Мотиви ранньої лірики П. Тичини

Мотиви ранньої лірики П. Тичини

Ранні твори Павла Григоровича Тичини були народжені на Чернігівщині у чарівному куточку України, де поет народився, де минуло його дитинство і юність.

Перша збірка творів “Сонячні кларнети” вийшла 1918 року й одразу стала визначною подією в українській літературі. Вона засвідчила прихід великого таланту, ніжного лірика зі своїм неповторним поетичним голосом. Тичина з ніжністю пише про природу рідного краю, схвильовано і щиро співає про неповторну красу і силу першого кохання. Він знаходить свіжі

образи, щоб передати найніжніші людські почуття: “Говори, говори, моя мила: твоя мова – співучий струмок”.

Аж через край хлюпають романтичні мрії молодого поета про світ, в якому людина могла б відчути себе щасливою, про велике кохання, коли очі коханої схожі на музику, на спів, на шепіт гаю:

Я Ваші очі пам’ятаю,

Як музику, як спів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий – я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!

І раптом – небо… шепіт гаю…

О ні, то очі ваші. – Я ридаю.

Сестра чи Ви? – Любив…

Павло Тичина добре грав на кларнеті і гобої, у дитячі роки співав

у кращих хорових диригентів, навчаючись у семінарії, працював диригентом хору. Музична обдарованість знадобилася йому у поетичній творчості, адже у багатьох віршах поет застосовує музичний спосіб літературного письма. Це дозволяє передати найтонші порухи та півтони почуттів, ніжність, цнотливість освідчення у коханні:

О панно Інно, панно Інно!

Я – сам. Вікно. Сніги…

Сестру я вашу так любив –

Дитинно, злотоцінно.

Любив? – Давно. Цвіли луги…

О панно Інно, панно Інно,

Любові усміх квітне раз – ще й тмінно.

Сніги, сніги, сніги…

У ранній ліриці Тичини багато денного світла, сонця, очікування чогось радісного, дужого, молодого. Тут змагання радості і суму, сміху і плачу, самотності і єднання, розлуки і зустрічі, грози і тиші, але характерним є перемога радості, сміху, віри в краще над похмурими настроями.

Більшість ранніх творів поета можна віднести до шедеврів української пейзажної лірики. Тичина майстерно поєднував матеріальність і предметність із звуками, кольорами, запахами довколишнього світу:

Гаї шумлять –

Я слухаю.

Хмарки біжать –

Милуюся.

Милуюся – дивуюся,

Чого душі моїй

Так весело.

Поет пейзажну деталь часто робить образом-персонажем:

Арфами, арфами –

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна

Квітами-перлами

Закосичена.

Та крім пейзажних замальовок, віршів про кохання у ранній ліриці Тичини значна кількість творів присвячена зображенню народного лиха, пролитої крові, пекучих жіночих та дитячих сліз. За силою трагізму вони нагадують твори Тараса Шевченка.

Мотив горя відчутний у вірші “Хтось гладив ниви… ” Земля страждає від посухи, жадібно очікує злив, але замість радості оновлення на неї насуваються чорні хмари, що несуть грозу і горе. Вона так пристрасно чекала вологи, а пролилось нещастя:

Ой, хтось заплакав посеред поля.

Зловісна доля, жорстока доля.

Ранні твори Тичини засвідчили, що в українську літературу прийшов дужий та свіжий талант. І не вина, а біда поета в тому, що пізніше його сонячні кларнети перетворилися, за словами видатного письменника Євгена Маланюка, на пофарбовану дудку. Час і життєві обставини підрізали дужі крила тичинівського таланту, зробили з нього співця партії, який прославляв систему, що нищила все світле в людині.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Текст опис бабуся.
Ви зараз читаєте: Мотиви ранньої лірики П. Тичини
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.