Неповторність інтимної лірики Л. Костенко


У розмаїтті поетичного світу Ліни Костенко справжнім скарбом є її інтимна лірика. Здатність любити – сама по собі велике щастя. Високе обдарування втілити це почуття у слові – щастя удвічі. До того ж інтимна поезія Костенко має ту дивовижну особливість, що у ній знаходимо і впізнаємо рядки, які, одного разу прочитані, здаються власними. Вони вже належать не тільки і не стільки поетесі, скільки нам, читачам. Їх хочеться пригадувати, перечитувати, щоразу знаходячи якийсь несподіваний відтінок змісту чи настрою, ними навіть хочеться освідчуватися в коханні. Бо інтимна лірика Ліни Костенко – це дивовижний світ Жінки, повний пекучої ніжності і гордовитої самоповаги, пристрасті і цноти, мудрості і безоглядного шаленства. Лірична героїня тут найчастіше боїться пишних, гучних слів, так само як боїться слів порожніх, – і тому такий частий у неї мотив чекання, бентежного і такого “промовистого” мовчання, в зачарованому колі якого опиняються Двоє:

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Як тихий дзвін гірського кришталю –

Несказане лишилось несказанним.

Якийсь потаємний, незрадливий голос уміє щоразу так безпомильно і несподівано розповісти жіночій душі, що от Він – “такий чужий, і раптом – неминучий”. І “не треба класти руку на плече”, щоб не сполохати цю зворушливу довіру. Справді-бо,

справжнє велике почуття тривожить, лякає, виповнює одночасно трепетною радістю і незрозумілим світлим смутком:

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

За глумом і чадом не видно хатини, де вмирає старенька самотня жінка. Самотня, бо сини розбіглися світами. І тільки випадкові люди, що забрели в хатину, стали свідками цього самотнього згасання. Старенька благала її поховати. Це також Чорнобильська Мадонна. По Хрещатику іде божевільна жінка із лялькою, сповитою в лахміття. Ненароджена дитина вибілила їй волосся і запалила ненавистю очі. Це також Чорнобильська Мадонна. Є у творі монолог чорнобильської трактористки:

Кожен день я ковтаю пилюку

З чорнобильськими радіонуклідами,

Вчені кажуть по телевізору,

Що вони мінімальні.

Прошу єдине – бодай не брешіть.

Розумієте, трактористка я,

Чорнобильська трактористка.

Мені ще треба родити.

І це теж Чорнобильська Мадонна. Така дивна галерея зовсім невідповідних класичному образу Мадонни осучаснених портретів, врешті, підводить поета до узагальнення: сива чорнобильська мати несе на руках цю планету, мов хворе дитя. Ми несемо хрест власної недолугості і в Чорнобильській трагедії винні всі люди, які дуже багато знають, але ще не визначилися остаточно, де добро, а де зло.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему бабусині пиріжки.
Ви зараз читаєте: Неповторність інтимної лірики Л. Костенко