“Не слухала Катерина ні батька, ні неньки” (за поемою Т. Г. Шевченка “Катерина”)

“Не слухала Катерина ні батька, ні неньки”

(за поемою Т. Г. Шевченка “Катерина”)

Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, здається, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчай, надії, прагнення. Зібрав, щоб схвильовано розповісти про них цілому світові.

Одним з перших жіночих образів у Т. Шевченка стала Катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета Оксана Коваленко.

У літературі до часу написання “Катерини”

було багато творів на тему зведення простої дівчини паном-спокусником. Та Шевченко висвітлив цю трагедію відразу у декількох планах: моральному, соціальному і національному. І все це подав нам, наче випестував дитину, вклавши у свою розповідь увесь біль за власне нездійсненне кохання. Принаймні мені так здалося.

Катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першої хвилини зустріли лише сором та осуд від громади. Ми бачимо, що віра у щирість почуттів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, поступово призводять

дівчину до трагедії. І ця трагедія полягає не в покаранні за те, що “не слухала Катерина ні батька, ні неньки”, і не в тому, що, як твердять деякі сучасні літературознавці, Катерина віддала себе “москалю”, знехтувавши українським парубком. Гадаю, що трагедія нашої Катерини – у знівеченні саме душі, а не тіла:

А за віщо, Боже милий!

За шо світом нудить?

Що зробила вона людям,

Чого хочуть люде?

Щоб плакала! Серце моє!

Тіло можна вилікувати, а розтоптану душу вже не воскресиш…

Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був би геніальним письменником-психологом, якби цим і обмежився. Мене особисто вразив образ Катерини-матері, яку піднесли із сміття, куди її втоптали злі язики, два крила: віра у кохання і материнська свята любов до сина. Розуміючи, що для Івана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його:

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Може, слушно поставити питання: “Чому ж тоді вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки?” Думаю, тут сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і навіть ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити далі, ростити у щасті сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому підсвідомо дівчина вибрала смерть, віддавши їй перевагу перед жит-тям-пеклом.

Але я все ж таки здебільшого погоджуюся з думкою, що в основі дівочої трагедії було нехтування батьківськими застереженнями, бо батьки ніколи не бажають дитині поганого, намагаються завжди захистити її від біди. Вони керуються досвідом, батьківським передчуттям. Катерині порадитись би з ними, прислухатися, а вже потім вирішувати свою долю і, як потім сталося, долю ще однієї людини – сина!

Тим-то й безцінна поема “Катерина”, що вона вчить багато чому: честі, гідності, розсудливості, шануванню дорослих, старших за віком, почуттю відповідальності за життя близьких людей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Грегорій печорін гкрой свого часу твір.
Ви зараз читаєте: “Не слухала Катерина ні батька, ні неньки” (за поемою Т. Г. Шевченка “Катерина”)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.