Образ Вітчизни в поезії “Україна” (1 варіант)

Моя Україно, недоле моя,

Була ж ти мені дорогою,

А нині тебе вже лишаюся я.

Ох, що ж ти зробила зі мною!

Ці слова написав Тодось Осьмачка, нещасний син України, якому випала трагічна доля: арешти, допити, ув’язнення, переховування, психіатрична лікарня. Свої дні, пройняті страхом переслідування, поет закінчив в Америці. Йому так і не судилося повернутися туди, куди нестримно линуло серце, – до України.

Якою ж бачив поет-вигнанець рідну Україну? Вона постає перед ним багатою й пишною: у чистих водах українських рік “неціджена

риба”, у лісах – “звіри ненаджені”, “птахи незлякані”. Над “немріяними шляхами” здіймаються “гори неважені”. Перебуваючи на чужині, поет відчував себе самотнім, нещасним, приреченим на довічне блукання.”… і кімнати не маю я нині без свідків чужих прочитати хоч вірш”, – виливав душу Осьмачка.

А втрачена Вітчизна не давала спокою. І знов вона являлася поетові: виснажена штучним голодомором, жорстоко покарана за бажання бути незалежною, оніміла без вкраденої у неї мови…

Хоч Тодось Осьмачка був відірваний від України, але між ними існував тісний зв’язок. Кожна

рана на грудях рідної землі ставала раною в поетовому серці, бо Вітчизна була для нього матінкою – прекрасною, незабутньою.

Оце такая в тебе

Матінка,

В руці Господній

Україна.

Синьонебая!

Як же мріяв поет опинитись під цим синім небом! Та не судилось…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Мой любимый герой маша из капитанская дочка.
Ви зараз читаєте: Образ Вітчизни в поезії “Україна” (1 варіант)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.