Наснилося, з розлуки наверзлося… – Стус Василь

Наснилося, з розлуки наверзлося,
З морозу склякло, з туги – аж лящить.
Над Прип’яттю світання зайнялося –
І син біжить, як горлом кров біжить.
Мов равлики, спинаються намети,
А мушля в безсоромності цноти
Ніяк не знайде барви для прикмети
Твоїх надсад, твоєї німоти.
І шклиться неба висліпла полуда –
Тверда труна живих, як живчик, барв.
Бреде зоря – сновида і приблуда –
Одержаний задурно щедрий дар.
А човен побивається об здвиги
Повсталих хвиль, твердих, немов стовпці.
… Підтале чорноводдя зелен-криги
Займається світанком на щоці.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Наснилося, з розлуки наверзлося… – Стус Василь