Михайло Коцюбинський – Тіні забутих предків (АНАЛІЗ)

Аналіз твору

Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”

1911 р.

Літературний рід: епос.

Жанр: повість.

Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.

Головна ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання.

Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка, чугайстир.

Сюжет: розповідь про дитинство Івана Палійчука і про ворогування

його родини із сім’єю Гутенюків – Іван знайомиться з Марічкою під час бійки батьків – він зближується з Марічкою, між ними зароджується кохання – Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині – повернувшись, він дізнається про смерть Марічки (коли дівчина переходила Черемош, раптова повінь накрила її й забрала із собою) – Іван не вірить у смерть Марічки, уважає, що це вигадки Гутенюків, і йде на пошуки дівчини – в одному селі люди знайшли тіло дівчини, проте в ньому, посинілому й розбитому річковим камінням, Іван не впізнає Марічки – через шість років блукань Іван повертається в село,
через рік одружується з Палагною – з часом Палагна стає “любаскою” сусіда Юри – Іван про це знає, проте йому байдуже, він не може забути своєї Марічки – хлопець іде в гори й чує голос нявки-Марічки, прямує за ним, а зустрічає чугайстра, який відволікає його (іде з ним у танок) від Марічки – ідучи за голосом коханої, Іван зривається в урвище – наступного дня ледь живого Івана знаходять пастухи – Івана ховають за місцевим звичаєм (з танцями й розвагами).

Літературознавці про твір. Життя гуцулів у повісті М. Коцюбинського – це дивне поєднання християнського й язичницького началу.

У гірському селі “всі були богомільні”, і водночас тут мовби законсервувалося й поганство, відбившись у звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. Мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Криворівні. І він натхненно відтворив у слові цей двоєдиний барвистий світ. Язичництво цікавило Коцюбинського навіть більше, тому він так багато уваги віддає казково-демонічному, фантастичному світу довкола Івана й Марічки, – арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали гуцулів, якими було сповнене життя і світорозуміння горян.

У М. Коцюбинського домінує неоромантична хвала природності – на противагу заскорузлості. Кохання Івана й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. Як гармонія – і дисгармонія. Узагалі драматургія твору живиться енергією неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й “дика” у своїй природно-поетичній “первозданності” Марічка – і є приземлено-груба Палагна. Це – живе уособлення поезії і прози, двох версій вибору, який доводиться здійснювати людині у своєму житті.

Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палаг-ни, проте без Марічки-мрії життя йому немає… Іван помирає, але у фіналі повісті знову – укотре в Коцюбинського! – тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті.

“Життєхваленням” завершив він і “Тіні забутих предків”: під час похорону Івана гуцули влаштовують танок… Життєва філософія гуцулів передбачала ставлення до життя як до самодостатньої цінності. Ти з’явився на світ – отже, маєш набутися в ньому, бо сенс і краса життя – у самому акті життя, його індивідуальній неповторності. Це цілком збігалося з життєрозумінням, характерним і для інших творів М. Коцюбинського, зокрема – його новели “Intermezzo”, де опоетизовано прості радощі буття.

Неоромантичне “життєхвалення” й поетизація природи підсилені в “Тінях забутих предків” яскравими імпресіоністичними малюнками. Автор нерідко вдається до мови метафор, несподіваного поєднання звукових і кольорових образів, принципу переважання враження над вираженням. Що таке, для прикладу, “зелений сміх”, як не кольорова музика гір? Коцюбинський весь час експериментує, шукає нові можливості слова – через метафору, персоніфікацію, несподівані контексти для епітетів, нюансування барв: “Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві із золотом ризи”; “сине дихання гір”; “зелена кров гір”…

Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок “Тіней забутих предків”, уразив кінорежисера С. Параджанова, який у середині 1960-х екранізував твір М. Коцюбинського. Кіноверсія повісті здобула світове визнання (В. Пахаренко).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Борис олійник пісня про матір.
Ви зараз читаєте: Михайло Коцюбинський – Тіні забутих предків (АНАЛІЗ)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.