Олег Ольжич, Олена Теліга – поети і герої
Тож нам не було запасного обходу,
Єдине вело нас під кулі й ножі:
Чи впасти під небом достойно народу.
Чи гідність зарити в приватній межі.
Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належать Олег Ольжич та Олена Теліга – митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину визволення Батьківщини, а й стали до лав борців і життям заплатили за вірність визвольним ідеям. “Держава не твориться в будучині, держава будується нині… … – заявляв Олег Ольжич. “Тяжке
Правду казали римляни, що поетом не можна стати, поетом треба народитися. Як на пророків, сходить на них Дух Святий, відкриваючи речі, не доступні простим смертним. Поетами з Божою ласки були Олена Теліга й Олег Ольжич Оригінальні в образах та ідеях, горді в житті і поезії.
Вітрами й сонцем Бог їхній шлях позначив. Ступали ним в екстазі свого гарячого серця. Йшли по життю, ніби по лезу ножа: під високою напругою небезпеки.
Їм, українцям за походженням і за самоусвідомленістю, берег рідний то віддалявся,
У нашій історії не часто зустрінеш таку людину, як Олег Кандиба. Суворо послідовний у своїх вчинках, відданий національній ідеї до кінця, незвичайно обдарований природою, він досяг високих злетів у різних сферах науки і громадського життя.
Літературознавець Леонід Череватенко так визначив його індивідуальний художній почерк: “Для віршів Ольжича характерний лаконізм вислову, внутрішній динамізм, нахил до поетики неокласицизму.
Наскрізним для поезії Ольжича є інтелектуально-філософське осмислення буття (“Пророк”, “Господь багатий нас благословив”). Ряду віршів (“Захочеш – і будеш”, IX) притаманні захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім’я національного визволення України (цикл “Незнайомому воякові”).
Олена Теліга мала особливий тип світогляду, в якому героїзм був найвищою чеснотою, орієнтиром, покликаним спрямувати всю енергію на національне визволення рідного народу в поєдинку між двома імперіями.
“Україну може врятувати новий тип українця”, “Українська нація потребує людей, що вміють жити, творити і вмирати для своєї Батьківщини”, – наголошувала поетеса у своїх статтях.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, – я тверда й сувора.
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
Олег Ольжич був справжнім, а не шароварним патріотом, ніколи не належав до тих, що (як зображені в його циклі “Незнаному воякові”) читали газети, милувалися минувшиною, тішилися річницями і нікчемними ділами, вважаючи саме це виявом любові до України.
Найцікавішим серед творів історичного звучання на українську тематику є “Зимовник”. Саме слово, винесене в назву, означає козацьке, самотнє поселення серед степу. У вірші це маєток значного товариша, представника козацької старшини з Низового братства. Читач ніби повільним поглядом самого господаря – запорожця – охоплює його помешкання, табуни коней, неабияке багатство. Усе тут добротне, стале, на всьому відчувається догляд і невсипуща праця. Але старий козак хмуриться, його не тішить навіть красуня донька, бо в Києво-Могилянській Академії закінчують науку три сини, для яких запорожець, немов Тарас Бульба, уже підготував зброю для вступу до козацького коша.
Козацька тематика простежується і в поезії “На темних кладках сивої ріки”, де в образах молодих матерів втілено власне образ України.
У патріотичній ліриці Олег Ольжич на диво сповідальний. Очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів “Городок. 1932” та “Незнаному воякові”. Навіть для нашої молоді актуальні рядки:
І бачили очі дитячі твої,
Широкі і схожі на рану,
Як люди, що знали визвольні бої,
Улесливо кланялись пану.
І слухали уші, коли вчителі
Учили, нечесно-лукаві,
Лучити гонори своєї землі
У службу ворожій державі…
І встала потворна оголена суть
Повільно зради ідеї.
Не може, не може, не може ж так буть,
Облудники і фарисеї!
У своїй творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається палахкотіння вогню боротьби, справжнього життя.
Що найперше вражає при знайомстві з поезією цієї незвичайної жінки? Щирість. Поезії Теліги наскрізь автобіографічні. Ліричний герой їх – сама поетеса, тому з повним правом можна сказати, що творчість Теліги – це її життєпис.
Наскрізна тема її творчості – протест проти байдужості, сірості, прагнення повноти життя, а ще – боротьба і героїзм, любов до рідної землі. Поезія Теліги – це поезія мужності боротьби за Україну, протесту проти всякого міщанства і самозадоволення.
Не раз кажу: змагайся і шукай!
Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!
“Напередодні”
Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться.
“Усе – лише не це!
Не ці спокійні дні”
Вражає поезія “Гострі очі розкриті в морок”. Сподобалась вона мені якимось дивним поєднанням простоти форми і глибини думки, вмінням психологічно точно передати душевний стан ліричного героя, який втратив щось особливо важливе для нього. Можливо, назавжди. Залишився тільки спогад. І біль, який не дає заснути, загострює сприйняття. Ніч… У кімнаті морок, але перед внутрішнім зором знову і знову (ніби це було вчора!) пропливають картини минулого. Минає година… Чотири… п’ять… вічність… і сили немає терпіти цей біль. Ні! Людина повинна ставати над своїм болем, якщо вона хоче досягти чогось у житті – ось головна думка поезії. Бо
Тільки тим дана перемога,
Хто й у болі сміятись зміг!
Свідомо обравши собі тернисту й небезпечну долю боротьби в ім’я високої мети – визволення України, Олег Ольжич та Олена Теліга повернулися із забуття в безсмертя. Як реквієм звучать слова лицаря української державності:
Чорно кругом чи біло – не зупинить рух.
Може зламатись тіло, але ніколи – дух.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Олег Ольжич – поет національного героїзму Олег Ольжич – поет національного героїзму Нам дано відрізнити зле й добре, Мале і велике І прославити вірність, повинність І жертву героя. О. Ольжич Поезія Ольжича (Олега Кандиби) насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича – вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам – своя найвища й, […]...
- Олег Ольжич Реферат Олег Ольжич (1907 – 1944) Олег Олександрович Кандиба (справжнє прізвище) – поет, публіцист, політичний діяч. Син Олександра Олеся. Народився 8 липня 1907р. у Житомирі. Після поразки УНР разом з родиною залишив Україну. Навчався в Карловому університеті в Празі та Українському вільному університеті, працював у Гарвардському університеті (США). З часу виникнення ОУН стає одним з […]...
- Олена Теліга – Біографія Олена Іванівна Телі́га (*21 липня 1906, Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія – †22 лютого 1942, Київ) – українська поетеса, літературний критик, діяч української культури. ОЛЕНА ТЕЛІГА (1907-1942) Справжнє ім’я – Олена Іванівна Шовгенева. Олена Іванівна Шовгенева народилася 21 липня 1907р. в сім’ї інженера-гідротехніка професора І. Шовгенева (Теліга – це прізвище чоловіка Олени Іванівни, яке […]...
- Олена Теліга – “поетка вогненних меж” Д. Донців Олена Теліга – “поетка вогненних меж” Д. Донців І в павутинні перехресних барв Я палко мрію до самого рання, Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть, не зимне умирання Олена Іванівна Теліга народилася 21 липня 1907 року в Петербурзі або в Еллінську у родині професора, вихідця із міста Слов’янська, що на Донеччині, мати – […]...
- Олена Теліга – Душа на сторожі: Вибір з поезій Мюнхен: Культура, 1946. – 31 с. Зовсім невеличка, зворушлива добірка віршів Олени Теліги, набрана машинописом. “Вірші, з яких зложена збірка “Душа на сторожі”, збережені були одним з революційних друзів Олени Теліги. Вірші ці – відомі зі сторінок журналів – в сукупності творять певного роду підсумок мистецької та ідейної дороги поетки-революціонерки: починаючи з її молодечих поривів […]...
- Хроніка одного життя (Олена Теліга) Заметемо вогнем любови межі О. Теліга Олена Теліга… Що ми знаємо про неї сьогодні? У свій час батько дівчини був відомим гідрографом, професором політехнічного інституту в Петербурзі. Виходець з Харківщини, Іван Шовгенів (так звали батька) після революції 1917 року повернувся в Україну, розпочав роботу в Київському політехнічному інституті У роки визвольних змагань перебував при уряді […]...
- Життя і творчість Олена Теліга Реферат на тему: Життя і творчість Олена Теліга (1907 – 1942) Олена Іванівна Теліга (дівоче прізвище Шовгенева) – українська поетеса, публіцист, громадсько-політичний діяч. Народилася 21 липня 1907p. в Петербурзі. З 1923p. вимушена жити за кордоном. Олена Теліга належала до кола поетів-“вісниківців”, що об’єднувались довкола редагованого критиком та публіцистом Д. Донцовим журналу “Вісник”. Характерними рисами її […]...
- Теліга Олена – Біографія Олена Іванівна Теліга (з дому: Шовгенова або Шовгеніва, 8 (21) липня 1906, Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія – 22 лютого 1942, Київ) – українська поетеса, літературний критик, діяч української культури. Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині: мати – дочка православного священика; батько Іван Опанасович Шовгенів – знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці […]...
- Олена Теліга Реферат з української літератури. Олена Теліга (1907-1942) В її елегантно-карбованих віршах, небезпідставно названих критикою “приватними листами світові”, вимальовується яскравий образ вольової людини, відданої ідеям національного відродження України, життєлюба, морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. Власне, у цьому й полягав сенс життя нескореної поетес антифашистки, розстріляної німецькими окупантами Києві у Бабиному Яру 21 лютого (за іншими джерелами […]...
- Ольжич Олег (Кандиба) – Біографія Оле́г ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба ) – український поет, археолог і політичний діяч, очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939-1941), заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944-†10.06.1944). Народився в Житомирі 21 липня (8 липня ст. ст.) 1907. Батько – відомий […]...
- І злитись знову зі своїм народом (Олена Теліга) “І ЗЛИТИСЬ ЗНОВУ ЗІ СВОЇМ НАРОДОМ” Не лічу слів. Даю без міри ніжність. А може в цьому й є моя сміливість: Палити серце – в хуртовині сніжній, Купати душу – у холодній зливі. Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, я тверда й сувора: О краю мій, моїх ясних привітів Не […]...
- Олена Теліга – Вибрані твори Львів: Смолоскип, 2008. – 534 с. Видавництво Смолоскип презентує друге, доповнене видання вибраних творів Олени Теліги – політичної діячки і поетеси, розстріляної фашистами в 1942 році в Бабиному Яру. До збірки увійшли всі її відомі поетичні, центральні публіцистичні твори та добірка листів. Книжку доповнює важлива стаття про життя і творчість Теліги, яку написав її побратим […]...
- Короткий життєпис Олега Ольжича Олег Ольжич (1907 – 1944) Олег Олександрович Кандиба (справжнє прізвище) – поет, публіцист, політичний діяч. Син Олександра Олеся. Народився 8 липня 1907р. у Житомирі. Після поразки УНР разом з родиною залишив Україну. Навчався в Карловому університеті в Празі та Українському вільному університеті, працював у Гарвардському університеті (США). З часу виникнення ОУН стає одним з найактивніших […]...
- Ольжич Олег – Городок 1932 (уривок) За нами розгубленість мертва, Де страх і покора – закон. Там втрат не буває, де жертва – Здобутий в огні бастіон! Ім’ям невблаганним свободи Здолали ми й кинули ниць Понурі карпатські приходи, Асфальти далеких столиць. А тут на міста й хутори ми Залізну накинули сіть. Тут скрізь наше військо незриме У хижих залогах стоїть. Потрібно […]...
- Ольжич Олег – Візія Вітри од краю до краю, Од рана до рана дмуть. Дерева, дахи зривають, Пісок і тріски несуть. На подвір’ях клунки, попони. – І не в безвісті шлях цей? – Широкогрудих коней Зі стайні ведуть бігцем. На г’анку ще раз мати, А ти вже доп’яв стремен. Хлопчак, що його не взято, Ховається під брезент. І рветься, […]...
- Олег Ольжич – Піхотинець Душа відділилась від тіла Ще там, на майдані міськім. Врочиста така, білокрила, Літає і в’ється над ним. А тіло, струнке і спокійне, Ступає в холодних рядах. Довіку його не обійме Ні сумнів, ні згадка, ні страх. І радісно духу дивиться, Як тіло тяга кулемет, Стискає гарячу рушницю І вперто повзе наперед....
- Ольжич Олег – Негритянський божок М. А. Тисячолітній, дужий баобаб Один віддав його залізні риси, І мертвий впав на землю чорний раб, Коли нарешті божий погляд висік. Прикрашений, високо на стовпі, Він став між хиж на сонному майдані, І ніздрі бога, ласі і тупі, Вдихали піт і курева даяній. І все він міг. І в біснуванні свят Він посилав за […]...
- Олег Ольжич – Пророк ПРОРОК Не сняться літа дитинні, Не маряться дні юнацькі. Дівчата з горбів зелених Давно не сходять до танцю. Давно не збирають смокви, Не душать важкі виногрона. Річки течуть не водою – Камінням сухим і чорним. О очі мої гарячі, Уства мої сірі, спраглі, Що бачите тільки Сонце, Щоб тільки кричати Правду! Щоб жовкли жіночі лиця, […]...
- Ольжич Олег – Межа По рівній грані двох світів ідеш, Що, наче скло, невидима і гостра. І тягне, рве глибинами без меж Одкрите серце ненаситний простір. Ступи ліворуч: легкий буде спад, Повільні луки, мляві серпантини. Від інтелекту через хліб назад До жаху і бєзсилости клітини. А вправо ступиш – прірва і провал, І знову сплеск, і в клекотінні виру […]...
- Ольжич Олег – Приxодили Приxодили. Стрічали шану й страх, Здолавши багна, пущі і вертепи. Приносили в приплющених очах Своє блакитно-зеленаве небо. Ми не зазнали радости. Були Їх пестощі рвучкі і небуденні. Зривалися. Збиралися й ішли. Їм скрізь були краї ще більш південні. І діти ці, вони уже тепер Тікають в гори, наче вовченята, І в них під чолом – […]...
- Ольжич Олег – Підзамчя Притулене тут під горою – Спокійне Підзамчя усе. Лиш вітер стрімкою рікою І хмари, і зорі несе. В хатках порушаються люди, Ткачі, кушнірі, ковалі, Шукаючи щастя чи злуди, І чується запах землі. Ні хмарам, ні зорям не вузько, Сповняючи вічний закон. І вишні набряклі галузки Вночі стукотять до вікон....
- Ольжич Олег – Люкреція Давно ріка вернула в береги. Давно нора засипалася в кручі І місто мовчки зводить навкруги Вали із частоколами колючі. Та ще лежить над плямами полян, Над краєм, що не розгортав ще крила, Важкий і нерозгаданий туман, Мов мармуру незайманого брила. О мряко неповторної доби, Дими з-під стріх, що стеляться так низько, Жінки, що тчуть при […]...
- Ольжич Олег – Сестра, а другому – мати Сестра, а другому – мати. Містечко – як сіра твань. Товаришу мій, брате, Горіння одних бажань! Не бійтесь, напне до болю Ваш шлях, як струна, прямий Кремінно-тверда воля Того, що є зв’язковий. Містечко – як сіра змора, А потім – його нема. Лише свистіння простору, Безумність лету сама. Не стримать, не захитати. Рука і дух […]...
- Ольжич Олег – Ольвієць Годi! I лiру кидаю на барсову шкуру. Серце ледаче давно – як фiал без вина. Пiнявий трунок щасливо допито до дна, Личить же усмiхом стрiнути правду понуру. В мене над ложем мiй меч в пiхвi, золотом битiй. Зойкнуло лезо й лягло на брунатiсть колiн. Лезо – cвiчодо, i в ньому мiй вихiд один – Завтрашнiй […]...
- Ольжич Олег – Пророк Не сняться літа дитинні, Не маряться дні юнацькі. Дівчата з горбів зелених Давно не сходять до танцю. Давно не збирають смокви, Не душать важкі виногрона. Річки течуть не водою – Камінням сухим і чорним. О очі мої гарячі, Уства мої сірі, спраглі, Що бачите тільки Сонце, Щоб тільки кричати Правду! Щоб жовкли жіночі лиця, Щоб […]...
- Ольжич Олег – Порцеляна До дзвінкого водограю З шумом балю в голові Я збігаю по терасах, По розсипаній жорстві. Пруг оранжевого світла На каміння ліг і щез, Наче хвиля, що розквітла, Білосніжний польонез. І із рук байдужих квітку Я кидаю в глибину, Із Нормандії згадавши Молодого старшину. У похмурому дюнкерку Він сідає до стола І мережану хустину З рукава […]...
- Шякунтала – Ольжич Олег Все нижче сонце потойбіч дороги, А тут, в тиші, ростуть платани скраю, Смагляві і сухі дівочі ноги Дрібні сліди у пилі залишають. Гарбу двокоду тягнуть до оселі Бики слухняні, і минають люди, А у лісах пустельники веселі Ще й досі відають блаженства й чуда. В твоїх очах вся мудрість незглибима. Ходім, хай спробую, закутий, Своїми […]...
- Ольжич Олег – Готи Похмурий день зачаївся в туманi. Над бродом ржуть, полохаючись, конi. Мiй меч бренить, та чую, що на гранi Мене не зрадять крицевi долонi. Учора твердо так, без повороту Промовив: нi, суворий до останку. I цiлу нiч пiд бурю i пiд сльoту Процiлував я оп’янiлу бранку. Хай анти ждуть за рiчкою в туманi, Мене не зрадять […]...
- Ольжич Олег – Археологія Л. Мосендзовi Поважна мова врочистих вiтрин. Уривчастi передвiку аннали. – Ми жали хлiб. Ми вигадали млин. Ми знали мiдь. Ми завжди воювали. – Мене забито в чесному бою, Поховано дбайливою сiм’єю. Як не стояти так, як я стою В просторiй залi мудрого музею? Так виразно ввижається менi Палючими безсонними ночами: Я жив колись в простому […]...
- Ольжич Олег – душа обважніла Душа обважніла, як жорна, В полоні страшного і злого. Земля благодатна і чорна До решти знеснлила ноги. І от її знов розбудила Хода круторої пари. І серцю, як перше, є мило Стрічати вечірню отару. Лише ковалі невсипучі, Куючи від сходу до сходу Металь небувалий, сліпучий, Ворожать майбутні походи....
- Олег Ольжич – Пластовий капелюх ПЛАСТОВИЙ КАПЕЛЮХ Він висить в мене в хаті на стіні, Широкополий, трошечки прим’ятий, І ось, здається, нині вже вдесяте Киває і всміхається мені. Він оптиміст, яких є мало в світі, І стоїка такого не знайти. От і тепер: попробував би ти Шість місяців так на цвяху чипіти! Але – близька вже довгождана путь По пралісах, […]...
- Рудько (Життєпис одного півня) – Ольжич Олег Отже, я розповім вам про півня. Не про величезного слона чи хижого лева, а про звичайного півня, яких ви безліч бачили за своє молоде життя. Ви, може, не пригадуєте, але я знаю, що колись ви були з ним в дуже близьких відносинах. Він вабив вас непереможно до себе яскравістю барв та дзвінким голосом, і ви, […]...
- Ольжич Олег – Незнаному воякові (уривок з редакції 1940 року) Багато нам вогників кволих мани На всяких трясовинах квітло. У мряку сьогодні й будучини Прожектором кинуто світло. Ви вийшли, незнані, із темряви нор Позничити шлях перемоги. І знав вас поштовий брудний коридор І сірі обніжки дороги. Це ви написали на брукові міст Трьох літер багряну рекляму. Не роки життєвою мірою – зміст Для того, хто […]...
- Олег Ольжич – Ясне мерехтіння кіна ЯСНЕ МЕРЕХТІННЯ КІНА… Ясне мерехтіння кіна, Прах, що зринає вгору. Ти вічна й одна, Людина, Дитя землі і простору. Ні мертве каміння міста, Ні мертва сила Машини Твоєї мрії не стисне, Пориву твого не спинить. Крізь мряку, що чола вкрила, Крізь гори легкі паперу Дух радісні пружить крила, Випростує горді пера. І, як у віках, […]...
- Ольжич Олег – Поцілуєш, різко і суворо Є. П. Поцілуєш, різко і суворо, А в очах – морозяна блакить, А в очах – розриви і простори… Ет, не нам, товаришу, любить! Ще зіниці тугою розкриті І сухі тривого. уста (Скоростріли мовкнуть, перегріті, І кіннота лаву розгорта… ) В ухах досі ще п’янюче-лунко Дзвін копит і скреготи землі… . . . . . […]...
- Ольжич Олег – Чорно-синяву рінь гризучи Чорно-синяву рінь гризучи, Нарікає і стогне ріка. Поруч мене – гнучка і струнка, Як скельниця оця на плечі. По узбіччю, поритім від злив, Кілька хмурих ялиць поп’ялось. Бистриною підскочив лосось, Каменюку ведмідь покотив. Все могутніша мова ріки І щороку понуріші дні. Та в печері, при вірнім огні, Дві міцні і гарячі руки....
- Ольжич Олег – давнім трунком, терпкістю Каяли Давнім трунком, терпкістю Каяли Ці – і кров, і смерть. Небо – княжі київські емалі. Небо знову – твердь. Знов не вгору несміливим зором – В безкраї степів, Жити повно, широко і скоро І урвать, як спів. Як колись, горіти і п’яніти, Шоломом п’ючи, І життя наопашки носити На однім плечі. 1930...
- Ольжич Олег – Хтось метнув неминучу стрілу Хтось метнув неминучу стрілу. Захиталось струнке оперіння, І, негаданий креслячи лук, Під ногами тікає каміння. Заступило веселкою зір. Чисті барви на диво веселі. Замість неба, і міста, і гір Небувалі пливуть акварелі. Ти, що мечеш всі стріли, один, Тільки ласка – стріла твоя злотна: Замість жаху бездонних глибин – Дать уздріти барвисті полотна!...
- Ольжич Олег – На горі під лісом – біла хатка На горі під лісом – біла хатка. Біла дівчина виходить, біла цятка. Над горою вдень шовкове небо. (Як воно, шовкова в грудях туга). І вночі під лісом хатка біла. (Ах навік, навік душа сп’яніла!..) Над горою оксамитне небо. (Чом так в грудях оксамитно-смутно?)...
- Ольжич Олег – Риплять і квилять двоколесі мажі Риплять і квилять двоколесі мажі, Худоба чорну куряву здіймає, А голоси важку, неясну пряжу Снують під степом, сірим і безкраїм. Земля! Земля! Плодюча, повногруда! Як та, невірна, де родила мати! Ти приймеш сім’я вибраного люду! А дикуни – їх можна відогнати. Жінки надвечір поновлять розмови, Що полуднева спека перервала… А руки, руки тільки прагнуть знову […]...
Розповид на тему професийний вибир.