Надя Ковалюк – Не стеліться так низько

Не стеліться так низько,
Тумани, тумани,
Бо земля від вогню затерпає й пече.
Ви обвийте її, наче рани бинтами,
Ви журбу її вибіліть сивим дощем…

Не замружуй байдужих очей,
Світе, світе –
Стоголоссям вітрів ця стражденна земля,
У долонях гойдаючи вимерзлі квіти,
Проводжає до сонця синів-янголят…

Не влучайте у юну весну,
Кулі, кулі,
Не вплітайте у мамині коси біду –
Вам не знати, як сивій зозулі бракує
Білоцвіту на зрубаній вишні в саду…

Не тулися з плачем до вікна,
Мамо, мамо –
Ця земля, що витримує спалахи й грім,
Ніби ві́ддана жінка, але не віддана –
Своє небо схиляє над сином твоїм.

Ви зараз читаєте: Надя Ковалюк – Не стеліться так низько