Надія Ковалюк – Я так хочу забути тебе

Я так хочу забути тебе,
Бо здається, що далі – вже прірва.
Відчуваю, що годі уже,
Але пам’ять – така непокірна.

Надто важко тепер підвестись,
(Я фатально спіткнулась об тебе).
Наче зірці, що падає ниць –
Не сягнути повторно до неба.

А на п’яти вже ніч наступа,
Скоро сон мене вкриє вуаллю…
Напоїш ти мене доп’яна
Незбагненно-терпкою печаллю.

Кожен сон – як зміїний укус.
Вже не знаю, чи в тому я винна,
Що боюсь… навіть дуже боюсь
Перестрітись з тобою очима.

Ніби чорна відьомська рука
Перетворює сон на видіння.
Навіть там моя бідна душа –
Наче квітка, назовні корінням.

Ти це також відчуєш колись –
Що любов – то не мед, а отрута.
Коли очі підводяться ввись
І благають – забути… забути.

Що буває замало життя,
Щоб людину із пам’яті стерти.
Ти відчуєш – любов ще жива.
Та для тебе – я буду вже мертва.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Чому твір назвали ляльковий дім.
Ви зараз читаєте: Надія Ковалюк – Я так хочу забути тебе