Образ Богдана Хмельницького в народній творчості та художній літературі (ІІ)

Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

Ми пишем плугом, шаблею, мечем,

Піснями і невільницьким плачем.

Могилами у полі без імен…

(Ліна Костенко, “Маруся Чурай”)

Так, історія мого народу трагічна: розкидані могили по безмежних українських степах; плюндровані та палені не раз міста і села; четвертовані, спечені у мідних биках, розіп’яті, зачеплені на гаках, посаджені на палі, вмуровані у фортечні стіни, повішені, морені голодом і… просто забуті мужні сини великої України.

Але й славна історія судилась нам: “у нас воля виростала” (Т. Шевченко). Дивуєшся, коли думаєш про велику силу духу, волелюбність, героїзм наших предків. Гриміла по всьому світу, розносилася стоголосою луною слава про мужніх “чубатих слов’ян” (Т. Шевченко). Мудрістю, хоробрістю прославили Україну гетьмани Іван Дорошенко, Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Богдан Хмельницький.

Найпомітнішою серед них є постать Б. Хмельницького – гетьмана Запорозького війська і всієї України. Це ж він очолив народно-визвольну війну нашого народу проти польської шляхти. Тож не дивно, що ім’я його повите всенародною любов’ю. Це про нього народ складав пісні, думи, легенди, перекази.

Б. Хмельницького полюбили козаки ще тоді, коли був військовим писарем, бо мріяв він “козакам козацькі порядки подавати, за віру християнську

одностайно стати” (із думи “Хмельницький і Барабані”).

Тому і викрадає в Барабаша королівського листа з козацькими привілеями, а самого зрадника карає. Із того часу Б. Хмельницького обирають гетьманом, бо хто ж, як не він, зможе оборонити рідний край від шляхти:

Батьку наш, Богдане чигиринський!

Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили та гуляли,

Віри своєї християнської у наругу

Вічні часи не давали!

Мудрого сміливого ватажка прославив народ у пісні “Чи не той то хміль… “. Гетьман – мужній, хоробрий козак, він “з ляхами б’ється”, “ляхів рубає”:

Гей поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду, –

Гей, не один лях лежить головою в воду.

До образу Богдана звертається один із будителів народного духу в Галичині Маркіян Шашкевич. Наслідуючи народні традиції, він гіперболізував силу свого героя:

Як гетьман Хмельницький кіньми навернув –

Та й Львів ся здвигнув;

Як гетьман Хмельницький шаблею звив –

Та й Львів ся поклонив.

(“Хмельницького обступленіє Львова”)

Україна, оповита козацькою звитягою, постає перед нами із невмирущих поетичних творів великого Кобзаря. Не обминув він увагою і “славного гетьмана”. Саме так називає Т. Шевченко Богдана Хмельницького в поемі “Гайдамаки”. Поет розумів, ким був цей лицар козацький для України, вірив, що у всіх діях він керувався любов’ю до рідної землі і хотів бачити Батьківщину вільною державою. Та не так сталося, як мріяв гетьман. Славнозвісна угода з Москвою обернулася для України новим рабством. Тому й картає поет героя вустами України-неньки:

… Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою В країну…

(“Розрита могила”)

А в поезії “Стоїть в селі Суботові… ” продовжує:

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу

Сироту Украйну!

Але той дух волелюбства, що вселив гетьман у серця нащадків, підніс народ на боротьбу і запевнив: “Встане Україна!”.

До однієї з найганебніших сторінок нашої історії, так званої Руїни, звертається у романі “Чорна рада” П. Куліш. Після смерті Хмельницького починається боротьба за гетьманську булаву. Не турботами про долю України керуються претенденти на це почесне звання. От коли б згадали вони ті славні часи – 10 літ Хмельниччини, що були “справжнім святом” для всього народу. І хоч письменник не вводить образ гетьмана у сюжет твору, але кожен із нас змалював його у своїй уяві: справжній лицар, після заклику якого на Запоріжжя йшли всі, хто мріяв боротися за волю: “… І всяко… чимчикує на Запорожжє до Хмельницького”. І отоді-то вже “розливалась козацька слава по всій Україні… “. Козаки “при Хмельницькому одностайне за Вкраїну повстали”. То ж не дивно, що полковник Шрам проливає сльози над домовиною улюбленого ватажка, бо розуміє, що з його смертю гине надія на порятунок, єдність і державність рідної землі.

Розумним полководцем бачимо Хмельницького у віршованому романі Л. Костенко “Маруся Чурай”. Він не знає втоми, не має часу на відпочинок, бо хвилюється за долю Батьківщини. Україна для цього “великого мужа” – це її народ, тому й обороняє його права. Знає особисто справжніх козаків-лицарів, що прославили хоробрістю запорозьке військо. Дбаючи про духовність, гетьман рятує співачку Марусю, бо розуміє, що пісня – душа народу, адже вона не раз допомагала козакам долати труднощі, кликала до бою.

Щоб осягнути велич Хмельницького, треба зазирнути у його внутрішній світ, передумати його думи, оцінити вчинки. Це робить П. Загребельний у романі “Я, Богдан”. Переосмислює своє життя, свої діяння козацький ватажок: чи завжди чинив по-совісті, чи справедливим був, чи добрим… Єдине ми повинні осягнути своїм розумом: за плечима гетьмана – Україна. Лише любов до неї керувала всіма діями щирого патріота.

400 літ уже живе ця велика людина, цей неперевершений дипломат, мудрий державний діяч, гетьман України – Богдан Хмельницький. І житиме ще довго, бо поклав життя своє на вівтар служіння рідній землі. Народ не забуває своїх героїв.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Мрий тараса шевченко про майбутнэ ридного краю.
Ви зараз читаєте: Образ Богдана Хмельницького в народній творчості та художній літературі (ІІ)