Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Образ скупого в українській та світовій літературі
Образ скупого в українській та світовій літературі
Реферат на тему:
Образ скупого
В українській та світовій літературі
“З усього… треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть – тягни!” – слова Пузиря з української п’єси Карпенка Карого можна почути не від одного сучасника. Їх десятки, сотні, тисячі. Література намагалася відобразити образ скупого по-різному. Такі персонажі є як в українській, так і зарубіжній літературах.
П’єса “Хазяїн” – соцiально-сатирична комедiя містить багато негативних персонажів, у який скупість і бажання наживи –
Центральна постать комедiї – Пузир, що, наживаючись на чужiй бiдi, без усякого жалю i спiвчуття переслiдує одну мету: “З усього… треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть – тягни!” Скупiсть, доведена до абсурду, неосвiченiсть, безкультурнiсть i нiкчемне честолюбство Пузиря (епiзод з медаллю) роблять його огидним i смiшним. Уважно придивившись до нього, я зрозумiв, що вiн, либонь, зовсiм не усвiдомлює, для чого саме потрiбнi йому тi “прибутки”, жадоба до яких губить його людську сутнiсть. Так, у деякому розумiннi, поява таких “хазяїнiв” в Українi часiв переходу до капiталiзму була виправдана: терещенки та харитоненки були певною мiрою прообразами Пузиря. Та нiчим, я думаю, не можна виправдати те “хазяйське колесо”, яке давить тисячi (i це – лише на землi Пузиря), бо воно “так крутиться: одних даве, а другi проскакують!”
Серед пiдручних хазяїна – його права рука Феноген, таке собi поєднання лакейства з грабiжництвом, плазування з презирством, лицемiрства з блюзнiрством. Iнший тип хижака – Лiхтаренко, який керується принципами: “не ти вiзьмеш – у тебе вiзьмуть”, “крадь умiючи”, “кради сам i не заважай другому”.
Iншим новаторством Карпенка-Карого був прийом пiдсилення розкриття характеристики одного образу за допомогою зображення iнших: так, оточення Пузиря характеризує його не гiрше, нiж його власнi дiї та реплiки. Поряд з ним управителi Феноген i Лiхтаренко. Перший, пiдступний i хитрий, живе пiд гаслом: “Плазуй i наживайся”, другий – вiдвертiший, брутальнiший, вважає крадiжку нормою життя i пiдводить пiд це теоретичну базу: “не вiзьмеш ти, то вiзьмуть у тебе”. Їхнi образи розробленi менше. Але вчотирьох (разом з Пузирем та Зеленським) вони створюють об’ємний узагальнений портрет цiлого явища: аморального користолюбства, що було мiшенню осуду автора. Знову використано небачений ранiше прийом: кiлька персонажiв як єдине цiле.
Ця група образiв утворює один табiр дiй та думок, але i персонажi з протилежними цiлями виведенi автором, щоб контрастом пiдсилити розкриття головного образу п’єси. Це iнтелiгенти Соня i Калинович з одного боку, селяни – з другого, робiтники – з третього. Вони посiдають самi по собi у п’єсi другорядне мiсце, навiть найдiєвiшi (Соня, Калинович) зображенi дещо схематично. Робiтники взагалi з’являються реально лише один раз, коли вимагають кращої їжi, вдруге ми лише чуємо що вони збунтувалися, проломили Лiхтаренковi голову i погрожували спалити тiк та економiю. Але, змальовуючи цей конфлiкт, драматург зображує нову тенденцiю у взаєминах мiж рiзними соцiальними групами. Так ми дiзнаємось про один з найголовнiших конфлiктiв того часу.
I знову все це поєднується у цiлiсну картину. Навiть з найпростi ших елементiв можна зробити надзвичайно складну конструкцiю. Це свiдчить про велику драматургiчну майстернiсть Карпенка-Карого – до нього в українськiй драматургiї не траплялося такого цiлеспрямовано ускладненого компонування образiв персонажiв.
Взагалi драматургiя виявляється надто складним засобом для передачi авторської iдеї, бо сам драматург, на вiдмiну вiд прозаїка або поета, не має змоги висловлюватися своїм текстом: авторська iдея виражається через дiю та слова героїв. Карпенко-Карий у цьому був неперевершеним майстром. У п’єсi немає нiчого випадкового, все в нiй покликано висвiтлювати думки драматурга: показати явище через головного героя п’єси, а його образ розкрити за допомогою усiх iнших засобiв, включно iз зображенням iнших персонажiв, але при цьому нi на крок не вiдходити вiд реальностi.
Вiн володiє тисячами десятин землi, його господарство складається з кiлькох економiй. На його степах випасаються тисячнi отари овець. Управляти хазяйством йому допомагає штат приказчикiв та економiв. У нього служить навiть iноземний фахiвець з вiвчарства. “Княжество! Цiле княжество”, – каже про його володiння Маюфес, бо три днi їхав вiн Пузиревою землею. Крiм того, Пузир придбав вагу в суспiльствi, бо його обрали в земську управу, i вiн став членом правлiння банку. Але всi цi здобутки не можуть зупинити Пузиреве прагнення до ще бiльшого збагачення. Вiн ненажерливий. I ця жадоба збагачення не дає йому спокою. Йому властивi тi ж самi риси, що й дрiбним власникам: жадiбнiсть, хвороблива скнарiсть, дрiб’язковiсть. На всьому вiн прагне заощадити, всiх одурити. Маючи неосяжнi володiння, вiн торгується за кожну копiйку. Пузир – це хижак у людському втiленнi. Вiн нещадно i жорстоко експлуатує людей, що найнялися до нього на роботу. За допомогою своїх управителiв робить людей бiдними, одбираючи у них землю, i тим самим перетворюючи їх у дешеву робочу силу. А згодом створює їм такi умови працi, що люди не витримують та тiкають, залишаючи свiй заробок у хазяйськiй кишенi. Звiсно, що для останнього – це добрий комерцiйний гендель. А ставиться до робочого люду вiн гiрше, нiж до скотини. Годує людей таким хлiбом, що i в горло не лiзе, бо “поки свiжий, то такий глевкий, що тiльки коники лiпить”, а коли зачерствiє, “тодi такий твердий, як цегла – i собака не вкусить”. Бiльше того, цей мiльйонер обурюється на економа за те, що вiн платить робiтникам по 35 копiйок за день, а не по 25. Це ж який збиток хазяйству! Задля прибутку вiн вдається i на шахрайськi махiнацiї.
Скнарiсть проявляє Пузир i в ставленнi до самого себе. Згадаймо, наприклад, його знаменитий “халат мiльйонера” та кожух, який “аж торохтить”. “Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрте, смердить”. I хоча Пузир вважав, що його i в рогожi впiзнають, а все ж у цьому кожусi Терентiя Гавриловича не пускали у земський банк. Щоб придбати йому новий халат, дружинi треба було його обдурити, бо вiд себе подарувати не могла через те, що Пузир гнiвався: “… такий розход зробила, та ще грошi брала крадькома”. Треба було зробити так, “щоб вiн зразу побачив, що вєщ дорога, а продається дешево!”
Не змiг побороти свою жадiбнiсть навiть тодi, коли треба було платити свiдкам за брехливi свiдчення, хоча тi свiдчення – єдине, що змогло врятувати його вiд острогу.
Коли його спiткала тяжка хвороба, i Пузир довiдався, що збираються послати за лiкарем, вiн почав благати: “Не треба. Фельдшера краще… Ой, фельдшера. Лiкаря не треба. Адже лiкаревi доведеться заплатити бiльше”.
Пузир – людина неосвiчена, з дуже обмеженим свiтоглядом. Газети у нього в домi читає тiльки дочка Соня, вiн же не читає нiчого, крiм листiв. Коли мiж ним i Золотницьким зайшла мова про те, щоб пожертвувать грошi на встановлення пам’ятника першому українському поетовi, Пузир вiдповiв: “А Котляревський менi без надобностi”.
У мозку Пузиря панують думки про хазяйство i прибуток. Як пiдмiтив лiкар: “Хазяйство або смерть – такий девiз!” I таки хазяйство та жадiбнiсть згубили цього мiльйонера. “У чоловiка двадцять двi тисячi кiп однiєї пшеницi – ну i треба ж йому гнатись за гусьми, що скубли одну копу!” Погнавшись, вiн упав i вiдбив нирки. Лiкуватись не захотiв, вважав, що все обiйдеться, але не обiйшлося. Пузир реалiзував своє символiчне прiзвище – його життя лопнуло, як пузир.
На образi Пузиря I. Карпенко-Карий показав, що не можна дрiб’язковiстю обмежувати коло своїх iнтересiв, зводити їх до хворобливостi, замикаючи свої iдеали лише на власному добробутi, пригнiчуючи при цьому iнших, бо це призведе до безславного кiнця.
У світовій літературі перше місце серед скупердяїв посідає такий літературний персонаж як Гобсек.
Одним з найiстотнiших моментiв усiєї творчостi видатного французького реалiста Оноре де Бальзака було прагнення вiдтворити цiлiсну картину епохи. Майже всi його твори, за задумом письменника, були частинами великої епопеї “Людська комедiя”, що мала охопити всi можливi явища тогочасного життя. За планом цей епiчний цикл мав складатися з трьох роздiлiв: “Етюди про звичаї”, твори з якого змальовували життя, побут i звичаї рiзних прошаркiв французького суспiльства, “Фiлософськi етюди”, що мав узагальнювати художнi вiдкриття Бальзака та його уявлення про закономiрностi життя, i, нарештi, “Аналiтичнi етюди”, у яких письменник намагався сформулювати закони, якi керують дiйснiстю.
У першому роздiлi (“Етюди про звичаї”) Бальзак створив галерею найтиповiших образiв його сучасникiв що мали рiзний соцiальний статус та рiзнi професiї. Повiсть “Гобсек” входить до його складу.
Навiть людинi, якiй вiн нiби спiвчуває, Гобсек позичає грошi лише на трохи поблажливiших умовах, нiж iншим, та ще й пiдводить свого роду “iдеологiчне пiдгрунтя” цьому вчинку, мовляв, так буде кориснiше для його характеру. Взагалi, до лихварiв люди звертаються лише в найскрутнiшi моменти життя, у розпачi, коли немає iншого джерела, щоб отримати грошi. Наприклад, коли наближається банкрутство, й банки вiдмовляють у кредитi. У самому лихварствi як явищi, первiсно закладено дещо жорстоке, та Гобсек перевершує у цьому навiть своїх “колег”: спостереження за людьми, що потрапили у безвихiдь для нього стає розвагою. Про спiвчуття, зазвичай, взагалi не йдеться.
Гобсек при всiй обмеженостi в цiлях, як не дивно, не примiтивний. Вiн здатен робити узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзува ти його рушiйнi сили. Знає вiн i психологiю людей. Щоб зробити висновок про всевладнiсть золота i створити власну фiлософiю щодо цього, теж треба вмiти мислити. Отже, вiн розумна людина, але його пристрасть виявляється сильнiшою за розум. Влада золота, про яку вiн стiльки торочив, робить своєю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створює пастку.
Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiчено го багатства? Але попри абсурднiсть, вона є логiчною: Гобсека вбиває власна ж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн настiльки боявся втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їх у фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини – все зiпсувалося, все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторського задуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд – природне завершення подiбного ставлення до життя.
“Чи є у цiєї людини Бог?” – риторично запитує iнший герой твору, Дервiль. Так, є: це Мамона, iнакше кажучи грошi. Служiнню цьому iдоловi подаровано життя Гобсека.
Iм’я центрального персонажу цього твору – лихваря Гобсека – стало прозивним. Проте саме в його образi О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво вiдтворив особливий психологiчний тип людини, що живе лише однiєю пристрастю – користолюбством у чистому виглядi. Грошi – ось єдина мета, єдина любов i покликання Гобсека. Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення i власне процес збагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. I хай образ Гобсека – гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводить шлях користолюбства, а художня майстернiсть письменни ка робить це застереження ще переконливiшим.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Образ скупого в українській та всесвітній літературі РЕФЕРАТ На тему: Образ скупого В українській та всесвітній літературі В різні часи через художню літературу зображувалися різноманітні людські вади, до їх числа потрапляле не один раз і така негативна риса як скупість, жадоба, ненаситність, зажерливість. У художній літературі різних часів і народів виникали яскраві образи скупих та користолюбців, людей пожадливих на матеріальні достатки. Яскравим […]...
- Образ Марусі Чурай в українській літературі – Л. Костенко Постать Марусі Чурай, полтавської піснетворки XVII ст., посіла важливе місце в історії української літератури. Щоправда документальних підтверджень про її існування на сьогодні не знайдено і про реальність поетеси свідчать лише її твори, які до того ж стали вже народними піснями, та художні твори про неї. М. Старицький використовує фольклорний сюжет у своїй драмі “Ой, не […]...
- Стефан Лієвич – образ “нової людини” в українській літературі (за повістю О. Кобилянської “Людина”) Ольга Юліанівна Кобилянська, видатна українська письменниця і громадська діячка, не могла не замислюватися над тим, якою вона хоче бачити людину майбутнього. З жінками тут усе зрозуміло, адже багато її творів присвячено саме цьому питанню (жінка правами і становищем у суспільстві повинна дорівнятися чоловікам), а от яким повинен стати чоловік, як удосконалюватися? На це питання письменниця […]...
- Образ хазяїна життя в п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн” I. “І. К. Карпенко-Карий – батько новочасного українського театру, визначний артист, великий драматург” (І. Франко). II. Моє знайомство з творами Карпенка-Карого (в попередніх класах комедія “Сто тисяч”, зараз п’єса “Хазяїн”). 1. Порівняння героїв двох комедій (образ Пузиря – рідний по духу Герасиму Калитці: ненаситна жадоба до збагачення, дикість натури стяжателя, зажерливість і цинізм; Пузир наживався […]...
- Новаторство Ібсена-драматурга. Його значення у світовій літературі П’єса Г. Ібсена “Нора” (“Ляльковий будинок”) викликала бурхливі суперечки в суспільстві, подекуди у вітальнях навіть вивішували об’яву: “Просимо не говорити про “Ляльковий будинок”. Власне, нова драма почалася зі слів головної героїні Ібсена, які були сказані чоловікові Хельмеру: “Нам з тобою є про що поговорити”. Ібсен створив своєрідний жанр п’єси-дискусії, де для персонажів головним стає не […]...
- Роль фантастики, фентезі як окремого жанру в світовій літературі РЕФЕРАТ На тему: “Роль фантастики, фентезі Як окремого жанру в світовій літературі” “… Одне з найбільш сильних спонукань, що ведуть до мистецтва і науки,- це бажання піти від буденного життя з її болісною жорстокістю і безутішною порожнечею, піти від кайданів вічно мінливих власних примх… Але до цієї негативної причини додається позитивна. Людина прагне… створити в […]...
- Бароко в українській літературі Література, як і саме людське життя, розвивається за своїми законами. Так само, як на зміну одній історичній епосі, одному соціальному ладу приходить інший, так і в літературному процесі на зміну одному мистецькому напряму приходить новий. XVII-XVIII сторіччя стали періодом розвитку українського бароко. Бароко не лише мистецький стиль, але й особлива модель світосприймання. Ми зустрічаємо барокові […]...
- Зображення Великої Вітчизняної війни в українській літературі Зображення Великої Вітчизняної війни в українській літературі Одну з найбільших трагедій нашого життя – Велику Вітчизняну війну – не зміг замовчати жоден письменник, особливо ті, хто був на фронті, чиє дитинство опалила війна. Найбільше про війну писали такі письменники, як О. Довженко, Ю. Збанацький, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, О. Коломієць, Л. […]...
- Стиль бароко в українській літературі Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодні посідає письменництво XVII-XVIII ст. Для характеристики літературної спадщини XVII-XVIII ст. історики літератури вживають поняття “стиль бароко”. Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з’являтися ще наприкінці XVI ст. Тривалий час вважалося, що риси барокового стилю характеризували лише мистецтво і літературу Західної Європи. Перегодом почали […]...
- Образ Пузиря у комедії І. Карпенка-Карого “Хазяїн” Художня повноцінність літературного твору, як відомо, виявляється в тому, що життєві ситуації й людські типи зображуються в ньому неоднозначно, з різних сторін, бо ж неоднозначним, багатогранним є й саме життя. Саме так і змальовано образ Терентія Гавриловича Пузиря – головного персонажа комедії “Хазяїн”. За задумом і його втіленням “Хазяїн” – це “зла сатира на чоловічу […]...
- Голодний 1933 рік в українській літературі та в документальних спогадах Голодний 1933 рік в українській літературі та в документальних спогадах Достоєвський сказав: “Друга половина життя людини визначається звичками, набутими за першу його половину”. Дійсно, сьогоднішній наш вибір зумовлює наступні. Всі знають прислів’я про те, як вчинок перетворюється на людську долю. Тому справа совісті, віри, моральних ідеалів людини і спільноти, до якої вона належить – зовсім […]...
- Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі. Усі жахіття й проблеми Чорнобиля знайшли відгук у серцях і думах українських письменників. У перші ж дні після катастрофи на сторінках літературних часописів, зокрема в “Літературній Україні”, з’явилися пристрасні публіцистичні виступи Олеся Гончара, Бориса Олійника, Івана Драча. Згодом були видруковані поетичні твори Бориса Олійника, Наталки Білоцерківець, Леоніда Горлача, Світлани […]...
- “Сон” Т. Шевченка – перша в українській літературі політична поема Коли на вирокові, який винесли Т. Шевченку за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, цар написав “Із забороною писати й малювати”, це означало, що саме протицарські поезії насамперед були причиною найсуворішого (порівняно з іншими членами товариства) покарання поета. Адже саме на зборах братства читав Шевченко свої твори антиімперського спрямування. Одним із таких творів була поема “Сон”, написана […]...
- Місце і значення творчості Олеся Гончара в сучасній українській літературі (1 варіант) Важливість матеріальних цінностей беззаперечна, але мало хто погодиться з тим, що щасливе життя людини вимірюється кількістю грошей, наявних у неї. Здорові духом люди дбають не лише про власний добробут, вони пам’ятають, що є й духовні багатства. Своєрідними “пропагандистами” духовності у будь-якому суспільстві будь-якої країни виступають люди, наділені загостреним почуттям прекрасного – поети і письменники. Вони, […]...
- Місце і значення творчості В. Симоненка в українській літературі Місце і значення творчості В. Симоненка в українській літературі Поезія Василя Симоненка вийшла з глибин народного життя, з мужності народу, з його горя і героїчної боротьби. Не судилося його таланту розкритися повністю, але те, що він створив, житиме вічно. Простотою, щирістю вислову, глибоким проникненням у душу людини зачаровує поезія В. Симоненка. Читаючи його твори, відчуваєш […]...
- Проблема традицій і новаторства в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст Проблема традицій і новаторства в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – один із найцікавіших і найскладніших періодів не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж […]...
- Зародження фемінізму в українській літературі на тлі західноєвропейських традицій Зародження фемінізму в українській літературі на тлі західноєвропейських традицій Характерною рисою сучасного літературознавства є те, що постмодерний критичний дискурс розпочав ретроспективний перегляд української літератури кінця ХІХ? початку ХХ ст., коли чітко проявилися феміністичні тенденції. Їх виникнення в нашій літературній традиції було обумовлено зневірою в старі ідеали, руйнацією ієрархічної системи цінностей патріархального устрою, в якому жінці […]...
- “Марія” – перший в українській літературі твір про насильницьку колективізацію 1917 рік приніс величезні зміни у віковий уклад життя всього суспільства. Грандіозні плани швидкої побудови соціалізму стримувало тільки селянство, яке і усіх сил трималося за своє хазяйство, за землю і нізащо не хотіло віддавати н загальне користування горбом нажите добро. Але влада розуміла, що колективні господарства найбільш прийнятна форма, яка дозволить викачати ресурси села и […]...
- Постшістдесятники в українській літературі Витіснене покоління, також Постшістдесятники,- генерація поетів в українській літературі, найбільша активність яких припадає на сімдесяті роки XX століття. Термін було запропоновано українським письменником Іваном Андрусяком, який, зокрема, спирався на оцінки критика Володимира Моренця. На думку критика Володимира Моренця, поети “витісненого покоління”, на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику. […]...
- Розстріляне Відродження в українській літературі 20-30-х років Розстріляне Відродження в українській літературі 20-30-х років Термін “розстріляне Відродження” вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 20-30-х рр. За це десятиліття (1921-1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в […]...
- Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі I. Виникнення драматичної літератури в Україні. (Драматична література тісно пов’язана з розвитком українського театру, шкільним навчанням. Це були віршові діалоги, які складали викладачі вищих шкіл, тому й називалися шкільними. Основні жанри драматургії давньої української літератури – шкільні драми, інтермедії.) II. Характеристика драматичних творів XVII-XVIII століть. 1. Виникнення […]...
- Феміністичні мотиви в українській літературі XX століття (О. Кобилянська, О. Теліга, О. Забужко) Феміністичні мотиви в українській літературі XX століття (О. Кобилянська, О. Теліга, О. Забужко) Початок XX століття приніс великі зміни в життя як мистецьке, так і суспільне. Все частіше жінки беруть участь в політичних та культурних заходах, все частіше лунають твердження, що жіноча доля – це не тільки кухня, церква та дитина, але й участь у […]...
- І. П. Котляревський – автор першого драматичного твору в українській літературі. (Наталка Полтавка) Реферат І. П. Котляревський – автор першого драматичного твору в українській літературі. (Наталка Полтавка) П’єса “Наталка Полтавка” написана І. Котляревським для потреб Полтавського театру 1818 р. – саме тоді, коли Драматург перебував там на посаді керівника. Глядач українського театру був найрізноманітніший, але І. Котляревський хотів бачити в театрі найбільше простолюдина, тому основою для його п’єси […]...
- Пізний романтизм в українській літературі та його кращі представники Пізній романтизм в українській літературі та його кращі представники Наприкінці XVIII – початку XIX ст. в літературі і мистецтві розвивався літературний напрям – романтизм. Письменник повинен був простежити всі сфери духовності людини, розкрити причини незвичності її поведінки у певних ситуаціях. У романтичних творах ми бачимо іноді і фантастичні події, ситуації, виняткових людей. Автори використовували народну […]...
- Відродження візуальної поезії в сучасній українській літературі Візуальна (зорова) поезія – це окремий вид мистецтва, який відрізняється від традиційної поезії, побудований на межі словесного, графічного, живописного варіантів зображення тексту. Класичні зразки української зорової поезії сягають іще часів Івана Величковського. У XVII столітті одним із різновидів епіграматичної поезії були так звані курйозні і, зокрема, фігурні вірші. Естетичний смисл цих словесних “іграшок”, як їх […]...
- Місце і значення творчості Олеся Гончара в сучасній українській літературі (2 варіант) Є в літературі такі імена, без яких не можна уявити саму літературу. Так неможливо уявити українську літературу без фундаментальної постаті Олеся Гончара, письменника високої совісті, глибокого життєвого досвіду, художньої майстерності. Незаперечним стало те, що в літературі XX століття письменник посідає почесне місце класика, людини, що створила справжні шедеври реалістичної прози. Найвидатнішими творами Олеся Гончара стали […]...
- “Мисливські усмішки” – яскрава сторінка в українській сатирично-гумористичній літературі Природа завжди була для Остапа Вишні джерелом життя і натхнення. Протягом багатьох післявоєнних років письменник створював невеличкі за розміром, поетичні за звучанням, наснажені лірикою твори. Вони нагадують більше вірші у прозі, ніж жарти гумориста. “Відкриття охоти”, “Лисиця”, “Сом”, “Бекас”, “Вовк”… – все це гуморески, які ввійшли до “Мисливських усмішок”. У цих яскравих шедеврах особливо чітко […]...
- Михайль Семенко – яскравий представник футуризму в українській літературі Я покажу вам безліч світів – Оригінальних і капризних. Михайль Семенко. “Запрошення” Футуризм, що зародився на початку XX століття в Італії, знайшов своїх послідовників і в українській літературі (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Микола Бажан). Лідером футуристів можна вважати Михайля Семенка, який теоретично обгрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму. Заявивши про спалення свого “Кобзаря”, Семенко ніби […]...
- Постмодернізм в українській літературі Сучасні літературознавці (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Дмитро Наливайко, Роксана Харчук) літературний процес кінця ХІХ-ХХ ст. умовно поділяють на два етапи: епоха модернізму: кінець XIX – перша половина й середина XX сг.; епоха постмодернізму: 80-90 роки XX ст. – поч. XXI ст. Постмодернізм (лат. post – за, після, далі; франц. modeme – сучасний, новітній) як літературна […]...
- Образ Пузиря в комедії Івана Карпенка-Карого “Хазяїн” Образ Пузиря в комедії Івана Карпенка-Карого “Хазяїн” Великим творчим досягненням І. Карпенка-Карого є його комедія “Хазяїн”, в якій він дуже майстерно висвітлив глитайську верхівку українського села, показавши її нікчемність і висміявши її ідеали. Цю глитайську верхівку він втілив в образі головного персонажа твору – великого землевласника, мільйонера Терентія Пузиря. Пузир вже ступив на ту найвищу […]...
- Світ завжди благословляє і сонце, що встає, і серце, що кохає (тема кохання в українській літературі) Світ завжди благословляє і сонце, що встає, і серце, що кохає (тема кохання в українській літературі) Кохання… Воно сильніше за смерть, вічне й завжди молоде. Воно в піснях і в душах. Йому акомпанують солов’ї, а часом і гармати. Та повсякчас – це одне з найсильніших і найкращих почуттів, на яке здатна людина. Вся світова література […]...
- Місце і значення творчості Олеся Гончара в сучасній українській літературі (3 варіант) Славний і справжній прозаїк Олесь Гончар… Михайло Шолохов Говорять, що коли народжується людина, на небі з’являється зірка. У когось ця зірка маленька, у когось – більша, а ще у когось – величезна. Ще говорять, що залежить це від душі людини: якщо душа мала – то и зірка мала, велика душа – то зірка буде великою […]...
- Вияв постмодернізму в українській літературі останнього часу. Сучасні часописи та альманахи Кінець XX ст. низкою дослідників культури визначається як епоха постмодернізму або постмодерну. Постмодерн – широка культурна течія, що охоплює філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки. Терміном “постмодернізм” користуються під час аналізу явищ культури, що виникли після модернізму (звідси и назва) і внаслідок розвитку модернізму. Світ уявляється постмодернізму складним, хаотичним, багатоманітним, тому кращий спосіб його засвоєння […]...
- “Пан та Собака” П. Гулака-Артемовського – перший класичний зразок сатиричної байки в новій українській літературі Найціннішими в поетичній спадщині П. Гулака-Артемовського є байки, які відіграли важливу роль у процесі становлення і розвитку української літератури в перші десятиріччя XIX століття. Найвизначніша серед байок – байка-казка “Пан та Собака”. Байка “Пан та Собака”, яку сам автор назвав “казка”, перейнята протипанськими настроями, викриває самодурство і розбещеність панів, висловлює співчуття до безправних селян, а […]...
- Поетичний синтаксис в українській літературі Одиницею мови в синтаксисі є речення. Існують головні засоби синтаксичної організації мови, що надають їй емоційної виразності: граматичне оформлення речень; порядок слів у реченні; оформлення інтонації речень. Їх прийнято називати Фігурами: Інверсія (лат. “перестановка”) – це незвичайний порядок слів у реченні, необхідний для підкреслення слова або слів, на які падає логічний наголос; Анафора (тр. “віднесення […]...
- “Чорна рада” П. Куліша – перший в українській літературі історичний роман-хроніка Пантелеймон Куліш (1819-1897) – одна із самобутніх постатей в українській літературі. Енциклопедичність його знань і суперечливість світогляду дивували, викликали часом взаємовиключаючу реакцію, але ніколи не лишали байдужими тих, хто звертав увагу на його творчий і життєвий шлях. “Наділений великим талантом, але ще більшою амбіцією, – писав І. Франко, – Куліш протягом свого довгого життя проходив […]...
- Неокласицизм та неокласики в українській літературі Неокласики – група українських поетів та письменників-модерністів початку XX століття. На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм (з грецької […]...
- Драматичні твори в українській літературі Драма (від гр. “дія”) – один з літературних родів, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів, здебільшого призначений для сценічного втілення. Драма є специфічним видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише в колективній творчості письменника, режисера, художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя. Відповідно […]...
- Тропи в українській літературі У зображенні дійсності, яке дають твори літератури, важливу роль відіграють спеціальні засоби образності мови. Вони допомагають письменникові втілити в словесну форму конкретні уявлення про предмети і явища, своє ставлення до них. Це завдання виконують не тільки слова і словосполучення, вжиті у прямому значенні, а також слова і вислови, вжиті у переносному значенні, які називають тропами. […]...
- Соцреалізм в українській літературі Соцреалізм (соціалістичний реалізм) – псевдохудожній метод, проголошений єдино можливим і найдосконалішим у радянській літературі, по суті – набір жорстких догм і шаблонів. Визначальними для нього були позалітературні й позаестетичні принципи: партійність (висловлення у творі позиції Компартії як єдино можливої ідеї), перекручені поняття народності та інтернаціоналізму, крайня заангажованість. Поняття прекрасного могло застосовуватися тільки для прославлення радянського […]...
Які життєві цінності маленький принц вважає справжніми.