Надя Ковалюк – Це літо – просочилося дощами

Це літо – просочилося дощами.
Небесні сльози зрошують поля…
Заплутавшись в життєвій мелодрамі
Запізнюється доленька моя.

Чи засиділась на чужих колінах…
Чи з губ чужих збирає гіркоту…
Моя самотність ковзає по стінах
І застрягає в кожному кутку.

Коли вона вже дихає у спину,
Оскалюючи зуби, наче звір,-
Тоді я кличу долю невмолиму…
Тоді вірші лягають на папір.

Коли вона у серце б”є кортеччю –
У відповідь – народжується вірш,
Заповнює душевну порожнечу…
І це мене рятує все частіш.

Біда не в тім, що в неї гострі ікла.
Що застрягає голкою в душі.
А в тім біда, що я до неї звикла..
Бо саме так і пишуться вірші.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір збереження в поемі євшан зілля.
Ви зараз читаєте: Надя Ковалюк – Це літо – просочилося дощами
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.