Національна ідея у повісті Івана Нечуя-Левицького “Хмари”

Творча діяльність Івана Нечуя-Левицького знаменувала розширення тематичних меж, проблематики та збагачення жанрів і образних засобів української художньої літератури. Він звертав увагу на необхідність змалювати в усій повноті народне життя, показати характерні типи, побут, звичаї, взаємовідносини різних станів тогочасної України. У межах власної накресленої творчої програми Нечуй-Левицький створив велику кількість колоритних образів, серед яких і представники української інтелігенції.

У пошуках рушійної сили письменник неодноразово звертався до освічених кіл, до української інтелігенції. Різноманітні типи людей цієї суспільної групи, їхні ідейні прагнення, суперечки постають у повістях “Хмари”, “Над Чорним морем”, а також у творах інших прозових жанрів “Навіжена”, “Неоднаковими стежками”, “Гастролі”, “На гастролях в Микитянах”, “Дивовижний похорон”. У повісті “Хмари” І. Нечуй-Левицький зобразив представників двох поколінь української інтелігенції другої половини XIX ст. – Дашковича і Воздвиженського, однаково далеких від проблем простої людини.

Життя української інтелігенції показано на тлі характерних явищ кризи феодально-кріпосницьких відносин та початкового розвитку буржуазної доби, коли активно формувалися нації, гостро поставали питання національної культури.

Порівняно з попередніми творами в повісті більшою мірою виявляється прагнення письменника розглядати суспільні відносини та конфлікти в суто національному, а не в соціальному аспекті. Так, антиподом освічених і порядних українців Дашкевича й Радюка постає виходець із Тули, кар’єрист, ненависник української мови Воздвиженський, також – пихата салонна дама, виразниця шовіністичних уявлень столичних дворянсько-поміщицьких кіл, француженка за походженням, вдова генерала-німця, якій було довірено калічити душі підростаючого покоління українців у інституті шляхетних дівчат, мадам Турман і уже доморощений моральний покруч, кар’єрист Кованько.

Носії української ідеї – Дашкович і Радюк душею вболівають за долю України. Однак, погляди головних героїв “Хмар” виявляються у дискусіях, у їхніх просторих самороздумах – практичної ж реалізації задумів, наприклад, Радюка у творі не показано. Більше того, ентузіалістичний герой, злякавшись осуду місцевих панів і панночок, негайно виїжджає на Кавказ. Не логічним здається такий вчинок патріота Радюка, але лише тоді, коли розглядати його вчинок поза тогочасною історичною епохою і політичною ситуацією в Україні. Тоді карали за українське слово, за українську книжку, за все українське. Життєва перспектива для Радюка – носія української ідеї – намічалась дуже сумна – ув’язнення або заслання, коли б він залишався і далі в Києві. Звичайно ці факти знаходяться поза змістом повісті, можливо, через цензурні вимоги, але на такий висновок наводить тогочасна історична дійсність.

З іншого боку ми не можемо відкидати факту суперечливого ставлення автора до свого героя: він то милується ним, то іронізує над ним, виявляючи недостатність його програми. Звідси можна зробити висновок, що письменник відчував прірву між мріями Радюка і реальним станом селянства.

Символічний сон-видіння старого професора, колишнього “народолюбця” Дашковича підводить читача до думки, що у денаціоналізації інтелігенції винні не лише “чорні хмари”, “каламутне море”, а її власна безпорадність.

Отож, герої письменника нерідко виступають скривдженими і винними водночас.

Характерно, що й сам Нечуй-Левицький коригує судження переляканих обивателів про революційність вчинків Радюка з товаришами. “Вишивані сорочки та смушеві шапки злякали місцевих бюрократів. Вони під тією національною покривкою бачили щось страшне, зовсім не ті просвітні й культурні потяги та заміри, що крились нею”. Думається, що дехто із літературознавців безпідставно приписує Радюкові риси революційної молоді. Щирий у своїх симпатіях, він у практичній діяльності лишається здебільшого, як і герої повістей О. Кониського, лицарем фрази, а не діла. Будучи добре обізнаним із гуртком ліберальної київської молоді 60-х років XIX ст. письменник в основних рисах передав її настрої, відбив об’єктивно не лише її ентузіалістичні поривання, а й слабке розуміння суспільних процесів, життєву незагартованість.

Тогочасний український читач не звик до таких серйозних творів про інтелігенцію. Масове чтиво, яке складалося тоді з французьких любовних романів, завжди було популярнішим від серйозної, ідейної, інтелектуальної літератури. Повість “Хмари” стала для української прози явищем, котре породило низку так званих “ідеологічних” прозових творів, О. Кониський, Б. Грінченко, Панас Мирний стали гідними продовжувачами літературних починань І. Нечуя-Левицького.

Повісь “Хмари” І. С Нечуя-Левицького стала колискою українського народницького і понародницького роману.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Національна ідея у повісті Івана Нечуя-Левицького “Хмари”