Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна”


Творчість Олександра Довженка – кінорежисера і письменника має широке світове визнання. Сказані митцем слова; “Я належу людству” сьогодні цілковито п1дтвеЬдили його права на них. Так, своєму народові письменник Віддав своє життя, своє серце, свій талант.

Народна мораль завжди була і є важливим засобом вихованця молодого покоління. Її автор, відмовившись від традиційного переказу вражень дитячих літ, ніби підняв завісу над найважливішим, найпотаємнішим і показав, як У трудовому середовищі формувався світогляд майбутнього митця, які об’єктивні чинники впливали на становлення його Уявлень про прекрасне і потворне, про правду і кривду.

Вкований у повазі до праці, письменник усе життя звеличував її, бачив щастя людей і їхню красу саме в труді. Це яскраво засвідчує кіноповість “Зачарована Десна ” де автор говорить про людей праці, про ставлення до неї як до творчості. Ось, наприклад, слова матері: Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю щоб проізростало”. Саме ці слова визначають, по суті тональність усього твору. У цих майстерно дібраних деталях етичне органічно пов’язане з естетичним. І прадіда свого хлопчик запам’ятав саме таким. З особливою Любов’ю згадує Олександр Довженко батька. Його портрет змальовано у стилі народного світосприймання: у гармонійному поєднанні працьовитості і фізичної досконалості.

Мені запам’яталась його портретна характеристика: велику темноволоса голова й великі розумні сірі очі, тіло оте, без “єдиної точечки”, волосся блискуче, хвилясте, Руки широкі, щедрі. Також він мав високу внутрішню культуру думок і почуттів, був тактовним і шанобливим. Саме нелегка чесна праця, готовність прийти на допомогу підносили його, давали право письменникові бачити батька прекрасним і гідним поваги. Він скрізь робить акцент і говорить, що з нього можна було писати лицарів, богів, що він годився на все. Внутрішня краса, поетичність душі відбились на прекрасній зовнішності кожного з героїв. Батько цінував людей за працьовитість та чесність. І син перейняв це від нього. Перейняв він і вміння шанувати старих людей.

Я вважаю, що саме образ батька є зразком моральної краси і духовної величі людини, А у матері Сашко вчився ніжності. А скільки мудрості й доброти було в дідові Семенові. У нелегкій праці минуло життя діда, схожого на Бога. Він прожив під сонцем майже сто років, ніколи не ховаючись у холодок, пахнув теплою землею і трохи млином. Письменник згадує, що він найкраще з усіх збирав гриби і ягоди та розмовляв з усім живим. Тільки справжня людина може так любити природу!

Середовище навчило майбутнього митця поважати простого селянина, воно відкрило очі і на талант дядька Самійла, який вважався неперевершеним косарем. Він обкосив би всю землю, аби тільки була добра трава та хліб і каша. І люди цінували його, прозивали Косарем, часом забуваючи справжнє прізвище.

Усі ці образи трудівників – уособлення моральної краси духовної величі трудової людини.

Письменник доходить висновку, що саме звідти виніс він любов до рідного краю, його людей. Наддеснянські хлібороби навчили його, ще малого, трудитися, поважати старших, розуміти і цінувати прекрасне, творити добро. Завдяки чарівній Десні і рідним людям Довженко впродовж усього свого життя не втрачав щастя бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах.

Для мене кіноповість – книга життя. Я ще глибше зрозумів, як треба молодій людині любити працю, поважати батьків, шанувати старість. Твір став для мене своєрідним поштовхом для вдосконалення мого “Я”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твир морально-етичний якою поыинна бути людинс.
Ви зараз читаєте: Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна”