Не можу я без посмішки Івана – Стус Василь

Не можу я без посмішки Івана
Оцю сльотаву зиму пережить.
В проваллях ночі, коли Київ спить,
А друга десь оббріхують старанно,
Склепить очей не можу ні на мить,
Він як зоря проміниться з туману,
Але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.

Ні словом не озветься. Ані пари
Із уст. Вусате сонечко моє!
Несуть тобі три царіє со дари
Скапарене озлоблення своє.

Іваночку! Ти чуєш, доброокий?
Їй-бо, не знаю, що я зле зробив.
Чого ж бо й досі твій поріг високий
Ані відчув, ані переступив.

Прости мені недільний мій Хрещатик,

/> Що, сівши сидьма, ці котли топлю
В оглухлій кочегарці. Що терплю,
Коли вже ні терпіти, ні мовчати
Не можу, що, читаючи, люблю
Твоїх Орхана, Незвала і данте,
В дев’яте коло прагнучи стремлю.

Моє ж досьє, велике, як майбутнє,
Напевне, пропустив котрийсь із трутнів.

Із тих, що білий світ мені окрали,
Окравши край, окрали спокій мій,
Лишивши гнів ропавий і кривавий
І право – надриватися в ярмі.

Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,
Всі правдолюби, чорт би вас побрав!
Чи людська добрість – тільки доти добрість,
Поки без сил, без мужності, без прав
Запомогти, зарадити, вступитись,
Стражденного в нещасті прихистить
І зважитись боротися, щоб жити,
І зважитись померти, аби жить?..
5-6.12.1965


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Роль митця у суспільстві.
Ви зараз читаєте: Не можу я без посмішки Івана – Стус Василь
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.