Мозолевський Борис – дорога


Веселинове спало,
Миколаївка теж.
Я вертався зі школи
Розгрузлим степом –
Найдрібніша билинка
У світі без меж
Із малесеньким серцем,
Що билось нестерпно.

Від макухи і висівок
Був я кволий і миршавий.
А країна підводилась
По війні із руїн.
Я пишався п’ятірками
Й першими віршами,
Тим, що харчу колгоспного
На дурничку не їв.

І тоді моє серце
Злітало над хмари.
Я виразно вже бачив,
Як над світом зросту.
Як прийду колись легінем
До Шпоріної Тамари,
І скажу, що люблю її,
Й принесу їй фату.

А було те зробити
Ой-ой-ой як непросто,
Бо була ж її мама –
Аж-аж-аж медсестра!

В неї друзі в районі,
В неї дім на помості,
І горить у кабиці
Не кізяк, а костра.
Та ставав я у мріях
Вже героєм за далями,-
Як такому відмовити,
Як його не любить?..
Як згадаю, життям
Вже на місце поставлений,-
Аж палаю від сорому,
Аж душа защемить!
Не судилось тоді мені
Дорости до Тамари.
На двадцятому році
Я зробив розворот,
Й повела мене доля
На завод, в кочегари,
Де зустрів, як свого, мене
Робітничий народ.
Не стелило життя мені
Килими попід ноги.
Нам Вітчизна роботою
Гартувала серця.
Вже неначе ступаю
Й на мости калинові,
А дорога – все далі,
І нема їй кінця.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Тому роду немає переводу,де браття милують згоду.
Ви зараз читаєте: Мозолевський Борис – дорога