Надя Ковалюк – Те, що було – того вже немає

Related posts:

1. Надя Ковалюк – Про те, що бУло – не розкаже книжка Про те, що бУло – не розкаже книжка, Ніхто і не згадає ні на мить, Лише здаля заплаче тихо скрипка І десь глибоко в серці заболить… Про те, що буде – знає тільки небо, І час, що відпливає кораблем. На цій землі усе, що ми беремо – В кінці путі те ж саме й віддаєм. […]...
2. Надя Ковалюк – Ані слова. Ні звуку Ані слова. Ні звуку. Ти тільки очей не відводь – Щоб таким, як тепер, я тебе все життя пам’ятала. Наші долі, як райдуги, в дуги згинає Господь, І забути цю мить мені вічності буде замало. Я тебе не побачу ніколи, і ти мене – теж – Щоб не кИдати виклик ні пеклу, ні райському саду, […]...
3. Надя Ковалюк – Все частіше із серця летять Все частіше із серця летять ВІрші, І чорніші воронячих крил Ночі, А самотність чуттєві листи Пише І здається, у нас вже один Почерк… Залелій мою тугу в душі, Осінь! Бо остання струна вже у ній Рветься, Бо від тиші холодної дах Зносить Й поза зоною віри живе Серце… Ти скажи, може я щось не те […]...
4. Надя Ковалюк – Хороший мій, я знов тобі пишу Хороший мій, я знов тобі пишу В думках своїх чуттєві телеграми. У них – я зір із неба не прошу: Скажи мені, що буде далі з нами… Колись ти перед вибором стояв Серед доріг, стежок і поворотів. Колись ти у минуле відступав, – До мене ж – залишалось десять кроків… Я все пробачу… та не […]...
5. Надя Ковалюк – Не займай мою душу… не треба Не займай мою душу… не треба, Я не вбита тобою… жива. Знаєш, я, на відміну від тебе- Не кидаю на вітер слова. Але, врешті, кому яке діло, Що не справдив найбільшу із мрій? Я дарую тобі своє тіло, Але душу чіпати-не смій! Бо пече ще брехня, як кропива, Бо слова-не потрібні… мовчи. Бо душа-ще чекає […]...
6. Надя Ковалюк – Питаєш, чи сумую за тобою? Питаєш, чи сумую за тобою? Скажу, що ні, та це така брехня… Без тебе почуваюсь сиротою В цім світі – де б і з ким я не була. Все, як раніше – я завждИ весела, Сама для себе прокладаю шлях, Розгладжую нерівності життєві,- Та кожен крок вперед – як два назад. Це відчуття: коли ти […]...
7. Надя Ковалюк – Так буває… Кому яке діло Присвячується українським жінкам-заробітчанкам Так буває… Кому яке діло, Що на небі всі зорі – чужі, Що хворіє частіше не тіло, А частина твоєї душі? Хтось зігріється в рідних долонях: Не важливо, хто саме – не ти, Бо тебе розділяють кордони, Мов колючі тюремні дроти. Ти несеш у руках цю спокуту Між далеких чужих берегів, Неможливо […]...
8. Надія Ковалюк – Було багато пройдено доріг Було багато пройдено доріг… У подругах, у друзях, у коханих Я бачила для себе оберіг. Але так рідко згадувала маму… Коли ж втрачала віру у людей, Коли життя надламувало крила,- Я линула до маминих грудей, Свої невдачі – в жменях приносила. Вона ж мене ховала від нещасть, А я завжди від неї так далеко… Вона […]...
9. Надя Ковалюк – Не згадуй про мене, не смій Не згадуй про мене, не смій… Не дай мені знову відчути Той втрачений рай… ти не мій… Чужий, але ще не забутий. Не згадуй, бо досі болить… На серці і так одні лати… Чому так буває: лиш ” мить”, Коли так хотілось ” назавжди”? Чим далі – черствіє душа І часто німіють долоні. Здається – […]...
10. Надя Ковалюк – Розірви всі нитки і вузли Розірви всі нитки і вузли, Що пов’язують нас із тобою. Наче свічку вночі, загаси Те проміння, що зветься любов’ю. Промайни, наче потяг вночі, Переплутай до мене маршрути, Розчинись у вечірній імлі, Бо не хочу про тебе і чути. І забудь, що я в тебе була, Поклади свою пам’ять за грати, А на серце – табличку […]...
11. Надя Ковалюк – Терпи, малА Терпи, малА, бо що для інших просто – Для тебе завжди складно, як на зло. Ти мала звичку з ним іти наосліп Дорогою, якої не було. Змирись, малА, сама у всьому винна, Несла на крилах мрії до висот, Озвучувала пісню лебедину І не вгадала жодної із нот. Забудь, малА, той час(якщо можливо), Який в тобі […]...
12. Надя Ковалюк – Цілує вітер травам довгі коси Цілує вітер травам довгі коси, Збираючи їх вранішню росу… Невдячна доля… Кожному підносить За все рахунок і свою ціну. Буває важко в собі біль носити, Зав’язуючи в вузлик почуття… Я йшла до тебе, як по лезу бритви, Як журавель до рідного гнізда. Я не вагалась, хоч боліло в тілі І каркали ворони звідусіль. Босоніж по […]...
13. Надя Ковалюк – Згорає сонце у долонях неба Згорає сонце у долонях неба, Вже ніч сплітає зоряні вінки. Ти знаєш, він у мене – те, що треба, І все б – нічого, але він – не ти… Чия вина у тім, що так буває? Будуй мости хоч до самих зірок, Кохання або є, або немає, Це те, що не поділиться на трьох. Здається, […]...
14. Надя Ковалюк – Ти знаєш, мам Ти знаєш, мам… Любов для мене – сіль, Розріджена дощем і тихим болем, Вона в долонях, як бджолиний рій, Що вабить медом, а насправді – коле… Вдягала з Ним намисто із зірок, Крильми любові пеленала небо. До щастя, мамо, впала я за крок, За мить єдину до воріт Едему. Якби хтось знав, де саме упаде […]...
15. Надя Ковалюк – Кленове листя падало до ніг Кленове листя падало до ніг, Ховаючи самотність сірих вулиць. На перехресті пройдених доріг Раптово наші долі розминулись… Води багато витече з річок, І випадково я тебе зустріну. Багато з неба упаде зірок, Я підійду… Тремтітимуть коліна… І я тобі згадаю, бачить Бог, Що рідних душ-ніхто не залишає, І нашу ніч, розділену на двох, Яка ще […]...
16. Надя Ковалюк – Шарудить календар кількома сторінками Шарудить календар кількома сторінками, Нагадавши, що в диханні вітру – зима. Я подякую тим, хто зі мною, думками, І згадаю про тих, кого поруч нема. Вітер вирве останню сторінку – і в душу, Де твій почерк з роками вже стерся, та все ж – Я спитаю, як справи… ти скажеш – не дуже, І на […]...
17. Надя Ковалюк – Сьогодні – мій останній із листів Сьогодні – мій останній із листів: Без докорів, без сліз і звинувачень. ВпізнАєш почерк серця між рядків, Бо всі слова тепер не мають значень… Пробач мене, що в люту заметіль Я зігрівалась спогадом про тебе, Пробач широкі обрії надій, Які собою закривали небо. Пробач, що не твоя і нічия, Що зачиталась на чужій сторінці, Що […]...
18. Надя Ковалюк – Читай вірші, переглядай альбоми Читай вірші, переглядай альбоми. Заглянь у душу до самого дна. Але не повертайся вже ніколи. Між нами – стіни, довгі, як життя. До мене замуровано всі двері, А ти спали залишені мости І той вогонь, що не горів, а жеврів Останньою сльозою загаси. Це прощавання стане порятунком Для наших душ, для наших двох сердець. Повернення […]...
19. Надя Ковалюк – Забулось… Відболіло… Відлягло Забулось… Відболіло… Відлягло… Не б’є вже по руках розчарування. Невидимою ниткою вплело В моє волосся слід твого кохання. Не переймайся… Більше не болить… Дощів із сліз у мене вже не буде… Єдиний крок, всього лиш тільки мить- І в натовпі – людей втрачають люди. Не треба слів… Вони такі пусті… Я вижила без тебе, навіть […]...
20. Надя Ковалюк – Це літо – просочилося дощами Це літо – просочилося дощами. Небесні сльози зрошують поля… Заплутавшись в життєвій мелодрамі Запізнюється доленька моя. Чи засиділась на чужих колінах… Чи з губ чужих збирає гіркоту… Моя самотність ковзає по стінах І застрягає в кожному кутку. Коли вона вже дихає у спину, Оскалюючи зуби, наче звір,- Тоді я кличу долю невмолиму… Тоді вірші лягають […]...
21. Надя Ковалюк – Не треба більше спогадів… Мовчи! Не треба більше спогадів… Мовчи! Хай за плечима стогне й плаче вітер, Допомогти не може він нічим, Що в нашому саду вмирають квіти. Не воруши той день, коли ти йшов, В думках перебираючи причини. У тім, що вічна пам’ять, не любов, Повір, на цій землі ніхто не винен. Ти ще у снах повернешся колись На […]...
22. Надя Ковалюк – Я вдячна Богу за своє життя! Я вдячна Богу за своє життя! За всі винагороди і за втрати, За те, що є, й за те, чого нема, За те, що маю і не можу мати. За свою долю – солодко-гірку, За всі мої польоти і падіння, За щиру душу, за любов свою, За те усе, що зберегти не вміла. За те, […]...
23. Надя Ковалюк – Коли до вікон примоститься надвечір’я Коли до вікон примоститься надвечір’я Й народиться найперша із зірок, Ти заплети мені мереживом надію В квітучий, оксамитовий вінок. І поцілунками осип гаряче тіло, Немов багряним листям восени. Свої зізнання – з обережністю, невміло Мені в коліна ніжно поклади. Заворожи мене солодкими губами, П’янкими, як троянди пелюстки. Увесь наш простір оповитий почуттями Нестримної взаємної жаги. […]...
24. Надя Ковалюк – Ще пам’ять минулі обрАзи колише Ще пам’ять минулі обрАзи колише, Та я не шукаю вбиваючих слів – Вони найколючіші і найстрашніші, Коли вимовляє їх той, хто любив. Я знаю слова – смертоноснії стріли, Що замість мішеней влучають в серця, Злітають із вуст, обпікаючи тіло, Надовго, можливо й на ціле життя. Я знаю і ті – вітрюгани скажені, Що здатні усе […]...
25. Надя Ковалюк – Вкриває плечі зоряною шаллю Вкриває плечі зоряною шаллю Розгнівана цариця – чорна ніч… Твоє – “пробач”, моє – “іще кохаю”… Ми зіткані з тобою з протиріч… Твоє “пробач”- не грітиме долоні. Його вага – що дим від цигарок. Навіщо ти цілуєш мене в скроні, Якщо натиснув пальцем на курок? У потайних кишенях мого серця – Сто тисяч нездійсненних сподівань… […]...
26. Надя Ковалюк – Журилось сонце – жовтощокий сонях Журилось сонце – жовтощокий сонях У павутинні, сплетенім із хмар. Я так хотіла у твоїх долонях Журбу сховати, але ти – мовчав. Зірки з’являлись – немовлята ночі, Від доторку її чарівних крил. Я почуття, мов зорі, непорочні Просила вберегти, а ти – губив. Ковтала сльози – для душі пігулки, Невольним птахом бився в грудях пульс. […]...
27. Надя Ковалюк – Зустрітись знову – сотні є шляхів Зустрітись знову – сотні є шляхів, Та серце, мАбуть, знало найкоротші. Не треба… не шукай потрібних слів, Вони не скажуть те, що скажуть очі. Нас випадок закинув ніби в сон, Як кораблі кидає шторм на сушу. Запалимо зі спогадів вогонь? Якщо не згоримо – зігрієм душу. Не думай, не сльоза тече з-під вій, Це просто […]...
28. Надя Ковалюк – Скільки крику буває у тиші Скільки крику буває у тиші, Скільки слів і думок у мовчанні, Коли знаєш ні більше, ні менше, А кінцівку в своєму романі… Ця любов зігрівала нам пальці, І тому не шкодую й не каюсь: Серед сотень відомих вакансій В цім житті ти для мене – коханець. Перемелиться все, перетреться, Ця любов була взята на пробу, […]...
29. Надя Ковалюк – Ну от і все Ну от і все… подай-но запальничку. І з спогадів зроби мені коктейль. Любов до тебе – жевріє як свічка. Вона святкує свій останній день… То скиглить, то несамовито б’ється Як в клітці птах, що зроду не літав… Ти так уміло доторкнувся серця, І так недбало душу розтоптав… Згубились наші мрії веселкові… Вино кохання випилось до […]...
30. Надя Ковалюк – Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше, Хоч знаю, що востаннє… І нехай. Я заціловую тебе, на мить завмерши, Наповнюю жагою через край. Вуста вустами закриваю на пів-слові. Я знаю, це закінчиться… Нехай… І моє тіло із твоїм – в шаленій змові. Кохай мене, хороший мій, кохай… Я загорну тебе в красу свою жіночу, І […]...
31. Надя Ковалюк – далекий мій Далекий мій… ти ангелом не став… Падуть зірки в холоднім мерехтінні. Я згадую, рахуючи до ста, Як падала такОж – в твої обійми. Безкрилий мій… сотаю серцем дні, Намотуючи спогади на душу, У пам’яті гарячому вогні Твій образ я спалити просто мушу. Прости мій кожен вірш і кожен лист, Які в житті ти так і […]...
32. Надя Ковалюк – Колискова На хмарах-конях янгол в небі скаче, Перевертає місяць горілиць І сни із нього струшує дитячі На крила найбіліших в світі птиць. Летять вони крізь зоряні фіранки, Крізь тіні блідолицих ліхтарів, Щоб білосніжним дотиком до ранку У снах казкових гріти малюків. Ти зморено притулишся до серця, Розвіють руки мамині печаль Й мелодією спокою пройдеться По струнах […]...
33. Надя Ковалюк – Ну от і все, хороший мій… Іди! Ну от і все, хороший мій… Іди! В моїм житті ти був всього лиш гостем, Усі ми по природі, як вовки – Тікаємо, якщо затІсний простір. Ти знаєш – я не втримую людей, Бо що минуло – те вже не воскресне, Хто має йти – той все одно піде, Закутавшись у куряву словесну. Ти знаєш, […]...
34. Надя Ковалюк – Я ще люблю… О Боже! Як же так? Я ще люблю… О Боже! Як же так? Минуло сто ночей і стільки ж ранків, Як розлетілись мрії по кутках І розкололось небо на уламки. А я люблю… На грані, на краю, Усупереч собі і всьому світу, Як немовля, в руках любов несу, Не знаючи, куди її подіти… Між нами – кілометри сліз і слів […]...
35. Надя Ковалюк – В ім’я любові… Ні, наперекір! В ім’я любові… Ні, наперекір! Не лізь у мої спогади павуччям! Я на шматки розрізую цей біль, Зціпивши зуби, тихо і беззвучно. І щастя не шукай, його нема! Воно стекло дощем між сірих вулиць, Де сиву осінь всмоктує земля, Де наші долі слізно розминулись. Хвилинами стріляє в серце час, А потім все лікує… Лиш не […]...
36. Надя Ковалюк – То був не сон, клянусь тобі, не сон То був не сон, клянусь тобі, не сон – Я бачила душею, не очима, Як поспіхом щури ішли на трон І по-новому жити всіх учили. Мій берег Мрій став берегом Золи́. Там схожі на уламки Атлантиди, Безкрилі чорні лебеді пливли Й прощались, замість того, щоб любити. І замість снігу – тінню з висоти Дивився ворон […]...
37. Надя Ковалюк – Як часто я задумуюсь над тим Як часто я задумуюсь над тим, Чи є на світі люди незамінні… Якщо немає, то з яких причин Я згадую про тебе щохвилини? Людське життя – найбільше із чудес, Це подарунок, з чорно-білим бАнтом, Та хтось післав любов нам із небес, Щоб на землі її коронувати… Ми бігли стрімголов в її полон І піднімали білий […]...
38. Надя Ковалюк – Не стеліться так низько Не стеліться так низько, Тумани, тумани, Бо земля від вогню затерпає й пече. Ви обвийте її, наче рани бинтами, Ви журбу її вибіліть сивим дощем… Не замружуй байдужих очей, Світе, світе – Стоголоссям вітрів ця стражденна земля, У долонях гойдаючи вимерзлі квіти, Проводжає до сонця синів-янголят… Не влучайте у юну весну, Кулі, кулі, Не вплітайте […]...
39. Надя Ковалюк – Від тебе збожеволієш за мить Від тебе збожеволієш за мить, Моє минуле! Що ж ти серце краєш? Так хочеться туди, де не болить, Де забуття здається справжнім раєм. Сто кроків по гарячому піску І я вдихаю рай на повні груди. Корабликом картонним всю журбу У Чорне море відпускають люди. І починають заново свій путь. А час разом із хвилями тікає, […]...
40. Надя Ковалюк – Все місто ніч обвила, мов гадюка Все місто ніч обвила, мов гадюка Й жадАна тиша в жилах потекла. Я чашами до тебе тягну руки, Налий мені душевного тепла. З роками відчуваю в нім нестачу, Недопалками гасячи думки, Що лиш тоді, коли тебе не бачу – Здаються дні тривалістю в роки… А верби гублять в травах листя-сльози, Як гублять люди відданість сердець; […]...