині, В білому горосі-фартусі Спить собі в базарній хуртовині, А оса тим часом на осі Гомонить, по сливах… Задрімала.. Промінь сонця гасне у косі. На буханець голову поклала, Продає ті сливи уві […]...
- Микола Вінграновський – Блакитно на душі Блакитно на душі… забув, коли мовчав… Вже гасли пальці, билася дорога, А тут тобі і нате: молочай При березі, в камінні, на порогах… Кричало серце літака за ним! А там, внизу, вода свій берег мила, І весни починалися із зим, І ти неподалеченьку ходила. Де не повернешся – кругом у світі ти… Душі світання, сутінку […]...
- Микола Вінграновський – Сонет Зоря над містом піднімає весла. Зоря чекає, доки тиша скресне, Доки присплять дівчата свої весни, Доти зоря над містом не шелесне. Зоря над містом зібрана і чемна, Зоря над містом точна і знаменна, Зоря над містом хлібом пахне темним – Найкраще в світі пахне хліб печений. Така зоря в своїм промінні чесна, Така зоря із […]...
- Микола Вінграновський – Стоять сухі кукурудзи Стоять сухі кукурудзи, Й сухе волоття суше просо. Лелека, мов старий грузин, По жовтім полю ходить босо. Лисиця їла – і нема. Лиш облизнулась в жовтій тиші. А з хмаренятками у звишші Хмарина-мама йде сумна… Дружина спить, і на столі Лежать панчохи і в’язання. І в шибці чорт стоїть до рання. Зоря і чорт на […]...
- Микола Вінграновський – Що робить сонце уночі Що робить сонце уночі, Коли у лісу на плечі Тоненька зіронька сидить, – Що робить сонце? Сонце спить. Що робить місяць по ночах, Коли земля йому в очах, Земля, ромашка і вода, – Тоді він сонце вигляда. Що роблять сонце й місяць вдвох, Коли в снігах біліє мох, На сіножать сніги сніжать І снігурі в […]...
- Микола Вінграновський – Синє Червоні ружі синьою водою В саду учителя я поливав. Тремтіли мушки чорні наді мною, Благеньку хмару вітер колисав. На вікна вився виноград зелений, Немов землі несказані думки. Дуби гойдались, і тремтіли клени, Вгорнувши небо в стомлені гілки. А поза тином, вибитим вітрами, Жили шляхи, і села, і міста, Жили народи, вгорнуті віками, – І кожен […]...
- Микола Вінграновський – Приспало просо просеня Приспало просо просеня, Й попростувало просо, Де в ямці спало зайченя І в сні дивилось косо. Йому сказало просо: спи, Заплющ косеньке око. Залізли коники в снопи, І хмара спить високо. Заснув у хащі сірий вовк І лапою укрився. Твій сірий вовк в воді намок І спати завовчився. Заснуло поле і горби, І на дорозі […]...
- Микола Вінграновський – Сива стомлена сутінь снігів Сива стомлена сутінь снігів, Слід сорочий і лисячий слід. І під крилами хмар-снігурів Сонця зимнього жевріє глід. Сиво як… сивосниву сосну Нюха заєць і тінь свою нюха… Так і є: з глибини в глибину, З рук у руки, із вуха у вуха Світ кидається й спить на ногах, Їсть і п’є, і нема йому свята… […]...
- Микола Вінграновський – Імператриця Варвара Ні бекання, ні мекання у мжичці, Куди не кинь – по голову плюта. В короні з буряків на буряковій гичці Із димаря Варвара виліта. Де гайвороння вимокла орава Над клубом спить і носом ніч клює, Летить зболіла, здумана Варвара У царство незвойоване своє. Мерщій! Мерщій! В пониззі, в луговині, Садовина та мокне і сичить, Де […]...
- Микола Вінграновський – Ви, як стежка, кохана Ви, як стежка, кохана. Лине сон мій по вашій стежині. З неба падають зорі в дзьоби журавлів. На крило небокраю сіла хмара В червоній хустині І задумалась, тиха, над краєм землі. Засинайте, спочиньте… Вашій мрії я серцем заграю В бузинову сопілку дитинства свого, Бо у ваших долонях голос мій Достига урожаєм, Тихоплинні слова колисають його. […]...
- Микола Вінграновський – двадцятий прелюд Привіт тобі, ріко моєї долі!.. Ні, я себе не можу уявить Без тебе, дніпре, як і без тополі, Що в серці моїм змалку тополить. І навіть в цю запівнічну годину, Коли б, здавалося, переді мною світ, Переді мною всесвіт і політ Думок і почуттів у верховину, – Я раптом надивляю Україну… Хвилину тому був я […]...
- Микола Вінграновський – Жоржина Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька. Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою. На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся – стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг. Почорніли живі надії… Плакав в Яссах, […]...
- Микола Вінграновський – до себе Не дивись у сніги на дорогу оту, Не дивися на заячий слід у сльоту, Не дивись на крило, не дивись на стебло, Не дивися на те, що було і цвіло. Не дивися на небо, де хмари пішли, Не дивися на сон, де наснилися ми, Не дивись на сльозу, що покинута в пил, Не дивися на […]...
- Микола Вінграновський – Людина і ніч Усе роздягнено, і все напоготові. Ніч повертає голову: пора! Гармата – бух! І горобці – ура! Розквітли океани малинові. Півлюдства дивиться півлюдству в темні очі. Ще мить, ще мить! І ще єдина мить! Любов чи смерть? Свобода а чи гніт! І вічне вже владарювання ночі? Усе роздягнено, і зближуються кроки… Серця, держави, квіти, літаки, І […]...
- Микола Вінграновський – Учителю, уже ми вдвох з тобою Учителю, уже ми вдвох з тобою… Немолодість твоя і молодість моя… І ріки з водами, і вечір за горою, І ранку під горою течія… Тараса тремоло і тремоло Хорива, Учителю, воно й сьогодні в нас, Наш час душі з того усього плива, Наш час душі – неперебутній час. Собі ми знаєм ціну не з учора… […]...
- Микола Вінграновський – Присвячую Олександру довженкові Сосновий день хиливсь в сосновий вечір, І помідорне сонце обливалось Під краном у блакитному саду, Ще тінь сіріла, Ще бриніли квіти, – Червона кофта поливала їх, – Ще все було! Бринів життя світанок, І з рук його перепустка солодка В той дивний світ, що стане довжиною В усе твоє швидке кіножиття… Стриміли в небо золоті […]...
- Микола Вінграновський – Розкажу тобі я ще й про те Розкажу тобі я ще й про те, Як у зайця вухо не росте, Як росте у зайця довгий хвіст, Довгий хвіст від лісу через міст. Розкажу тобі я про сніги. Про сніги, що ходять без ноги, В тих снігах є пісня на губах, Біла-біла пісня у снігах. У тій пісні заєць наш сидить, У тій […]...
- Микола Вінграновський – На золотому столі О. довженку Над безоднею світу багряна скала Стоїть і хитається в хмарах синіх. На білому тлі золотого стола Відбилися пера стальні і гусині… Там Пушкін під зорями і Тарас, Там Лєрмонтов плаче вві сні і лютує, В рожевих зірницях там вітер погас, 1 тиша колиску собі гаптує. Встають під скалою і сонце, й гроза, І […]...
- Микола Вінграновський – Качки летять! Качки летять! Марієчко, – качки… Качки летять! У крилах свище небо… Важкі соми пригублюють гачки, І жовкне білий світ навколо тебе. Маріє, мріє, мрієчко моя, Моя Марієчко тривожна, Твоїм гірким, як світ. Ім’ям Мені звучить хвилина кожна. Я наче в сні тебе ловлю, Навколо тиша ні шелесне. Благословляю і люблю Твоє чоло двадцятивесне, І шиї […]...
Пісня про матір олійник вірш.