Надя Ковалюк – Ані слова. Ні звуку
Ані слова. Ні звуку. Ти тільки очей не відводь –
Щоб таким, як тепер, я тебе все життя пам’ятала.
Наші долі, як райдуги, в дуги згинає Господь,
І забути цю мить мені вічності буде замало.
Я тебе не побачу ніколи, і ти мене – теж –
Щоб не кИдати виклик ні пеклу, ні райському саду,
Лиш у снах сокровенних наближусь, як тільки заснеш,
І голубкою тихо вночі край вікна твого сяду.
Обійматиму поглядом – ніжним, як перша трава,
Крізь прочинені вікна торкатимусь серцем до тебе…
Так лиш можуть німі обіймати душею слова,
Так уміють лиш в’язні крізь грати торкатися неба.
Я спадатиму краплями по павутинні дощу,
Тихим подихом вітру вночі цілуватиму вії,-
Щоб у проміжках серцебиття ти мій шепіт відчув…
Бо забути тебе я не можу… не хочу… не вмію…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Надя Ковалюк – Розірви всі нитки і вузли Розірви всі нитки і вузли, Що пов’язують нас із тобою. Наче свічку вночі, загаси Те проміння, що зветься любов’ю. Промайни, наче потяг вночі, Переплутай до мене маршрути, Розчинись у вечірній імлі, Бо не хочу про тебе і чути. І забудь, що я в тебе була, Поклади свою пам’ять за грати, А на серце – табличку […]...
- Надя Ковалюк – Хороший мій, я знов тобі пишу Хороший мій, я знов тобі пишу В думках своїх чуттєві телеграми. У них – я зір із неба не прошу: Скажи мені, що буде далі з нами… Колись ти перед вибором стояв Серед доріг, стежок і поворотів. Колись ти у минуле відступав, – До мене ж – залишалось десять кроків… Я все пробачу… та не […]...
- Надя Ковалюк – Все частіше із серця летять Все частіше із серця летять ВІрші, І чорніші воронячих крил Ночі, А самотність чуттєві листи Пише І здається, у нас вже один Почерк… Залелій мою тугу в душі, Осінь! Бо остання струна вже у ній Рветься, Бо від тиші холодної дах Зносить Й поза зоною віри живе Серце… Ти скажи, може я щось не те […]...
- Надя Ковалюк – Так буває… Кому яке діло Присвячується українським жінкам-заробітчанкам Так буває… Кому яке діло, Що на небі всі зорі – чужі, Що хворіє частіше не тіло, А частина твоєї душі? Хтось зігріється в рідних долонях: Не важливо, хто саме – не ти, Бо тебе розділяють кордони, Мов колючі тюремні дроти. Ти несеш у руках цю спокуту Між далеких чужих берегів, Неможливо […]...
- Надя Ковалюк – Колискова На хмарах-конях янгол в небі скаче, Перевертає місяць горілиць І сни із нього струшує дитячі На крила найбіліших в світі птиць. Летять вони крізь зоряні фіранки, Крізь тіні блідолицих ліхтарів, Щоб білосніжним дотиком до ранку У снах казкових гріти малюків. Ти зморено притулишся до серця, Розвіють руки мамині печаль Й мелодією спокою пройдеться По струнах […]...
- Надя Ковалюк – Те, що було – того вже немає Те, що було – того вже немає. Все минуло… Залишився біль. Це поверненню не підлягає. Цьому всьому – мене ти навчив. Я навчилась латати, де рветься, Залишаючи сотні рубців. І тебе виривати із серця. Не хотілось. та ти так навчив. Я вже вмію без слів і розмови Прочитати людей по очах, Відчуваючи безпомилково, Де солодка […]...
- Надя Ковалюк – Не займай мою душу… не треба Не займай мою душу… не треба, Я не вбита тобою… жива. Знаєш, я, на відміну від тебе- Не кидаю на вітер слова. Але, врешті, кому яке діло, Що не справдив найбільшу із мрій? Я дарую тобі своє тіло, Але душу чіпати-не смій! Бо пече ще брехня, як кропива, Бо слова-не потрібні… мовчи. Бо душа-ще чекає […]...
- Надя Ковалюк – Ну от і все, хороший мій… Іди! Ну от і все, хороший мій… Іди! В моїм житті ти був всього лиш гостем, Усі ми по природі, як вовки – Тікаємо, якщо затІсний простір. Ти знаєш – я не втримую людей, Бо що минуло – те вже не воскресне, Хто має йти – той все одно піде, Закутавшись у куряву словесну. Ти знаєш, […]...
- Надя Ковалюк – Цілує вітер травам довгі коси Цілує вітер травам довгі коси, Збираючи їх вранішню росу… Невдячна доля… Кожному підносить За все рахунок і свою ціну. Буває важко в собі біль носити, Зав’язуючи в вузлик почуття… Я йшла до тебе, як по лезу бритви, Як журавель до рідного гнізда. Я не вагалась, хоч боліло в тілі І каркали ворони звідусіль. Босоніж по […]...
- Надя Ковалюк – Я вірю у тебе, як вірять у Бога Я вірю у тебе, як вірять у Бога, І віра моя – кришталева і чиста, Бо ти – жовтокоса, бо ти – синьоока, Бо серцем колисана, рідна Вітчизно! Хто прОкляв тебе, обездолена земле? Ці гнізда лелечі, каштанові стіни… Невже твоя зірка завчасно померкне? Розтоптана владою, наша Вкраїно… Ти встанеш! Інакше не може і бути, Бо […]...
- Надя Ковалюк – Не стеліться так низько Не стеліться так низько, Тумани, тумани, Бо земля від вогню затерпає й пече. Ви обвийте її, наче рани бинтами, Ви журбу її вибіліть сивим дощем… Не замружуй байдужих очей, Світе, світе – Стоголоссям вітрів ця стражденна земля, У долонях гойдаючи вимерзлі квіти, Проводжає до сонця синів-янголят… Не влучайте у юну весну, Кулі, кулі, Не вплітайте […]...
- Надя Ковалюк – Питаєш, чи сумую за тобою? Питаєш, чи сумую за тобою? Скажу, що ні, та це така брехня… Без тебе почуваюсь сиротою В цім світі – де б і з ким я не була. Все, як раніше – я завждИ весела, Сама для себе прокладаю шлях, Розгладжую нерівності життєві,- Та кожен крок вперед – як два назад. Це відчуття: коли ти […]...
- Надя Ковалюк – Сьогодні – мій останній із листів Сьогодні – мій останній із листів: Без докорів, без сліз і звинувачень. ВпізнАєш почерк серця між рядків, Бо всі слова тепер не мають значень… Пробач мене, що в люту заметіль Я зігрівалась спогадом про тебе, Пробач широкі обрії надій, Які собою закривали небо. Пробач, що не твоя і нічия, Що зачиталась на чужій сторінці, Що […]...
- Надя Ковалюк – Ще пам’ять минулі обрАзи колише Ще пам’ять минулі обрАзи колише, Та я не шукаю вбиваючих слів – Вони найколючіші і найстрашніші, Коли вимовляє їх той, хто любив. Я знаю слова – смертоноснії стріли, Що замість мішеней влучають в серця, Злітають із вуст, обпікаючи тіло, Надовго, можливо й на ціле життя. Я знаю і ті – вітрюгани скажені, Що здатні усе […]...
- Надя Ковалюк – Зустрітись знову – сотні є шляхів Зустрітись знову – сотні є шляхів, Та серце, мАбуть, знало найкоротші. Не треба… не шукай потрібних слів, Вони не скажуть те, що скажуть очі. Нас випадок закинув ніби в сон, Як кораблі кидає шторм на сушу. Запалимо зі спогадів вогонь? Якщо не згоримо – зігрієм душу. Не думай, не сльоза тече з-під вій, Це просто […]...
- Надя Ковалюк – То був не сон, клянусь тобі, не сон То був не сон, клянусь тобі, не сон – Я бачила душею, не очима, Як поспіхом щури ішли на трон І по-новому жити всіх учили. Мій берег Мрій став берегом Золи́. Там схожі на уламки Атлантиди, Безкрилі чорні лебеді пливли Й прощались, замість того, щоб любити. І замість снігу – тінню з висоти Дивився ворон […]...
- Надя Ковалюк – Все місто ніч обвила, мов гадюка Все місто ніч обвила, мов гадюка Й жадАна тиша в жилах потекла. Я чашами до тебе тягну руки, Налий мені душевного тепла. З роками відчуваю в нім нестачу, Недопалками гасячи думки, Що лиш тоді, коли тебе не бачу – Здаються дні тривалістю в роки… А верби гублять в травах листя-сльози, Як гублять люди відданість сердець; […]...
- Надя Ковалюк – Ну от і все Ну от і все… подай-но запальничку. І з спогадів зроби мені коктейль. Любов до тебе – жевріє як свічка. Вона святкує свій останній день… То скиглить, то несамовито б’ється Як в клітці птах, що зроду не літав… Ти так уміло доторкнувся серця, І так недбало душу розтоптав… Згубились наші мрії веселкові… Вино кохання випилось до […]...
- Надя Ковалюк – Забулось… Відболіло… Відлягло Забулось… Відболіло… Відлягло… Не б’є вже по руках розчарування. Невидимою ниткою вплело В моє волосся слід твого кохання. Не переймайся… Більше не болить… Дощів із сліз у мене вже не буде… Єдиний крок, всього лиш тільки мить- І в натовпі – людей втрачають люди. Не треба слів… Вони такі пусті… Я вижила без тебе, навіть […]...
- Надя Ковалюк – далекий мій Далекий мій… ти ангелом не став… Падуть зірки в холоднім мерехтінні. Я згадую, рахуючи до ста, Як падала такОж – в твої обійми. Безкрилий мій… сотаю серцем дні, Намотуючи спогади на душу, У пам’яті гарячому вогні Твій образ я спалити просто мушу. Прости мій кожен вірш і кожен лист, Які в житті ти так і […]...
- Надя Ковалюк – Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше, Хоч знаю, що востаннє… І нехай. Я заціловую тебе, на мить завмерши, Наповнюю жагою через край. Вуста вустами закриваю на пів-слові. Я знаю, це закінчиться… Нехай… І моє тіло із твоїм – в шаленій змові. Кохай мене, хороший мій, кохай… Я загорну тебе в красу свою жіночу, І […]...
- Надя Ковалюк – Сказав він: “Тебе я покину” Сказав він: “Тебе я покину”. Вона йому тихо: “Іди”… І сльози малої дитини Спинити його не змогли. В душі – розцвітали троянди У черзі до нових розваг… Але не знайшлося відради У інших жіночих руках… Простити вона не зуміла, Коли він прийшов на поріг. Чи здатні слова запізнілі Спокутати юності гріх… Немає чужої провини В […]...
- Надя Ковалюк – душа моя! Відкрийся і скажи Душа моя! Відкрийся і скажи: Чому всі карти сплутались в колоді? Кудись поділись всі мої тузи… А злодій час гуляє на свободі, Безжально забираючи роки. Де взяти стільки мудрості і сил? Черпнути з неба те велике вміння: Прожити так, щоб не обпікши крил, Впізнати порятунок і спасіння Для тонучих у морі сліз, вітрил. Чи правда […]...
- Надя Ковалюк – Коли до вікон примоститься надвечір’я Коли до вікон примоститься надвечір’я Й народиться найперша із зірок, Ти заплети мені мереживом надію В квітучий, оксамитовий вінок. І поцілунками осип гаряче тіло, Немов багряним листям восени. Свої зізнання – з обережністю, невміло Мені в коліна ніжно поклади. Заворожи мене солодкими губами, П’янкими, як троянди пелюстки. Увесь наш простір оповитий почуттями Нестримної взаємної жаги. […]...
- Надя Ковалюк – Я – причина нестримних фантазій Я – причина нестримних фантазій, Джерело твоїх райдужних снів. Я – червона троянда у вазі, Прикрашаю святковий твій стіл. Я – твоя попелюшка у казці, Я – зоря, що упала до ніг. Наче карта червової масті – Я лягаю в долоні твої. Я – одна із солодких ілюзій І найбільша з небесних світил. Я – […]...
- Надя Ковалюк – На годиннику – осінь, в руці – телефон На годиннику – осінь, в руці – телефон: Абонент тимчасово відсутній, А життя по хвилині стікає з вікОн І дощем розмиває майбутнє. Своє небо мені ти кидаєш до ніг, Ходиш слідом і дихаєш в спину, І щезаєш раптово, немов перший сніг, Абоненте ти мій, блудний сину! Я так само, як ти, по землі цій ходжУ […]...
- Надя Ковалюк – Між нами точок доступу нема Між нами точок доступу нема… А час шматує серце на частини. Що може бути гірше, ніж ота ПроклЯта вада – звичка до людини? Настане день і я повірю в те, Що ми занадто різні паралелі, І щоб знайти ворота у Едем – Спочатку вчаться відчиняти двері. В той день я все забуду і збагну, Що […]...
- Надя Ковалюк – Як часто я задумуюсь над тим Як часто я задумуюсь над тим, Чи є на світі люди незамінні… Якщо немає, то з яких причин Я згадую про тебе щохвилини? Людське життя – найбільше із чудес, Це подарунок, з чорно-білим бАнтом, Та хтось післав любов нам із небес, Щоб на землі її коронувати… Ми бігли стрімголов в її полон І піднімали білий […]...
- Надя Ковалюк – Про те, що бУло – не розкаже книжка Про те, що бУло – не розкаже книжка, Ніхто і не згадає ні на мить, Лише здаля заплаче тихо скрипка І десь глибоко в серці заболить… Про те, що буде – знає тільки небо, І час, що відпливає кораблем. На цій землі усе, що ми беремо – В кінці путі те ж саме й віддаєм. […]...
- Надя Ковалюк – Терпи, малА Терпи, малА, бо що для інших просто – Для тебе завжди складно, як на зло. Ти мала звичку з ним іти наосліп Дорогою, якої не було. Змирись, малА, сама у всьому винна, Несла на крилах мрії до висот, Озвучувала пісню лебедину І не вгадала жодної із нот. Забудь, малА, той час(якщо можливо), Який в тобі […]...
- Надя Ковалюк – Від тебе збожеволієш за мить Від тебе збожеволієш за мить, Моє минуле! Що ж ти серце краєш? Так хочеться туди, де не болить, Де забуття здається справжнім раєм. Сто кроків по гарячому піску І я вдихаю рай на повні груди. Корабликом картонним всю журбу У Чорне море відпускають люди. І починають заново свій путь. А час разом із хвилями тікає, […]...
- Надя Ковалюк – Кленове листя падало до ніг Кленове листя падало до ніг, Ховаючи самотність сірих вулиць. На перехресті пройдених доріг Раптово наші долі розминулись… Води багато витече з річок, І випадково я тебе зустріну. Багато з неба упаде зірок, Я підійду… Тремтітимуть коліна… І я тобі згадаю, бачить Бог, Що рідних душ-ніхто не залишає, І нашу ніч, розділену на двох, Яка ще […]...
- Надя Ковалюк – Згорає сонце у долонях неба Згорає сонце у долонях неба, Вже ніч сплітає зоряні вінки. Ти знаєш, він у мене – те, що треба, І все б – нічого, але він – не ти… Чия вина у тім, що так буває? Будуй мости хоч до самих зірок, Кохання або є, або немає, Це те, що не поділиться на трьох. Здається, […]...
- Надя Ковалюк – Прощавай… Не на мить… а на ціле життя Прощавай… Не на мить… а на ціле життя. Застигають секунди на кінчиках пальців, І під рясою ночі, як серцебиття – Розминаються потяги наших двох станцій. І остання сльоза, як останній листок Опадає… і в серце тече мимоволі. Не зашкодить сьогодні і рому ковток, Бо тепер не змінити вже розкладу долі. Скоро зайвими стануть всі вІрші […]...
- Надя Ковалюк – Не треба більше спогадів… Мовчи! Не треба більше спогадів… Мовчи! Хай за плечима стогне й плаче вітер, Допомогти не може він нічим, Що в нашому саду вмирають квіти. Не воруши той день, коли ти йшов, В думках перебираючи причини. У тім, що вічна пам’ять, не любов, Повір, на цій землі ніхто не винен. Ти ще у снах повернешся колись На […]...
- Надя Ковалюк – В ім’я любові… Ні, наперекір! В ім’я любові… Ні, наперекір! Не лізь у мої спогади павуччям! Я на шматки розрізую цей біль, Зціпивши зуби, тихо і беззвучно. І щастя не шукай, його нема! Воно стекло дощем між сірих вулиць, Де сиву осінь всмоктує земля, Де наші долі слізно розминулись. Хвилинами стріляє в серце час, А потім все лікує… Лиш не […]...
- Надя Ковалюк – Я на серці залатую діри Я на серці залатую діри, Розбиваю коліна у кров. Я ще вперто шукаю довіри, Та, на жаль, розчаровуюсь знов. Я чимраз багатію на досвід Й чоловічу невдалу брехню. Проводжаючи в тінь їхню постать – Все ще вірю у долю свою. Але так – щоб навічно, до скону, Щоб – розхристано – щира душа. Я молитимусь, […]...
- Надя Ковалюк – Хто ми тепер? Не рідні й не чужі Хто ми тепер? Не рідні й не чужі, Не стали ні коханцями, ні друзями, Розпечені в палаючім вогні, І невимовним холодом застужені. Ми – тіні нездійснЕнних сподівань І два мости над річкою, розведені; Ми – пелюстки розвіяних бажань, І дві весни, загублені у тЕрені. Два божевілля, загнані в кути, І дві надії, до світання страчені… […]...
- Надя Ковалюк – Журилось сонце – жовтощокий сонях Журилось сонце – жовтощокий сонях У павутинні, сплетенім із хмар. Я так хотіла у твоїх долонях Журбу сховати, але ти – мовчав. Зірки з’являлись – немовлята ночі, Від доторку її чарівних крил. Я почуття, мов зорі, непорочні Просила вберегти, а ти – губив. Ковтала сльози – для душі пігулки, Невольним птахом бився в грудях пульс. […]...
- Надя Ковалюк – Блукають серця у складних лабіринтах Блукають серця у складних лабіринтах Із гострим бажанням: горіти, любити. Прострілені хмари стікають дощами І їм неважливо, що коїться з нами. Десь там у пустелях сховалося літо, Ще мить – листопади засиплять пів світу. А ти своє небо схиляєш так низько, І все, що здавалось далеким – вже близько. Можливо, за когось ти молишся небу […]...
Катерина бабкіна кіт у чоботях.