Мовою сонета про високе й неземне (за поезією Р. М. Рільке)

Читати австрійського поета Райнера Марію Рільке надзвичайно цікаво. Адже він – визнаний майстер багатьох напрямів розвитку європейської поезії. Кожен його вірш – романтична замальовка, містичне полотно чи символічна загадка. Навіть у невеликій за обсягом поезії (переклад М. Бажана) він зумів так багато сказати, так багато відкрити почуттів:
Цей вечір – книга.
Гарна й пишна
Оправа з пурпуру на ній,
і розмика рука неспішна
Гачок на клямрі золотій.
І, повен щастя, я читаю
Сторінку першу в тишині,
і другу продивлюсь до краю,
а третю вимарю вві сні.
Вечір автор порівняв із книгою у розкішній оправі. Форма і зміст книги злилися воєдино. Пурпурова оправа символізує захід сонця. Ліричний герой сповнений щастя відкрити цю книгу. Першу сторінку він прочитає, другу перегляне, а третя відкриється йому у снах. Щастя – поняття таємниче і неземне. А почуття щастя перебуває на межі солодких снів. І тільки щасливі люди можуть читати таємничу книгу у пурпуровій оправі. У двох строфах Рільке передав стільки почуттів, символів, роздумів, а також спонукань до роздумів.
У іншому вірші Рільке висловлює побоювання, що люди перестали думати, рухатися вперед. Все у них давно визначено. І річ не лише у незмінності назв, а в їхній суті. Відсутність душі і фантазії примушують речі замовкати тоді, як поетові вони співають:
Я прагну,

змагаюсь, щоб їх віддалить.
Радію, як речі співають мені,
А ви їх торкнетесь – стають мовчазні.
Гадаю: ви здатні всі речі убить.
У його поезії багато світла, кольорів, багато експресії і багато символів. У його поезії душа ліричного героя зливається з природою і стає з нею єдиним цілим:
Я тут – лиш річ, одна з речей навкруг
Під небом цим одним. Та придивіться:
Хіба одне це небо?
Райнер Рільке у своїй творчості часто звертається до міфології. Орфей – один із його улюблених образів. Окремий цикл поезій він так і назвав: “Сонети до Орфея”:
Ось дерево звелось. О виростання!
0 спів Орфея! Співу повен слух
І змовкло все, та плине крізь мовчання
Новий початок, знак новий і рух.
Автор передає, як зачудовано увесь навколишній світ слухає спів Орфея. Таким співцем має бути і поет. Його мають слухати, наслідувати і захоплюватися його поезією.
У вірші “Орфей, Евридіка, Гермес” розповідається про спробу Орфея вивести із підземного царства свою кохану Евридіку. Орфей ішов попереду, приставши на умову ні в якому разі не обертатися назад. Він усіма клітинами тіла відчував, що позаду ідуть двоє: бог мандрівок і доручень та його кохана Евридіка:
Тепер вона ступає поруч бога,
Хоч довгий саван заважає йти,
Невпевнена, і ніжна, і терпляча.
Вона неначе стала при надії,
Не думала й про мужа, що простує
Попереду, не думала й про шлях,
Що приведе її назад у життя.
Однак Орфей не витримав і обернувся. У Рільке своє тлумачення образу Евридіки. Побувавши у потойбіччі, вона дуже змінилася: вона стала чутливою, тихою, покірною, по-жіночому мудрою:
Вона уже – не та білява жінка,
Оспівана колись в піснях поета,
Вона уже – не пахощі й не острів
Широкої постелі, бо уже
Вона не власність жодного мужчини.
Вона навіть не здивувалася і не була прикро вражена тим, що Орфей озирнувся, порушивши умову:
Вона – вже корінь,
І коли нараз
Її спинив і з розпачем промовив
До неї бог: “А він таки оглянувсь”,
Безтямно й тихо запитала: “Хто?”
(Переклад М. Бажана)
Евридіка у Рільке – символ жіночності і всього жіноцтва на землі. Такою в уявленні поета і має бути справжня жінка – “невпевнена, і ніжна, і терпляча”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір на тему що робить людину великою.
Ви зараз читаєте: Мовою сонета про високе й неземне (за поезією Р. М. Рільке)