Оксана Осовська – Безсоння
Всю ніч у мозку гастролює день,
І циркулює по нейронах струмом.
А вранці з дому вибіжить мішень
Дорослістю прикрита і костюмом,
Щоб знати : вічне серце чи забіг!
Так вічна кава ставиться до столу,
А в сумочці робочій оберіг –
Чергова упаковка валідолу…
Світ дошкуляє світний чи втіша,
То успіх ліпиш, то тримаєш планку!
А ніч приходить – томиться душа
Думки гонити і чекати ранку!
Осліпла доля чи оглухлий кут –
Кидаєшся у тисняву і тряску…
Мізерний наш у всесвіті маршрут,
Та щось встигаєш і шукаєш казку!
І шаленієш, як знайдеш, бува!
А зараз – ніч! Ну що поробиш нині?
Потрібна, значить фаза темнова
Немов листочку, мислячій людині.
У років сорок, може, сорок п`ять,
Міцнішаєш добою, ще добою,
Щоб чути, як секунди лопотять,
Як мойри розмовляють між собою!
Всю ніч у мозку гастролює день…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Оксана Осовська – Яка Любов святкує зараз грудень! Яка Любов святкує зараз грудень! Яка жага випалює мости! Лиш зорі знають: будемо ми! Будем! А серце мерзне, терпне від сльоти! Яка Любов не обійшла застуди! Якраз чомусь вразливіша така! Зника мій голос і в захриплі груди Твій кожен зойк, як в рану, проника! Яка Любов явилася нам літом! За променистість в зашморгах зими! Як […]...
- Оксана Осовська – Які світи між нами і роки! Які світи між нами і роки! Які шторми невидані і штилі! То сніжні, то квіткові заметілі – Отак рука торкнулася руки… Які цілунки розум відняли! Які обійми душу відігріли! То забирали, то давали сили… Хоч небувалі, а таки були! Які в пітьмі засяяли вогні! Які явились дивні відкриття : Кохання є живішим за життя, І […]...
- Оксана Осовська – Моїм учителям Снігом – снігом скроні Ваші вкриті, Втоми слід на ясному чолі… Вас так мало вже на білім світі, Наші незабутні вчителі! Осінь в школу кличе, стеле листом, Дзвоником чарує Вас щораз… Без оркестрів ходите Ви містом – Як відрадно зустрічати Вас! Як відрадно : ще іде урок! Не минущі істини шкільні… Зважую свій кожен день […]...
- Оксана Осовська – Бувай! Бувай – а я спішу в нікуди! Судилися мені буденні і сумні Без тебе нові дні – Я звикну, будь що буде! Бувай! А смуток – через край! А варто : отак життя – на карту? Найтяжчі ці хвилини старту Від тебе! Що ж – бувай! Бувай! думки мої пречисті, А ніч спада на плечі… […]...
- Оксана Осовська – Простіть того, хто Вас кохає Простіть того, хто Вас кохає, Кому цей пломінь не на мить. Того, хто вірить Вам безкрає, Не осудіть, не остудіть! Простіть того, хто Вас кохає, Того, хто не зустрівши б Вас, Уже б зачах, навік погас, А так – живе і як палає! Простіть того, хто Вас кохає, В чиїм житті Ви – над усе, […]...
- Оксана Осовська – Є в друзів безперечні привілеї Є в друзів безперечні привілеї: Аміго слід у долі залиша… Колись моя схвильована душа Всміхнулась до прекрасної твоєї. Для тебе досі дні мої відкриті – Яка різниця, хто кому напише? Не знаю, як тобі, мені світліше, Бо ти живеш, бо ти живеш на світі! Слова прийшли – надійні та прості. Шукати слів – наука не […]...
- Оксана Осовська – Приходить час і ваблять нас вокзали Приходить час і ваблять нас вокзали – Берем квитки, отримуєм – білети… Щоб душу інші втішили сюжети, Яких свої дощі не написали. Ми, перелітні, втративши в вазі, Такі долаєм позахмарні траси, А не платформи чи дорожні каси І летимо, хоч на одній нозі! Лишаєм тихі острівці свої, Про непогоду думаючи мало, Щоб десь були, щоб […]...
- Оксана Осовська – Може, буває на світі любов без печалі Може, буває на світі любов без печалі – Радість чиясь досягає постійних висот, І рівновага приность плоди небувалі – Рай на Землі. А в раю не буває турбот! Мабуть, у небі чиємусь є сонце барвисте – Майже розумне, що знає про міру і межі! Ніжну веселку малює над дахом, над містом, Пестить обранців своїх і […]...
- Оксана Осовська – Памяті моєї бабусі Марії Василівни Весна… а вітер обриває цвіт, Шматує серце, сповнює відчаєм : Бабуся не виходить до воріт, Ріднесенька мене не зустрічає. Шершаві ручки, вічні мозолі – Де мій притулок, оберіг дитячий? Як смакувались Ваші киселі! Пашіли пиріжечки на столі, І борщик на плиті чекав гарячий! Любили сісти Ви коло вікна – Читали і онуків виглядали. Бабуся наша […]...
- Оксана Осовська – Те, що було, було не жартома Те, що було, було не жартома, Мене ламало так не випадково. Прости мені не обережне слово, Спини мене : я не спинюсь сама! Гашу шалену ніжність, та дарма : Шматує груди золота зірниця… То не засну, то безнадійно сниться Таке жадане те, чого нема!...
- Кацай Олексій – Безсоння А найголовніша безсоння потреба – То є плюскотіти обличчям в пітьмі, Щоб в очі розплющені падало небо, Щоб потім здригалися вії вві сні....
- Оксана Боровець – Там, де у когось крила, у тебе – лікті “добре б зараз знову опинитися у себе вдома і щоб війна скінчилася. Але у тебе більше немає домівки. Спочатку треба виграти війну, Раніше цього додому не повернешся.” © Ернест Хемінгуей, “По кому подзвін” Там, де у когось крила, у тебе – лікті. Там, де хребти у інших, у тебе – криця. Сплять на порозі равлики […]...
- Оксана Лятуринська – І знову цілу ніч верзлося * І знову цілу ніч верзлося: Біжу зацькований, мов звір, І слід кривавиться на росах, І піт рудий туманить зір. І знову бачу світ багряно. За мною полум’я і дим, Гаряча заграва над станом, Безправ’я над добром моїм. І знов в ганьбі стріваю ранок, І ліс мені, мов звірю кліть. Та прийде день мій невблаганно, […]...
- Малий Віз (скорочено) – Сенатович Оксана Зорі з червневого неба відбивалися в озері, здавалося, що озеро – це небо. дмитрик полетів, намацав ногою дно того неба, розплющив очі. Вхопився за дишель (товсту жердину біля воза, до якого прив’язують коней) Малого Воза (сузір’я Малої Ведмедиці) і витягнув його з озера. Прогуркотів небом Великий Віз (сузір’я Великої Ведмедиці), а Малий Віз повіз дмитрика […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Коло змін Жаркий, духотний день, зомлівши, Мов стовп, упав на груди ночі. Що ти згубив, не знайдеш більше, І час надію розхлюпоче. Ще піна світла з дзбана сонця Парує пилом з теплих мурів. Не жди від долі оборонця, Від пазурів в овечій шкурі! З-за золотого шумовиння Ніч блакитніє чиста й вічна. Знов знайдеш суть у колі зміннім, […]...
- Калинець Ігор – Три казки Дві казки про тебе недавно я вигадав: Казку про ніч і казку про перстень. Купальської ночі за жеврієм вигону Спорснули з рук мені непещені перса. А друга казка хіба найсумніша, Голосить в мені як перезва осені: Ти стала до шлюбу негадано з іншим, А перстень мій кинула в море із поспіху. А третю казку для […]...
- Богдана Лапченко – Люди бувають дивні і чудні Люди бувають дивні і чудні І трішки божевільними бувають. То ходять радісні, а то – сумні, Живуть разом, а потім десь зникають. Шукаєш їх потому – не знайдеш: Закриті наглухо таємні сховки. І тільки спогади у серці бережеш І хмуриш свої чорні бровки. А варто лиш покликати когось, Їм піклування й доброту віддати, Не забувати, […]...
- Сенатович Оксана – Вчиться вересень читати (Збірка) 1977 рік, видавництво “Веселка” В ШКОЛУ ЇдУТЬ БУКВАРІ Поїзд осені гуде, Серпень поїзда веде, Через гори, через доли Букварі везе до школи. І на станції на кожній, На зупинці придорожній – Скрізь вітають залюбки Букварів трудівники. На зупинці Хліб і сіль Повно люду звідусіль. Сівачі та комбайнери, Трактористи і шофери Тиснуть руки букварям: – Хай […]...
- Олеся Сенченко – Ваш погляд так щемить, бува, в мені Ваш погляд так щемить, бува, в мені. І якось дивно: скільки ж ми знайомі? Якихось щасних два десятки днів І ще з десяток фото у альбомі. Та щось таке, як втолена жага Гарячим ранком літньої суботи, До мене ваші очі простяга, Які вночі світилися навпроти. І, може бути, світло це здалось, Тому що почуттям завжди […]...
- Катерина Кочетова – Скажи мені поглядом те, що не скажеш словами Скажи мені поглядом те, що не скажеш словами, Я дотиком губ буду вчитись читати думки, І хай називають, як хочуть, все те, що між нами, Ми будемо ставити коми, де ставлять крапки. Дозволь мені гратися сонцем у твоїм волоссі, Допоки шукаєш наш слід в візерунках долонь, Коли ти побачиш, що все доленосно сплелося, Лишатимеш низку […]...
- Оксана Лятуринська – Волинські буколіки У луках гра сумна сопілок. Хіба пашня зросла безсило? Чи між пшеничних, житніх піль Вродились колоси сліпі? Чи корінь вітер-сонце сушить? Чи не справдився сон пастуший – Багатство золотих черед, Розшитий ременем намет, Чемерка бита та наопліч І сплетений аркан з коноплі? Або вода знесла шувар, І млин, і села в хижий яр? У луках […]...
- Оксана Лятуринська – На озера на глибокі * На озера на глибокі Залюбки виходить лебідь, А орел ширяє в небі, А орлу подружить сокіл. Із країн південно-синіх, Із країн лише далеких Щовесни летять лелеки, Носять вісті провесінні. *...
- Оксана Лятуринська – Не знаю, як це почалось Не знаю, як це почалось. Прийшов, намовив мені хтось? Чи серце схаменулось: – “Мало!”? Чи щастя весен заблукало? Навкруг долини зацвіли, Джерела срібло розлили, І палац став зі знаком лева, На пальці – перстень королеви. Упав самоцвіт на чоло – Життя стобарвність і тепло. – Все, що корону прикрашало, Обрана, посідай настало! – Невже? Невже? […]...
- Оксана Лятуринська – За око – враже око * За око – враже око, Оселя – за оселю! Благословляйте келих, Де хміль нуртує соком! За око – враже око! Одному з двох упасти. Рука тверда, гранчаста, Ніж гострий та широкий. *...
- Оксана Горбенко – В повітрі – ладаном В повітрі – ладаном, У травах – квітами, А шрифтом заданим, Летять привітами, Слова несказані Болять магнітами. Думки замазані Пливуть орбітами, Горять невпевнено, Мов малахітами… І скло затемнено – Вогні заховано, Дрібні яскравості Не зараховано… Живу за темними Скляними сховами… Тужу невпевнено За світлим спомином…...
- Микола Вінграновський – Оксана І спродалась, й скупилась, та й додому, Окрай дороги стежкою собі… А на обличчі тихомолодому Цвітуть два маки тихомолоді. В одній руці корзина базарова, І на другій дитина засина… Дощу набрала хмара вечорова На неї й на дитину з-за села. По крапельці, по краплі, по мокренькій До маку, до маківоньки, до нас… А ми собі […]...
- Оксана Лятуринська – На труну Ольжичеві Був стрункий, неначе ясень, Гарний, мов царенко. Де наш красень, де наш красень? – Вмер, вмер молоденький! Ой не вмер він, ой не вмер він Смертію своєю, Не зеленим вкритий дерном Дбайливо ріднею! І китайка жалобова Очі не прикрила. Може, галич десь у рові Сині очі пила. Очі пила, тіло рвала Пазуром хижацьким На поталу, […]...
- Оксана Лятуринська – Один лишився сам на сам * Один лишився сам на сам. Нема ні кревного, ні друга. І любкою – помститись туга, І туга – подругою дням. Отак натрапити зненагла Вполудне чи в досвітні роси І бачити – о туго спрагла!- Як жах обличчя перекосить, Як все круглішатимуть очі… Де край жорстокого надхнення? Мов псам, відкинуть духам ночі На потіп ворога […]...
- Оксана Боровець – Серце моє Серце моє – плетена тепла річ. Вовна овеча, оригінальний крій. Прихисток твій у найлютішу ніч, Хочеш – закутай шию чи руки грій. Серце моє – з пряжі твоїх снів. І без примірки знала, що розмір L Буде тримати сотні тремких слів, Сніжну облогу, сонячну акварель. Скільки у нім наших п’янких днів, Скільки печалі, смутку і […]...
- Оксана Лятуринська – Зуб, ратище, копито, пазур ** Зуб, ратище, копито, пазур. Тут муж ішов на силу вражу. Сурмив тут мамут. Тут ведмідь Печерний вів кошлатий слід. Кружляв тут яструб в яснім небі, По озеру плив чорний лебідь. **...
- Оксана Боровець – Якби ти знав усі мої дороги “… у нього в лівій руці мало ніжності” Із розмови про музикантів Якби ти знав усі мої дороги, І перейшов усі мої стежки. То став би між іконою і Богом На відстані руки. Де лівою – виловлювати слово, Де правою – розкочувати звук. Можливо, найдавніша в світі мова – Розмова рук. Так лівою звучатиме довіра, […]...
- Оксана Лятуринська – Створив ти землю, оболоки * Створив ти землю, оболоки Й людину дотиком і дихом, Чинив добро і діяв лихо, Ти повнив дні й вершив ти роки. Являвся пращуру, вогненно Злітав до хатнього порога. На землю ти зсилав дажбога І вергав їй сліпу Морену. Владав ти всесвітом, Свароже! Впаду на твар свою: воскресни! Твого народу жрець безчесний Вклонився Одіну. Чи […]...
- Оксана Лятуринська – Устами славлена… /strong> * Устами славлена Стріла стужавлена. Хвалена, хвалена, В отруті калена! Стріла окрилена, Стріла доцілена. Кров’ю гартована Стріла значкована. **...
- Оксана Гаджій – Розказуй своєму собаці Розказуй своєму собаці як тобі сумно без неї Та чий запах усюди скільки би не провітрював Вирізаєш горло кожній десятій випитій І кожній зеленій Відробляй азбуку Морзе на власних рибках Не плач у акваріум – вони не живуть у солоній З прозорим білим волоссям тут ходять сотні Одна – рідна Вилий всю воду щоб вбити […]...
- Оксана Боровець – Я вам скажу: все доволі безболісно Я вам скажу: все доволі безболісно. Треба лишень у той бік не дивитися, Де в переході вже: – Проліски! – Проліски! … так пропонують усміхнені витязі. Ще не зійшло пріле небо по клаптику. Синя пелюстка краплиною падає. Гривня – пучечок. Розпродаж романтики. Диха’ весна чи на ладан, чи ладаном… Хто ж кому скаже: неболісно-болісно. Кожен […]...
- Оксана Лятуринська – Важкі киреї, золоті * Важкі киреї, золоті Далматики та оловіри, І княжі корзна, і щити, Ножі, списи, мечі, сокири. Ковтки, підвіски. Барми й гривни. І соболі, білиці й куни. І згуки рогу переливні, Й гучні від перегонів луни. Розгонисте небесне грище, Все довше, ширше, глибше, вище. Є лицарству де погуляти І хист і силу показати. А пугар з […]...
- Оксана Боровець – Місто між нами – тисячі рук і рік Місто між нами – тисячі рук і рік. З ранку до ночі, поміж метро і METRO, – Скорені вівці, навчені вівчарі. Люди з очима вовка біжать із NETрів. Місто між нами – лігво чужих тварин, Чути спиною подих різкий і спертий. Віти метро б’ються за склом вітрин, Києве яблуко котиться по проспекту. Вовчі зіниці ширяться […]...
- Оксана Лятуринська – Щастя згублені ключі Щастя згублені ключі. Якби їх знайти хутчій! Пошукати в лісі, в полі, Запитать, зустрівшись, долі: “Ти горою, доле, йшла, Чи мої ключі знайшла З золотими обідками? Щоб пізнати, що ті самі, Там намітку під кісник Накарбовано з весни. Чом я пояс попустила? Не інакше – вража сила. Чом цяцькований обруч Не тулила обіруч?” Посміхнеться оком […]...
- Оксана Боровець – Жінка печальна ходить за мною часто Жінка печальна ходить за мною часто. Коли я оплачую світло чи воду в крані, Вона наближається майже впритул до каси, Каже приречено черзі: “Чи є тут крайній?” Жінки цієї чорні вологі очі, Русе волосся, витончені зап’ястя. Зайде в “Ашан” сьогодні і скаже: “Хочу Жити без знижок… ” І додає: “… на щастя”. Завтра на пошті […]...
- Оксана Горбенко – Вікна плакали, сонцем стомлені Вікна плакали, сонцем стомлені, Бігли ріками теплі промені, Йшов нестримний і чистий ти, Довго-довго в мої світи… Так невпевнено, так довершено, Сіль покотами – вже не брешемо, Слів порожніх всі фарби змито, Залишилось сплатити мито…...
Яка роль митців у суспільстві.