Мої враження від повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” (3 варіант)

“Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині. Палійчуків”, – уже цей початок повісті “Тіні забутих предків” вражає незвичністю світу, куди запрошує нас письменник. Мабуть, перше почуття, яке викликає твір, – це подив – настільки все зображене є новим, не схожим на те, що знала раніше. Справді, хіба можна було уявити казковий карпатський ліс з голосом сокири, з дивними нявками, з веселим і підступним чугайстром, з арідником, щезниками… Це ж М. Коцюбинський, захоплений красою Карпат, самобутніми звичаями та віруваннями гуцулів, розповів про них у повісті і, без перебільшення, зачарував і читачів.

Якоюсь казковою музикою звучать для мене слова “царинка” і “маржинка”, хоча означають вони буденні побутові поняття з гуцульського життя. А от трембіта – це вже інша музика, бо вона сповіщала горам і долам про чиюсь смерть. Ще одна мелодія – пісенна – полонила мою душу. Іван чудово грав на флоярі, а Марічка “обзивалась” на цю гру своїми співанками. Після “Тіней забутих предків” такими зрозумілими і близькими стали гуцульські коломийки. Коли іноді чую цей рідкісний для нашого краю жанр, завжди згадую і навіть чекаю Маріччину пісню:

Ізгадай мні, мій миленький,

Два рази на днину…

Справді, для мене “Тіні забутих предків” передусім пов’язані з казкою і музикою, хвилюючим і таємничим світом, який притягує, чарує і трохи лякає.

Але ж повість запам’ятовується ще й зворушливою історією кохання, яка, переконана, нікого не залишає байдужим. Гуцульські Ромео і Джульєтта, як називають Івана й Марічку, вразили силою і красою кохання. У кожного з героїв любов єдина на все життя. Вірність їй довелося продемонструвати Іванові. Скільки невимовного горя в його поведінці і вчинках після загибелі Марічки! Письменник порівняв його з ведмедем, “що зализує рани”. Іван блукав по лісі, “живлячись ожинами, водою з потоків”. І це впродовж шести років! Здавалося, за цей час біль мав пройти. Герой повернувся, одружився, почав газдувати. Але ж це був не Іван. Таке враження, що ходив за маржинкою, працював на царинці хтось інший, а Іванова душа продовжувала блукати в лісі понад річкою, щоб почути знайомий голос:

А я тебе ізгадаю сім раз на годину.

Не можу без сліз читати опис Святого вечора, коли Іван, молячись, знав, що за його плечима плаче, схилившись, Марічка. Герой так і не зумів забути свого кохання – не зумів жити без нього. Може, цим і пояснюється його загибель…

Повість М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” – по-справжньому хвилюючий твір, у якому поєднуються казка і життя, в якому серед мальовничої природи і самобутніх звичаїв люблять і страждають красиві і ніжні герої, здатні до вірного і єдиного в житті кохання.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Мої враження від повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” (3 варіант)