Надя Ковалюк – Між нами точок доступу нема
Між нами точок доступу нема…
А час шматує серце на частини.
Що може бути гірше, ніж ота
ПроклЯта вада – звичка до людини?
Настане день і я повірю в те,
Що ми занадто різні паралелі,
І щоб знайти ворота у Едем –
Спочатку вчаться відчиняти двері.
В той день я все забуду і збагну,
Що всі ми в цім житті – чиїсь мішені,
І зорями упАдуть на траву,
Згораючи, дві долі безіменні.
Солений дощ моїх минулих літ
Не капатиме спогадами в серце
І створений для тебе весь мій світ
Твоїм ім’ям ніколи не назветься.
Я
В чиїх руках не жаль і догорати,
А ти уже не знатимеш ночей,
Що гріють душу лагідністю м”яти.
І твОї скроні вкриє перший сніг
І ледь підправить вік твій і осанку,
І осінь покладЕ тобі до ніг
ЛистОпади віршІв моїх на згадку.
Усе, що мало бути на вікИ
Лиш гіркотою досвіду назветься,
І пережиті нами сторінкИ
Я спопелю вогнем чужого серця.
І знову налаштується струна
На згублені колись акорди віри…
І тільки пам’ятатиме трава
Ті дві зорі… що Якось догоріли…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Надя Ковалюк – Хороший мій… Недавно ще коханий Хороший мій… Недавно ще коханий… Із волошковим полем у очах. Колись твій образ срібними нитками Вплітався в моє серце по ночах. Далекий мій… Приніс ти стільки болю, Що вистачить на декілька життів. Та не була б застужена тобою – Ніколи не писала б я віршів. У них – мої надії розіп”яті, Які відчутні в кожному […]...
- Надя Ковалюк – Чому з тобою, наче на дуелі? Чому з тобою, наче на дуелі? Не стати б твоїм ворогом лишень. Я зачиняю в серце своє двері, Ховаючи його, як ту мішень. Ти цілишся образами, словами, Шукаєш найболючіші місця. Скажи мені, що сталося між нами: Кінець кохання, чи банальна гра? Чому з тобою, як на полюванні? Де ти – мисливець, твоя здобич – я… […]...
- Надя Ковалюк – Зустрітись знову – сотні є шляхів Зустрітись знову – сотні є шляхів, Та серце, мАбуть, знало найкоротші. Не треба… не шукай потрібних слів, Вони не скажуть те, що скажуть очі. Нас випадок закинув ніби в сон, Як кораблі кидає шторм на сушу. Запалимо зі спогадів вогонь? Якщо не згоримо – зігрієм душу. Не думай, не сльоза тече з-під вій, Це просто […]...
- Надя Ковалюк – Я – причина нестримних фантазій Я – причина нестримних фантазій, Джерело твоїх райдужних снів. Я – червона троянда у вазі, Прикрашаю святковий твій стіл. Я – твоя попелюшка у казці, Я – зоря, що упала до ніг. Наче карта червової масті – Я лягаю в долоні твої. Я – одна із солодких ілюзій І найбільша з небесних світил. Я – […]...
- Надя Ковалюк – Я ще люблю… О Боже! Як же так? Я ще люблю… О Боже! Як же так? Минуло сто ночей і стільки ж ранків, Як розлетілись мрії по кутках І розкололось небо на уламки. А я люблю… На грані, на краю, Усупереч собі і всьому світу, Як немовля, в руках любов несу, Не знаючи, куди її подіти… Між нами – кілометри сліз і слів […]...
- Надя Ковалюк – Блукають серця у складних лабіринтах Блукають серця у складних лабіринтах Із гострим бажанням: горіти, любити. Прострілені хмари стікають дощами І їм неважливо, що коїться з нами. Десь там у пустелях сховалося літо, Ще мить – листопади засиплять пів світу. А ти своє небо схиляєш так низько, І все, що здавалось далеким – вже близько. Можливо, за когось ти молишся небу […]...
- Надя Ковалюк – Ну от і все, хороший мій… Іди! Ну от і все, хороший мій… Іди! В моїм житті ти був всього лиш гостем, Усі ми по природі, як вовки – Тікаємо, якщо затІсний простір. Ти знаєш – я не втримую людей, Бо що минуло – те вже не воскресне, Хто має йти – той все одно піде, Закутавшись у куряву словесну. Ти знаєш, […]...
- Ірина Ярко – Між нами Між нами триста миль твого цілунку, Між нами купа недосяжних слів, Між нами фантик з того подарунку, Що вкрав з десяток солоденьких днів. Між нами зорі, тихе нічне небо, І сотні, ні мільйони тих хвилин, Які питають: “Ну, чого вам треба, Ви ж одинокі, мов в садочку тин”. Між нами несказанні кілометри І не дочитані […]...
- Надя Ковалюк – Читай вірші, переглядай альбоми Читай вірші, переглядай альбоми. Заглянь у душу до самого дна. Але не повертайся вже ніколи. Між нами – стіни, довгі, як життя. До мене замуровано всі двері, А ти спали залишені мости І той вогонь, що не горів, а жеврів Останньою сльозою загаси. Це прощавання стане порятунком Для наших душ, для наших двох сердець. Повернення […]...
- Надя Ковалюк – далекий мій Далекий мій… ти ангелом не став… Падуть зірки в холоднім мерехтінні. Я згадую, рахуючи до ста, Як падала такОж – в твої обійми. Безкрилий мій… сотаю серцем дні, Намотуючи спогади на душу, У пам’яті гарячому вогні Твій образ я спалити просто мушу. Прости мій кожен вірш і кожен лист, Які в житті ти так і […]...
- Надя Ковалюк – Хороший мій, я знов тобі пишу Хороший мій, я знов тобі пишу В думках своїх чуттєві телеграми. У них – я зір із неба не прошу: Скажи мені, що буде далі з нами… Колись ти перед вибором стояв Серед доріг, стежок і поворотів. Колись ти у минуле відступав, – До мене ж – залишалось десять кроків… Я все пробачу… та не […]...
- Надя Ковалюк – В ім’я любові… Ні, наперекір! В ім’я любові… Ні, наперекір! Не лізь у мої спогади павуччям! Я на шматки розрізую цей біль, Зціпивши зуби, тихо і беззвучно. І щастя не шукай, його нема! Воно стекло дощем між сірих вулиць, Де сиву осінь всмоктує земля, Де наші долі слізно розминулись. Хвилинами стріляє в серце час, А потім все лікує… Лиш не […]...
- Надя Ковалюк – Шарудить календар кількома сторінками Шарудить календар кількома сторінками, Нагадавши, що в диханні вітру – зима. Я подякую тим, хто зі мною, думками, І згадаю про тих, кого поруч нема. Вітер вирве останню сторінку – і в душу, Де твій почерк з роками вже стерся, та все ж – Я спитаю, як справи… ти скажеш – не дуже, І на […]...
- Надя Ковалюк – Терпи, малА Терпи, малА, бо що для інших просто – Для тебе завжди складно, як на зло. Ти мала звичку з ним іти наосліп Дорогою, якої не було. Змирись, малА, сама у всьому винна, Несла на крилах мрії до висот, Озвучувала пісню лебедину І не вгадала жодної із нот. Забудь, малА, той час(якщо можливо), Який в тобі […]...
- Надя Ковалюк – На годиннику – осінь, в руці – телефон На годиннику – осінь, в руці – телефон: Абонент тимчасово відсутній, А життя по хвилині стікає з вікОн І дощем розмиває майбутнє. Своє небо мені ти кидаєш до ніг, Ходиш слідом і дихаєш в спину, І щезаєш раптово, немов перший сніг, Абоненте ти мій, блудний сину! Я так само, як ти, по землі цій ходжУ […]...
- Надя Ковалюк – Не треба більше спогадів… Мовчи! Не треба більше спогадів… Мовчи! Хай за плечима стогне й плаче вітер, Допомогти не може він нічим, Що в нашому саду вмирають квіти. Не воруши той день, коли ти йшов, В думках перебираючи причини. У тім, що вічна пам’ять, не любов, Повір, на цій землі ніхто не винен. Ти ще у снах повернешся колись На […]...
- Надя Ковалюк – Синьоокий малюк, ангеля білолице Синьоокий малюк, ангеля білолице, Своїй мамі щовечора пише листа, І не знають ці очі, не відає серце, Що колись непотрібним для неї він став. Запорошений снігом, дитячий будинок… Тут втрачають слова своє значення й суть, Коли руки простягує кожна дитина Й щиро вірить у те, що її заберуть. За вікном колискову співають їм птАхи, А […]...
- Надя Ковалюк – Цілує вітер травам довгі коси Цілує вітер травам довгі коси, Збираючи їх вранішню росу… Невдячна доля… Кожному підносить За все рахунок і свою ціну. Буває важко в собі біль носити, Зав’язуючи в вузлик почуття… Я йшла до тебе, як по лезу бритви, Як журавель до рідного гнізда. Я не вагалась, хоч боліло в тілі І каркали ворони звідусіль. Босоніж по […]...
- Надя Ковалюк – Ну от і все Ну от і все… подай-но запальничку. І з спогадів зроби мені коктейль. Любов до тебе – жевріє як свічка. Вона святкує свій останній день… То скиглить, то несамовито б’ється Як в клітці птах, що зроду не літав… Ти так уміло доторкнувся серця, І так недбало душу розтоптав… Згубились наші мрії веселкові… Вино кохання випилось до […]...
- Надя Ковалюк – Сьогодні – мій останній із листів Сьогодні – мій останній із листів: Без докорів, без сліз і звинувачень. ВпізнАєш почерк серця між рядків, Бо всі слова тепер не мають значень… Пробач мене, що в люту заметіль Я зігрівалась спогадом про тебе, Пробач широкі обрії надій, Які собою закривали небо. Пробач, що не твоя і нічия, Що зачиталась на чужій сторінці, Що […]...
- Надя Ковалюк – Кленове листя падало до ніг Кленове листя падало до ніг, Ховаючи самотність сірих вулиць. На перехресті пройдених доріг Раптово наші долі розминулись… Води багато витече з річок, І випадково я тебе зустріну. Багато з неба упаде зірок, Я підійду… Тремтітимуть коліна… І я тобі згадаю, бачить Бог, Що рідних душ-ніхто не залишає, І нашу ніч, розділену на двох, Яка ще […]...
- Надя Ковалюк – Нежданна зустріч… Ні про що розмова Нежданна зустріч… Ні про що розмова, А серце б”ється так, як і колись. Як діти зачарованого кола: Зустрілись ми, щоб знову розійтись. Це так безглуздо – в душу заглядати, Коли єдиний вихід – утекти. Кому потрібні із піску палаци, Якщо від них два кроки до води? І як же ми з тобою умудрились З”єднати протилежні […]...
- Надя Ковалюк – Від тебе збожеволієш за мить Від тебе збожеволієш за мить, Моє минуле! Що ж ти серце краєш? Так хочеться туди, де не болить, Де забуття здається справжнім раєм. Сто кроків по гарячому піску І я вдихаю рай на повні груди. Корабликом картонним всю журбу У Чорне море відпускають люди. І починають заново свій путь. А час разом із хвилями тікає, […]...
- Надя Ковалюк – Це літо – просочилося дощами Це літо – просочилося дощами. Небесні сльози зрошують поля… Заплутавшись в життєвій мелодрамі Запізнюється доленька моя. Чи засиділась на чужих колінах… Чи з губ чужих збирає гіркоту… Моя самотність ковзає по стінах І застрягає в кожному кутку. Коли вона вже дихає у спину, Оскалюючи зуби, наче звір,- Тоді я кличу долю невмолиму… Тоді вірші лягають […]...
- Надя Ковалюк – Ти знаєш, мам Ти знаєш, мам… Любов для мене – сіль, Розріджена дощем і тихим болем, Вона в долонях, як бджолиний рій, Що вабить медом, а насправді – коле… Вдягала з Ним намисто із зірок, Крильми любові пеленала небо. До щастя, мамо, впала я за крок, За мить єдину до воріт Едему. Якби хтось знав, де саме упаде […]...
- Надя Ковалюк – Розірви всі нитки і вузли Розірви всі нитки і вузли, Що пов’язують нас із тобою. Наче свічку вночі, загаси Те проміння, що зветься любов’ю. Промайни, наче потяг вночі, Переплутай до мене маршрути, Розчинись у вечірній імлі, Бо не хочу про тебе і чути. І забудь, що я в тебе була, Поклади свою пам’ять за грати, А на серце – табличку […]...
- Надя Ковалюк – душа моя! Відкрийся і скажи Душа моя! Відкрийся і скажи: Чому всі карти сплутались в колоді? Кудись поділись всі мої тузи… А злодій час гуляє на свободі, Безжально забираючи роки. Де взяти стільки мудрості і сил? Черпнути з неба те велике вміння: Прожити так, щоб не обпікши крил, Впізнати порятунок і спасіння Для тонучих у морі сліз, вітрил. Чи правда […]...
- Надя Ковалюк – Як часто я задумуюсь над тим Як часто я задумуюсь над тим, Чи є на світі люди незамінні… Якщо немає, то з яких причин Я згадую про тебе щохвилини? Людське життя – найбільше із чудес, Це подарунок, з чорно-білим бАнтом, Та хтось післав любов нам із небес, Щоб на землі її коронувати… Ми бігли стрімголов в її полон І піднімали білий […]...
- Надя Ковалюк – Скільки крику буває у тиші Скільки крику буває у тиші, Скільки слів і думок у мовчанні, Коли знаєш ні більше, ні менше, А кінцівку в своєму романі… Ця любов зігрівала нам пальці, І тому не шкодую й не каюсь: Серед сотень відомих вакансій В цім житті ти для мене – коханець. Перемелиться все, перетреться, Ця любов була взята на пробу, […]...
- Надя Ковалюк – Я вдячна Богу за своє життя! Я вдячна Богу за своє життя! За всі винагороди і за втрати, За те, що є, й за те, чого нема, За те, що маю і не можу мати. За свою долю – солодко-гірку, За всі мої польоти і падіння, За щиру душу, за любов свою, За те усе, що зберегти не вміла. За те, […]...
- Надя Ковалюк – Я вірю у тебе, як вірять у Бога Я вірю у тебе, як вірять у Бога, І віра моя – кришталева і чиста, Бо ти – жовтокоса, бо ти – синьоока, Бо серцем колисана, рідна Вітчизно! Хто прОкляв тебе, обездолена земле? Ці гнізда лелечі, каштанові стіни… Невже твоя зірка завчасно померкне? Розтоптана владою, наша Вкраїно… Ти встанеш! Інакше не може і бути, Бо […]...
- Надя Ковалюк – Все частіше із серця летять Все частіше із серця летять ВІрші, І чорніші воронячих крил Ночі, А самотність чуттєві листи Пише І здається, у нас вже один Почерк… Залелій мою тугу в душі, Осінь! Бо остання струна вже у ній Рветься, Бо від тиші холодної дах Зносить Й поза зоною віри живе Серце… Ти скажи, може я щось не те […]...
- Надія Ковалюк – Тремтіли руки, капала сльоза Тремтіли руки, капала сльоза. Ти розтоптав мою невинну душу… Та на плече лягла Його рука І прийняла на себе тую ношу. Нехай пробачить Він заздалегідь, Що з вуст моїх збиратиме отруту, Що загірчить Йому солодкий плід, Бо зрозуміє: ти – ще не забутий. Що не відчує вже Його рука Биття мого схвильованого серця. Хай Він […]...
- Надя Ковалюк – Прощавай… Не на мить… а на ціле життя Прощавай… Не на мить… а на ціле життя. Застигають секунди на кінчиках пальців, І під рясою ночі, як серцебиття – Розминаються потяги наших двох станцій. І остання сльоза, як останній листок Опадає… і в серце тече мимоволі. Не зашкодить сьогодні і рому ковток, Бо тепер не змінити вже розкладу долі. Скоро зайвими стануть всі вІрші […]...
- Надя Ковалюк – Колискова На хмарах-конях янгол в небі скаче, Перевертає місяць горілиць І сни із нього струшує дитячі На крила найбіліших в світі птиць. Летять вони крізь зоряні фіранки, Крізь тіні блідолицих ліхтарів, Щоб білосніжним дотиком до ранку У снах казкових гріти малюків. Ти зморено притулишся до серця, Розвіють руки мамині печаль Й мелодією спокою пройдеться По струнах […]...
- Надя Ковалюк – То був не сон, клянусь тобі, не сон То був не сон, клянусь тобі, не сон – Я бачила душею, не очима, Як поспіхом щури ішли на трон І по-новому жити всіх учили. Мій берег Мрій став берегом Золи́. Там схожі на уламки Атлантиди, Безкрилі чорні лебеді пливли Й прощались, замість того, щоб любити. І замість снігу – тінню з висоти Дивився ворон […]...
- Надя Ковалюк – Ані слова. Ні звуку Ані слова. Ні звуку. Ти тільки очей не відводь – Щоб таким, як тепер, я тебе все життя пам’ятала. Наші долі, як райдуги, в дуги згинає Господь, І забути цю мить мені вічності буде замало. Я тебе не побачу ніколи, і ти мене – теж – Щоб не кИдати виклик ні пеклу, ні райському саду, […]...
- Надя Ковалюк – Не стеліться так низько Не стеліться так низько, Тумани, тумани, Бо земля від вогню затерпає й пече. Ви обвийте її, наче рани бинтами, Ви журбу її вибіліть сивим дощем… Не замружуй байдужих очей, Світе, світе – Стоголоссям вітрів ця стражденна земля, У долонях гойдаючи вимерзлі квіти, Проводжає до сонця синів-янголят… Не влучайте у юну весну, Кулі, кулі, Не вплітайте […]...
- Надя Ковалюк – Те, що було – того вже немає Те, що було – того вже немає. Все минуло… Залишився біль. Це поверненню не підлягає. Цьому всьому – мене ти навчив. Я навчилась латати, де рветься, Залишаючи сотні рубців. І тебе виривати із серця. Не хотілось. та ти так навчив. Я вже вмію без слів і розмови Прочитати людей по очах, Відчуваючи безпомилково, Де солодка […]...
- Надя Ковалюк – Хто ми тепер? Не рідні й не чужі Хто ми тепер? Не рідні й не чужі, Не стали ні коханцями, ні друзями, Розпечені в палаючім вогні, І невимовним холодом застужені. Ми – тіні нездійснЕнних сподівань І два мости над річкою, розведені; Ми – пелюстки розвіяних бажань, І дві весни, загублені у тЕрені. Два божевілля, загнані в кути, І дві надії, до світання страчені… […]...
Шевченко сон аналвз.