О. Генрі – великий гуманіст кам’яних джунглів (за новелою “Останній листок”)

Миттєвість, зупинись…
И. В. Гете
Неперевершений, справжній майстер короткого оповідання О. Генрі увійшов в історію літератури на тлі бурхливого розвитку капіталу та бізнесу, коли навала комерціалізації американського суспільства придушувала та винищувала в людях почуття доброти й духовності. О. Генрі – псевдонім Вільяма Портера, який мав важку долю, навіть якось був ув’язнений. Перша проба пера письменника відбулася саме у в’язниці, де він і обрав собі псевдонім. Герої творів О. Генрі – це звичайні “маленькі, пересічні” люди американського суспільства: клерки, вчителі, художники, фотографи, стенографістки. Усіх їх письменник зображує як носіїв ідеї гуманізму. Ці люди живуть почуттями дружби, самопожертви, любов’ю до ближнього, прагненням творити добро, хоча вони пригнічені буржуазною дійсністю. О. Генрі у своїх героях прагне розвинути почуття до прекрасного, порушити їх механічний рух життя, розбудити розум, людяність, оскільки письменник жив у країні, де були створені умови до найбільшого сприйняття людьми цинічного прагматизму життя. Та філософія життя для О. Генрі – це намагання бути перш за все Людиною з великої літери, незважаючи на скруту та занедбаність особистого побуту. У своїй новелі автор використовує літературний прийом – протиставлення байдужому суспільству надзвичайних, неординарних вчинків

окремих людей, які спонукають читача до самоповаги, оптимізму, примушують замислитися про силу та слабкість своєї волі.
У новелі “Останній листок” письменник зображує нехитре помешкання художників та їх буденне життя, сповнене маленьких радощів та турбот. Так сталося, що художники з їх романтичним сприйняттям дійсності завдяки низьким цінам на наймане житло в цьому районі міста, заселили майже всі гостроверхі дахи в стилі вісімнадцятого століття, так звані голландські мансарди. Ось у такому невибагливому помешканні жили дві молоді дівчини-художниці. їх пов’язував однаковий світогляд, взаємна підтримка та духовна близькість. З їхнього вікна було видно похмуре подвір’я та глуху стіну цегляного будинку, по якій дерся плющ, чіпляючись за тріщини в цеглі, оплітаючи всю поверхню будівлі своїм пожовклим тремтячим листям.
Стояла глибока осінь. Саме в цей час одна із молодих художниць – Джонсі – занедужала. У дівчини й так було скрутне, бідне життя, та хвороба зовсім її знесилила, тому Джонсі втратила сенс життя, стала байдужою до свого існування. Вона дивилась у вікно та бачила похмуре небо, сніг з дощем і тремтяче пожовкле листя старого плюща, який поступово скидав своє осіннє листя. У хворобливій свідомості дівчини палала думка про те, що останній листок плюща – це її останній подих і що вона помре, коли впаде останній лист.
Здавалося б, нічого вже не вдіяти? Та поряд були друзі, колеги, такі ж невибагливі до долі, як і вона сама. Подруга хворої, Сью, зробила все від неї залежне, щоб вирвати Джонсі з пазурів смерті. Вона заспокоювала її, намагалась відволікти розмовами та своїми діями від смутку й туги, умовляла приймати ліки та їсти. Та все було марно, на плющі зостався останній листок, з падінням якого відлетить і душа Джонсі.
Сусід дівчат, художник Бергман, побачивши що злетів останній листок плюща, листок останньої надії Джонсі, вирішив будь-якою ціною врятувати надію дівчини. Дощ зі снігом, пронизливий крижаний вітер – а Бергман вночі, стоячи на драбині, малює на стіні свій шедевр – плющ з останнім листком. Вранці, коли Джонсі попросила підняти штору, вона побачила, що листок все ще тримався. Підсвідомість художниці почала працювати у зворотному напрямі – на одужання. Вдень прийшов лікар і стало очевидно, що смерть відступила, загроза життю минула. Старий Бергман врешті здійснив свою мрію – створити шедевр, та не витримав фізично, він весь змок, перемерз, занедужав і через два дні помер, та його мистецтво врятувало молоде життя.
Так О. Генрі звертає увагу “маленьких” людей на те, що американська мрія – прокинутись багатим, – не варта прагнення збагачення будь-якою ціною. Тому що чесні, порядні люди вже володіють безцінними скарбами душі, і це, за мораллю О. Генрі, є головним надбанням суспільства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Пейзажна лірика тичини.
Ви зараз читаєте: О. Генрі – великий гуманіст кам’яних джунглів (за новелою “Останній листок”)