Мої враження від повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” (1 варіант)

Мені дуже сподобалась повість Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Я вважаю, що цей твір є перлиною не тільки української, а й світової літератури. З перших же рядків він повністю захоплює увагу читача. Починаючи читати, ти забуваєш, де знаходишся, вже не помічаєш нічого поряд, тебе повністю поглинає цей талановитий, майстерно написаний твір. Михайло Коцюбинський не був родом з Карпат, але він так ретельно вивчив життя гуцулів, їхні обряди та звичаї, зміг так добре відтворити навколишню природу, що складається враження, ніби писав він про знайомих з дитинства людей, про рідні пейзажі. Мабуть, саме в цьому і виявляється талант.

Мальовнича природа Карпат з високими горами, стрункими смереками та стрімким Черемошем постає на сторінках повісті. А які люди тут живуть! Мені дуже цікаво було читати про побут, звичаї та обряди гуцулів, цей твір відкрив мені багато нового. Склалося таке враження, що верховинці жили у якомусь чарівному, казковому світі, вони щиро вірили у присутність злих та добрих духів у природі, могли побачити і чугайстра, і мавку, і зовсім не боялися цього, навпаки, сприймали це, як звичайну подію. Мені сподобалося, що письменник поставився до всього цього дуже серйозно, не намагався довести читачам, що це все вигадки, що селяни вірили в це через неграмотність або відсталість від цивілізації. Пишучи про світ гуцулів, Коцюбинський сам ніби став одним з них, перейняв їх світогляд, їхні вірування, а читач не відчуває присутності освіченого автора, який знає, що мавок не існує, що душі померлих не приходять на різдвяну вечерю.

І ми, читаючи “Тіні забутих предків”, також залучаємося до цього магічного світу, починаємо вірити у все, про що пише Коцюбинський. Але слід зазначити, що письменник зовсім не ідеалізує світ гуцулів, не позбавляє його ознак реальності: тут також є злиденність, важка робота, смерть, ненависть і ворожнеча, проте є тут і кохання. І це кохання долає всі перешкоди, його не зупиняє ані ворожнеча двох родів, ані розлука, ані навіть смерть.

“Тіні забутих предків” – це не тільки твір про гуцульське життя, це ще, як я гадаю, ода високому, сильному, справжньому коханню. Образи Івана та Марічки відразу привернули мою увагу своєю незвичайністю. Якщо світ гуцулів можна назвати казковим, то світ Івана та Марічки – це казка в казці. Вони могли побачити й почути таке, що було приховане від інших, вони були творчими натурами, які тонко відчували все оточуюче, їхні серця билися в унісон, саме тому, мабуть, і відчув Іван, що з його коханою сталося щось погане. Незвичайність Марічки стає більш відчутною у порівнянні з Палагною, дружиною Івана. Саме її ім’я вже викликає у мене негативні емоції – не може жінка з таким ім’ям замінити тоненьку, одухотворену Марічку. Палагну автор змальовує як земну жінку, позбавлену будь-яких талантів та душевної витонченості. Вона думала лише про земне, матеріальне, тлінне. Не дивно, що не змогла вона стати доброю дружиною Іванові, який знов засумував за втраченим коханням, життя вже не цікавило його. Тому, як я гадаю, і дозволив він лісовій дівчині завести себе далеко в гори, добровільно пішов на смерть. Іван знав, що то була не Марічка, але йшов за мавкою, і я думаю, робив це тому, щоб хоча б на мить побачити кохане обличчя, почути рідний голос. Він жив лише спогадами і, можливо, мрією про зустріч вже за межами цього світу.

Цікавим здається мені і фінал твору, де сумний похорон закінчується веселощами – і це не авторська вигадка, а особливість гуцульського поховального обряду. Я думаю, що письменник закінчує твір саме так, щоб нагадати, що життя продовжується, і, можливо, щоб сказати, що Іван таки знайшов свою Марічку.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Мої враження від повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” (1 варіант)