Мозолевський Борис – Живі мерці

I

Вже вам нічого не болить,
Хіба сусідове корито,
Що в нього, бачте, більш налито,
Тож як би ще й собі підлить
Чи хоч сусіду дозолить?..

Нащо пишу я ці слова,
Коли вони для вас трава?
Ви їх не станете й читати,
Бо вже завчили дві цитати,
А більше мозок не прийма –
Клітини вільної нема.

Ні, ні, не вам слова оці,
Бо ви давно уже мерці.
Не ті мороки вас обсіли:
Вам цвях у власнім каблуці
Кошмарніш пекла Хіросіми.

Але живі на світі діти,
Яким цим світом володіти.
Я свято вірю, що вони
Підуть від вашого порога
І людську оберуть дорогу,-
Не ваші, а мої сини.

II

У мезозойську вгризшись еру
І ще в десятки інших ер,
Поки робили ви кар’єру,
Вони зробили цей кар’єр.

Над ними грає небо чисте,
Під ними – вічність промовля.
Ото, даруйте,- “кар’єристи”!
На їхнім тлі ви просто тля.

Згниють із вами ваші крісла.
Втечуть з коханцями жінки.
А цей кар’єр – і нині, й прісно,
І як не кинь, а на віки!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Чем страшны шариковы сегодня.
Ви зараз читаєте: Мозолевський Борис – Живі мерці