Надія Ковалюк – Я спогади збираю всі докупи
Я спогади збираю всі докупи –
Хай вітер їх розвіє між степів…
Мені б тебе, як марево, забути,
Сховати в лабіринтах своїх снів.
Тебе я з свого серця вириваю,
Сльозами омиваю всі сліди.
За хвилю до омріяного раю
Я власноручно спалюю мости.
Нехай горять, хай буде тільки порох,
Який осяде десь на дні душі.
Тобі я вже ніхто – ні друг, ні ворог
І навіть не три крапки у кінці.
Я тільки пасажир в твоїм вагоні
Із проїздним квиточком у руці,
Очікувавший щастя на пероні,
Та переплутав потяг уночі…
Злодійка-доля… з ким так не буває…
Ніхто не винен в цьому,- прощавай…
Тебе я з свого серця вириваю…
Але занадто боляче… нажаль…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Надія Ковалюк – Скажи мені, коханий мій, чому Скажи мені, коханий мій, чому У грудях більше Серце не живе? Воно так щиро вірило в весну, Та необачно вибрало тебе… І після тисяч пройдених доріг Та попелу від спалених мостів- Упало без жалю тобі до ніг, Від болю не залишивши слідів. Ти… попіл перетворював в вогонь, Ти… казку про весну розповідав, Ти… Серце грів […]...
- Надія Ковалюк – Чому з тобою, наче на дуелі? Чому з тобою, наче на дуелі? Не стати б твоїм ворогом лишень. Я зачиняю в серце своє двері, Ховаючи його, як ту мішень. Ти цілишся образами, словами, Шукаєш найболючіші місця. Скажи мені, що сталося між нами: Кінець кохання, чи банальна гра? Чому з тобою, як на полюванні? Де ти-мисливець, твоя здобич-я… Напевно, ця дуель буде […]...
- Надія Ковалюк – Тремтіли руки, капала сльоза Тремтіли руки, капала сльоза. Ти розтоптав мою невинну душу… Та на плече лягла Його рука І прийняла на себе тую ношу. Нехай пробачить Він заздалегідь, Що з вуст моїх збиратиме отруту, Що загірчить Йому солодкий плід, Бо зрозуміє: ти – ще не забутий. Що не відчує вже Його рука Биття мого схвильованого серця. Хай Він […]...
- Надія Ковалюк – Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше. Хоч знаю, що востаннє… і нехай. Я заціловую тебе, на мить завмерши, Наповнюю жагою через край. Вуста вустами затуляю на пів-слові. Я знаю, це закінчиться… нехай… І моє тіло із твоїм в шаленій змові. Кохай мене, хороший мій, кохай… Я загорну тебе в красу свою жіночу, І заведу […]...
- Надія Ковалюк – Якби дві долі не переплелись Якби дві долі не переплелись- Мій розум з серцем були би у згоді… Якби я передбачила колись, Що друга віднайду в твоїй особі… Як керувати правильно життям? Якщо мій розум – вже планує втечу. А серце-аплодує почуттям, Чекаючи на відданість лелечу… Так важко-нести на своїх плечах Гнітучу ношу маревних ілюзій. Кохати один одного у снах, […]...
- Надія Ковалюк – Хороший мій, далекий мій, не мій Хороший мій, далекий мій, не мій… Твої долоні ще для мене рідні. На серці досі віє буревій, Не розтопились ще сніги тогідні… З надією збудовані мости Стоять до мого серця непорушно. І на душі ще досі тільки ти. Від іншого тепла мені вже душно. Навіщо я ту ніжність берегла? Невже, щоб комусь іншому віддати? Чому […]...
- Надія Ковалюк – Чи знаєш ти, як я тебе люблю? Чи знаєш ти, як я тебе люблю? Бузковими п’янкими вечорами Живицею-сльозою напою Твої вуста, щоб загоїти рани. Русалкою до тебе припливу, Манитиму очей зелених блиском. Всі зорі з неба в жменях принесу І з місяця зроблю тобі колиску. Я зіллям ніжності тебе приворожу, Змішаю в небі всі яскраві барви. Втамую спрагу краплями дощу, А з […]...
- Надія Ковалюк – У кого – дружина, сім’я У кого – дружина, сім’я,- Цінуйте, даруйте троянди. Хай будуть вам гаслом слова, Що хочу від серця сказати: Мужчино! Не зраджуй! Спинись! Бо вчинки – повторюють діти. І перед Всевишнім колись Прийдеться за все заплатити. Не вистачить сліз і жалю, Слова усі значення втратять. Коли залишаєш сім’ю – У небі всі ангели плачуть. Сім’я – […]...
- Надія Ковалюк – Будує ніч для неба свій гарем Будує ніч для неба свій гарем Із зір-іскринок, вічних полонянок, Що мерехтять, як тисячі знамен, Аж поки їх не викраде світанок. Виконують громи небесний хіт, Симфонія дощів мене чарує… Як лицарі, збираючись в похід, Дерева одягають листя-збрую… А я-до щастя міряю стежки,- Вони ж такі безмежні і безкраї… Шукаю свою долю крізь роки, Як макову […]...
- Надія Ковалюк – Я тікаю сьогодні назавжди Я тікаю сьогодні назавжди З королівства Розбитих Сердець. Я відношення, наче канати,- Розриваю ущент, нанівець… Пробачаю, що стала для тебе Однією з розмінних монет. Та в твоєму безбарвному небі- Я була найяскрава з планет. Ти жадаєш подвійного щастя, Але зроблено ставку – “вона”… То чому ж ти, як грішник причастя,- Так від мене чекаєш дзвінка? […]...
- Надія Ковалюк – Я так хочу забути тебе Я так хочу забути тебе, Бо здається, що далі – вже прірва. Відчуваю, що годі уже, Але пам’ять – така непокірна. Надто важко тепер підвестись, (Я фатально спіткнулась об тебе). Наче зірці, що падає ниць – Не сягнути повторно до неба. А на п’яти вже ніч наступа, Скоро сон мене вкриє вуаллю… Напоїш ти мене […]...
- Надія Ковалюк – Ти пам’ятаєш той далекий час Ти пам’ятаєш той далекий час, Коли цвіли ромашки білі-білі? Така любов буває тільки раз. І ми були-замріяно-щасливі. Від ніжності-всміхались береги… А дотики-мурашками по шкірі… І губи твої-рідними були. І рідна-кожна цяточка на тілі. А очі-волошково-голубі. Їх синяві позаздрить навіть небо… Я танула снігами навесні, Мрійливо пригортаючись до тебе. Ласкаво-ніжний вітер лоскотав Щоку твою-невибрито-колючу… Та вже […]...
- Надія Ковалюк – Шукатиму до щастя я свій путь Шукатиму до щастя я свій путь, До справжнього, до самого земного. І стрілки на годиннику завмруть… Сьогодні-день народження у Нього. Я серцем напишу йому листа, Якому не дійти до адресата. Мені на це не вистачить життя- Бо так багато хочу побажати. Усі слова, не сказані колись- Можливо зайві, навіть не потрібні. Та він – в […]...
- Надія Ковалюк – Я ще люблю… на превеликий жаль Я ще люблю… на превеликий жаль… Забути не змогла, чи не зуміла… І знову біль, немов струни скрипаль, Торкається і надриває тіло. І спогади… заміщують думки, Гортають за сторінкою сторінку… Десь є щасливі люди, та не ми… Я-не твоя… єдина в світі жінка. Дісталось нам в житті-гірке вино… Я відчуваю серцем твою тугу. Ми дзвонимо… […]...
- Надія Ковалюк – А правду між людьми – загнали в “кому” А правду між людьми – загнали в “кому”. Якщо занадто чесний – ти вже “лох”. Тому ми і не віримо нікому, Бо праведним буває тільки Бог....
- Надія Ковалюк – Якось дивно ми створені,- люди Якось дивно ми створені,- люди: Уникаємо слова “добро”, Боїмося його, як отрути… Ми все щастя шукаєм свого. Та існують в житті якісь речі, Що збагнути не можемо всі… І нервово сутулячи плечі – Залишаємось на самоті. Знову душу ховаєм за грати, Бо відкриєш – розтрощать ущент. І доводиться “соло” співати, Не знаходячи вдалий “дует” Не […]...
- Надія Ковалюк – Твій мерседес виблискує на сонці Твій мерседес виблискує на сонці. Він нас везе до станції “прощання”. І навіть крізь затемнені віконця- Я бачу тінь свого розчарування… Такі, як ти-не чесні, не відверті, Хвальбу і наглість носять, як медалі. Але в складній життєвій круговерті- Вони перемагають у фіналі. Таким, як я-життя ламає крила. Вони не носять титулу принцеси. Такі, як я-все […]...
- Надія Ковалюк – Лелека В полях України, далеко-далеко Де сонце ховається в житі, Від суму і туги вмирала Лелека, А їй би ще жити і жити. Загинув коханий в холодному краї Де люті вітри-буревії. Без нього-і зорі на небі не сяють, Без нього і крила німіють… Стоїть, наче статуя вірності, в полі З глибокої ночі до рання Немає в […]...
- Надія Ковалюк – Ця ніч застала нас зненацька Ця ніч застала нас зненацька І самоті поклала край. Немов летіла дивна пташка, Відкривши нам дорогу в рай. І ми відчули, як буває, Коли рідняться душі враз. Немає “ти”, і “я” немає. Сьогодні ніч створила “нас”. Ми навіть мріяти не сміли У повсякденності розмов, Що полонить нам душу й тіло Та пташка – на ім”я […]...
- Надія Ковалюк – Запропонуйте нам любов, чоловіки! Запропонуйте нам любов, чоловіки! Не розбивайте наших люблячих сердець! Вас возноситимуть до неба всі жінки, І не шукатимуть, де товщий гаманець. Запропонуйте нам любов, а не інтим! Ми ж – в Бога крила украдем, собі на гріх. Як птах поранений, летітимем з одним, А інше – гордо покладемо вам до ніг. І не висловлюйтесь, що […]...
- Надія Ковалюк – А слово – то найбільша в світі сила А слово – то найбільша в світі сила, Йому ніколи не скінчиться строк. Воно людині обпікає крила, І водночас – підносить до зірок. Буває тихим, наче шелест листя І голосним, як ухкання сови. Буває, як сльоза, криштально-чистим, І руйнівним, як спалахи грози. Буває – закарбується на серці, Що вже не змиє течія років. Буває – […]...
- Надія Ковалюк – Було багато пройдено доріг Було багато пройдено доріг… У подругах, у друзях, у коханих Я бачила для себе оберіг. Але так рідко згадувала маму… Коли ж втрачала віру у людей, Коли життя надламувало крила,- Я линула до маминих грудей, Свої невдачі – в жменях приносила. Вона ж мене ховала від нещасть, А я завжди від неї так далеко… Вона […]...
- Надія Ковалюк – Я повернусь… ти чуєш… повернусь! Я повернусь… ти чуєш… повернусь! Весняними квітучими садами. Коли дощами досхочу нап”юсь, Разом із перелітними птахами. Зів”ють лелеки гнізда на дахах, І роси будуть марити світанком. Коли запахнуть яблуні в садах, Я повернусь… весняним тихим ранком… І цвіркуни прокинуться в траві. У лісовому плетиві ожини Загубить сонце промені свої. Я повернусь… в погожу літню днину. […]...
- Надя Ковалюк – На годиннику – осінь, в руці – телефон На годиннику – осінь, в руці – телефон: Абонент тимчасово відсутній, А життя по хвилині стікає з вікОн І дощем розмиває майбутнє. Своє небо мені ти кидаєш до ніг, Ходиш слідом і дихаєш в спину, І щезаєш раптово, немов перший сніг, Абоненте ти мій, блудний сину! Я так само, як ти, по землі цій ходжУ […]...
- Надя Ковалюк – Я вірю у тебе, як вірять у Бога Я вірю у тебе, як вірять у Бога, І віра моя – кришталева і чиста, Бо ти – жовтокоса, бо ти – синьоока, Бо серцем колисана, рідна Вітчизно! Хто прОкляв тебе, обездолена земле? Ці гнізда лелечі, каштанові стіни… Невже твоя зірка завчасно померкне? Розтоптана владою, наша Вкраїно… Ти встанеш! Інакше не може і бути, Бо […]...
- Надя Ковалюк – Так буває… Кому яке діло Присвячується українським жінкам-заробітчанкам Так буває… Кому яке діло, Що на небі всі зорі – чужі, Що хворіє частіше не тіло, А частина твоєї душі? Хтось зігріється в рідних долонях: Не важливо, хто саме – не ти, Бо тебе розділяють кордони, Мов колючі тюремні дроти. Ти несеш у руках цю спокуту Між далеких чужих берегів, Неможливо […]...
- Надя Ковалюк – Ну от і все Ну от і все… подай-но запальничку. І з спогадів зроби мені коктейль. Любов до тебе – жевріє як свічка. Вона святкує свій останній день… То скиглить, то несамовито б’ється Як в клітці птах, що зроду не літав… Ти так уміло доторкнувся серця, І так недбало душу розтоптав… Згубились наші мрії веселкові… Вино кохання випилось до […]...
- Надя Ковалюк – Залишалась хвилина до злету Залишалась хвилина до злету, І здавалося-щастя в руці. Але ти промайнув, як комета І потрапив у руки чужі… Я гадала, що краще-синиця, Ніж у небі-якийсь журавель. Що любов моя-чиста криниця, Не шукатимеш інших джерел… Але птахи даються нам Богом… Переконуюсь вкотре в житті, Що вже краще не мати нікого, Ніж зрадливу синицю в руці!...
- Надя Ковалюк – Все частіше із серця летять Все частіше із серця летять ВІрші, І чорніші воронячих крил Ночі, А самотність чуттєві листи Пише І здається, у нас вже один Почерк… Залелій мою тугу в душі, Осінь! Бо остання струна вже у ній Рветься, Бо від тиші холодної дах Зносить Й поза зоною віри живе Серце… Ти скажи, може я щось не те […]...
- Микола Руденко – Слова, накидані докупи Слова, накидані докупи,- Давно вже справа не нова. Передусім, які слова – Вони живі чи тільки трупи? П’яненькі лірники-поети Співають нам про зло й добро. Але приймають за дніпро Холодний плин німої Лети. Пливе по річці мертве слово. Кричить модерний віршобай: – О милий Боже, видибай! Ген сяє храм злотоголово… Він справді сяє многі літа,- […]...
- Алла Жабокрик – Спогади Зима така довга. наділена рефлексіями і нестерпна. Тягнеться, наче холодний алкоголь із скляної пляшки Допити її? чи вилити? чи, може, нарешті стерти? Цю зиму, яка не народжується роками. Не починається, не морозить, не вовтузиться у гортані А тільки приносить холод довжиною у тисячі метрів Приносить про тебе спогади, які я сховаю подалі І вологість на […]...
- Надя Ковалюк – Хто ми тепер? Не рідні й не чужі Хто ми тепер? Не рідні й не чужі, Не стали ні коханцями, ні друзями, Розпечені в палаючім вогні, І невимовним холодом застужені. Ми – тіні нездійснЕнних сподівань І два мости над річкою, розведені; Ми – пелюстки розвіяних бажань, І дві весни, загублені у тЕрені. Два божевілля, загнані в кути, І дві надії, до світання страчені… […]...
- Надя Ковалюк – Чому з тобою, наче на дуелі? Чому з тобою, наче на дуелі? Не стати б твоїм ворогом лишень. Я зачиняю в серце своє двері, Ховаючи його, як ту мішень. Ти цілишся образами, словами, Шукаєш найболючіші місця. Скажи мені, що сталося між нами: Кінець кохання, чи банальна гра? Чому з тобою, як на полюванні? Де ти – мисливець, твоя здобич – я… […]...
- Надя Ковалюк – Між нами точок доступу нема Між нами точок доступу нема… А час шматує серце на частини. Що може бути гірше, ніж ота ПроклЯта вада – звичка до людини? Настане день і я повірю в те, Що ми занадто різні паралелі, І щоб знайти ворота у Едем – Спочатку вчаться відчиняти двері. В той день я все забуду і збагну, Що […]...
- Надя Ковалюк – Про те, що бУло – не розкаже книжка Про те, що бУло – не розкаже книжка, Ніхто і не згадає ні на мить, Лише здаля заплаче тихо скрипка І десь глибоко в серці заболить… Про те, що буде – знає тільки небо, І час, що відпливає кораблем. На цій землі усе, що ми беремо – В кінці путі те ж саме й віддаєм. […]...
- Надя Ковалюк – Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше, Хоч знаю, що востаннє… І нехай. Я заціловую тебе, на мить завмерши, Наповнюю жагою через край. Вуста вустами закриваю на пів-слові. Я знаю, це закінчиться… Нехай… І моє тіло із твоїм – в шаленій змові. Кохай мене, хороший мій, кохай… Я загорну тебе в красу свою жіночу, І […]...
- Таня Бенещук – Притих, бо випливли в твоїх словах образи? Притих, бо випливли в твоїх словах образи? Чекаєш, що ж я випалю у слід? Та докорів не кину більше в груди, Не висуну претензій голосних. Нехай Земля злітає хоч з орбіти! З календаря життя зриває дні. А я мовчатиму. Чи варто щось казати? Останній раз з тобою я на самоті. Не повернув. Але чекав на […]...
- Надя Ковалюк – далекий мій Далекий мій… ти ангелом не став… Падуть зірки в холоднім мерехтінні. Я згадую, рахуючи до ста, Як падала такОж – в твої обійми. Безкрилий мій… сотаю серцем дні, Намотуючи спогади на душу, У пам’яті гарячому вогні Твій образ я спалити просто мушу. Прости мій кожен вірш і кожен лист, Які в житті ти так і […]...
- Ілля Манченко – Спогади Полинаю в спогади дитинства, Як маленьким бігав по росі, Не зазнав на щастя я сирітства, Так як друзі деякі мої. Пригадались стежки і дороги, Запах квітів, меду і бузку І з батьками грибові походи, Посиденьки з друзями в садку. Випливає в спогадах криниця, Що стояла на краю села, Ох, яка була у ній водиця – […]...
- Надя Ковалюк – Прощавай… Не на мить… а на ціле життя Прощавай… Не на мить… а на ціле життя. Застигають секунди на кінчиках пальців, І під рясою ночі, як серцебиття – Розминаються потяги наших двох станцій. І остання сльоза, як останній листок Опадає… і в серце тече мимоволі. Не зашкодить сьогодні і рому ковток, Бо тепер не змінити вже розкладу долі. Скоро зайвими стануть всі вІрші […]...
Неповторний митець ліни костенко.