Надя Ковалюк – Питаєш, чи сумую за тобою?

Питаєш, чи сумую за тобою?
Скажу, що ні, та це така брехня…
Без тебе почуваюсь сиротою
В цім світі – де б і з ким я не була.

Все, як раніше – я завждИ весела,
Сама для себе прокладаю шлях,
Розгладжую нерівності життєві,-
Та кожен крок вперед – як два назад.

Це відчуття: коли ти бачиш мрію,
Але звертаєш в інший поворот,
Розчавлюєш підошвами надію,
І відчай розриває твою плоть…

Як тільки ніч накриє сонне місто –
Вовчицею я вию до небес,
Бо відчуваю знов своє сирітство.
І хоч я з іншим – я без тебе, без…

Він – вірний вовк, але з чужої зграї,
Який колись на бік мій перейшов.
Та знав би ти, як боляче буває
З чужих долонь приймати ту любов…

Напевно, потонув колись у бурю
Моєї долі білий пароплав…
А ти іще питаєш, чи сумую…
Якби ти знав… Якби ти тільки знав…

Ви зараз читаєте: Надя Ковалюк – Питаєш, чи сумую за тобою?