О земле втрачена, явися!.. – Василь Стус

О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні
І лазурове простелися,
Пролийся мертвому мені!
І поверни у дні забуті,
Росою згадок окропи,
Віддай усеблагій покуті
І тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
Спадають гуси до води,
В далеких пожиттєвих ерах
Мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
Де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
Над райдугою голосів,
Ранкові нашепти молільниць,
Де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
І солодавий запах винниць,
Як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
Твої пшеничні руки білі
Над безберегістю полів,
Де коси чорні на світанні
І жаром спечені уста,
Троянди пуп’янки духмяні
І ти – і грішна, і свята,
Де та западиста долина,
Той приярок і те кубло,
Де тріпалася лебединя,
Туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
І бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (6 votes, average: 3.67 out of 5)
Loading...

Веймарський класицизм.
Ви зараз читаєте: О земле втрачена, явися!.. – Василь Стус