Олег Ольжич – поет національного героїзму
Олег Ольжич – поет національного героїзму
Нам дано відрізнити зле й добре,
Мале і велике
І прославити вірність, повинність
І жертву героя.
О. Ольжич
Поезія Ольжича (Олега Кандиби) насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича – вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам – своя найвища й, чесно кажучи, єдина гідна нагорода, що вища навіть за славу.
Ольжич належав до групи письменників-націоналістів, що визначали свій світогляд як “трагічний оптимізм”,
Монументальність Ольжичевого стилю, така неповторна в цілій українській поезії, спирається на те, що Ольжич, мабуть, – єдиний майстер українського вірша, виразно обдарований епічним хистом. Ольжичеві мистецтво епічного викладу є неначе органічно притаманним. Це ще одна прикмета, що натякає на філософічність ліричних творів поета, бо ще давньогрецькі та давньоримські філософи, мислителі, поети зверталися до епічного вірша.
Вже з поодиноких прикладів (їхню кількість можна б побільшити досхочу) ясно видно, що та “епічність” важить для Ольжича не як самоціль, а узагальнює велич героїчного пафосу. Ольжич досить часто оспівує у своїй поезії “вічний закон” природи й цілого буття, що є, як правило, суто філософськими істинами.
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не відняти.
Іди ж сміливо і бери один,
Твоєму серцю найхмільніший келех.
Ольжич заслуговує на пильну увагу як з огляду на велику поетичну культуру, так і на незвичайно чистий, класично легкий і чіткий тон, що проймає всі його твори. Повна гармонія змісту й форми, почуття міри ідуть у парі з великою пластичною висловленістю і надають творам Ольжича чималої філософічності.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Олег Ольжич, Олена Теліга – поети і герої Тож нам не було запасного обходу, Єдине вело нас під кулі й ножі: Чи впасти під небом достойно народу. Чи гідність зарити в приватній межі. Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належать Олег Ольжич та Олена Теліга – митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину […]...
- Олег Ольжич Реферат Олег Ольжич (1907 – 1944) Олег Олександрович Кандиба (справжнє прізвище) – поет, публіцист, політичний діяч. Син Олександра Олеся. Народився 8 липня 1907р. у Житомирі. Після поразки УНР разом з родиною залишив Україну. Навчався в Карловому університеті в Празі та Українському вільному університеті, працював у Гарвардському університеті (США). З часу виникнення ОУН стає одним з […]...
- Ольжич Олег (Кандиба) – Біографія Оле́г ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба ) – український поет, археолог і політичний діяч, очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939-1941), заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944-†10.06.1944). Народився в Житомирі 21 липня (8 липня ст. ст.) 1907. Батько – відомий […]...
- Ольжич Олег – Межа По рівній грані двох світів ідеш, Що, наче скло, невидима і гостра. І тягне, рве глибинами без меж Одкрите серце ненаситний простір. Ступи ліворуч: легкий буде спад, Повільні луки, мляві серпантини. Від інтелекту через хліб назад До жаху і бєзсилости клітини. А вправо ступиш – прірва і провал, І знову сплеск, і в клекотінні виру […]...
- Олег Ольжич – Піхотинець Душа відділилась від тіла Ще там, на майдані міськім. Врочиста така, білокрила, Літає і в’ється над ним. А тіло, струнке і спокійне, Ступає в холодних рядах. Довіку його не обійме Ні сумнів, ні згадка, ні страх. І радісно духу дивиться, Як тіло тяга кулемет, Стискає гарячу рушницю І вперто повзе наперед....
- Ольжич Олег – Візія Вітри од краю до краю, Од рана до рана дмуть. Дерева, дахи зривають, Пісок і тріски несуть. На подвір’ях клунки, попони. – І не в безвісті шлях цей? – Широкогрудих коней Зі стайні ведуть бігцем. На г’анку ще раз мати, А ти вже доп’яв стремен. Хлопчак, що його не взято, Ховається під брезент. І рветься, […]...
- Ольжич Олег – Негритянський божок М. А. Тисячолітній, дужий баобаб Один віддав його залізні риси, І мертвий впав на землю чорний раб, Коли нарешті божий погляд висік. Прикрашений, високо на стовпі, Він став між хиж на сонному майдані, І ніздрі бога, ласі і тупі, Вдихали піт і курева даяній. І все він міг. І в біснуванні свят Він посилав за […]...
- Олег Ольжич – Пророк ПРОРОК Не сняться літа дитинні, Не маряться дні юнацькі. Дівчата з горбів зелених Давно не сходять до танцю. Давно не збирають смокви, Не душать важкі виногрона. Річки течуть не водою – Камінням сухим і чорним. О очі мої гарячі, Уства мої сірі, спраглі, Що бачите тільки Сонце, Щоб тільки кричати Правду! Щоб жовкли жіночі лиця, […]...
- Ольжич Олег – Приxодили Приxодили. Стрічали шану й страх, Здолавши багна, пущі і вертепи. Приносили в приплющених очах Своє блакитно-зеленаве небо. Ми не зазнали радости. Були Їх пестощі рвучкі і небуденні. Зривалися. Збиралися й ішли. Їм скрізь були краї ще більш південні. І діти ці, вони уже тепер Тікають в гори, наче вовченята, І в них під чолом – […]...
- Ольжич Олег – Підзамчя Притулене тут під горою – Спокійне Підзамчя усе. Лиш вітер стрімкою рікою І хмари, і зорі несе. В хатках порушаються люди, Ткачі, кушнірі, ковалі, Шукаючи щастя чи злуди, І чується запах землі. Ні хмарам, ні зорям не вузько, Сповняючи вічний закон. І вишні набряклі галузки Вночі стукотять до вікон....
- Ольжич Олег – Археологія Л. Мосендзовi Поважна мова врочистих вiтрин. Уривчастi передвiку аннали. – Ми жали хлiб. Ми вигадали млин. Ми знали мiдь. Ми завжди воювали. – Мене забито в чесному бою, Поховано дбайливою сiм’єю. Як не стояти так, як я стою В просторiй залi мудрого музею? Так виразно ввижається менi Палючими безсонними ночами: Я жив колись в простому […]...
- Ольжич Олег – Готи Похмурий день зачаївся в туманi. Над бродом ржуть, полохаючись, конi. Мiй меч бренить, та чую, що на гранi Мене не зрадять крицевi долонi. Учора твердо так, без повороту Промовив: нi, суворий до останку. I цiлу нiч пiд бурю i пiд сльoту Процiлував я оп’янiлу бранку. Хай анти ждуть за рiчкою в туманi, Мене не зрадять […]...
- Шякунтала – Ольжич Олег Все нижче сонце потойбіч дороги, А тут, в тиші, ростуть платани скраю, Смагляві і сухі дівочі ноги Дрібні сліди у пилі залишають. Гарбу двокоду тягнуть до оселі Бики слухняні, і минають люди, А у лісах пустельники веселі Ще й досі відають блаженства й чуда. В твоїх очах вся мудрість незглибима. Ходім, хай спробую, закутий, Своїми […]...
- Ольжич Олег – Люкреція Давно ріка вернула в береги. Давно нора засипалася в кручі І місто мовчки зводить навкруги Вали із частоколами колючі. Та ще лежить над плямами полян, Над краєм, що не розгортав ще крила, Важкий і нерозгаданий туман, Мов мармуру незайманого брила. О мряко неповторної доби, Дими з-під стріх, що стеляться так низько, Жінки, що тчуть при […]...
- Ольжич Олег – Сестра, а другому – мати Сестра, а другому – мати. Містечко – як сіра твань. Товаришу мій, брате, Горіння одних бажань! Не бійтесь, напне до болю Ваш шлях, як струна, прямий Кремінно-тверда воля Того, що є зв’язковий. Містечко – як сіра змора, А потім – його нема. Лише свистіння простору, Безумність лету сама. Не стримать, не захитати. Рука і дух […]...
- Ольжич Олег – Ольвієць Годi! I лiру кидаю на барсову шкуру. Серце ледаче давно – як фiал без вина. Пiнявий трунок щасливо допито до дна, Личить же усмiхом стрiнути правду понуру. В мене над ложем мiй меч в пiхвi, золотом битiй. Зойкнуло лезо й лягло на брунатiсть колiн. Лезо – cвiчодо, i в ньому мiй вихiд один – Завтрашнiй […]...
- Ольжич Олег – Пророк Не сняться літа дитинні, Не маряться дні юнацькі. Дівчата з горбів зелених Давно не сходять до танцю. Давно не збирають смокви, Не душать важкі виногрона. Річки течуть не водою – Камінням сухим і чорним. О очі мої гарячі, Уства мої сірі, спраглі, Що бачите тільки Сонце, Щоб тільки кричати Правду! Щоб жовкли жіночі лиця, Щоб […]...
- Ольжич Олег – Порцеляна До дзвінкого водограю З шумом балю в голові Я збігаю по терасах, По розсипаній жорстві. Пруг оранжевого світла На каміння ліг і щез, Наче хвиля, що розквітла, Білосніжний польонез. І із рук байдужих квітку Я кидаю в глибину, Із Нормандії згадавши Молодого старшину. У похмурому дюнкерку Він сідає до стола І мережану хустину З рукава […]...
- Ольжич Олег – душа обважніла Душа обважніла, як жорна, В полоні страшного і злого. Земля благодатна і чорна До решти знеснлила ноги. І от її знов розбудила Хода круторої пари. І серцю, як перше, є мило Стрічати вечірню отару. Лише ковалі невсипучі, Куючи від сходу до сходу Металь небувалий, сліпучий, Ворожать майбутні походи....
- Олег Ольжич – Пластовий капелюх ПЛАСТОВИЙ КАПЕЛЮХ Він висить в мене в хаті на стіні, Широкополий, трошечки прим’ятий, І ось, здається, нині вже вдесяте Киває і всміхається мені. Він оптиміст, яких є мало в світі, І стоїка такого не знайти. От і тепер: попробував би ти Шість місяців так на цвяху чипіти! Але – близька вже довгождана путь По пралісах, […]...
- Олег Ольжич – Ясне мерехтіння кіна ЯСНЕ МЕРЕХТІННЯ КІНА… Ясне мерехтіння кіна, Прах, що зринає вгору. Ти вічна й одна, Людина, Дитя землі і простору. Ні мертве каміння міста, Ні мертва сила Машини Твоєї мрії не стисне, Пориву твого не спинить. Крізь мряку, що чола вкрила, Крізь гори легкі паперу Дух радісні пружить крила, Випростує горді пера. І, як у віках, […]...
- Рудько (Життєпис одного півня) – Ольжич Олег Отже, я розповім вам про півня. Не про величезного слона чи хижого лева, а про звичайного півня, яких ви безліч бачили за своє молоде життя. Ви, може, не пригадуєте, але я знаю, що колись ви були з ним в дуже близьких відносинах. Він вабив вас непереможно до себе яскравістю барв та дзвінким голосом, і ви, […]...
- Ольжич Олег – Незнаному воякові (уривок з редакції 1940 року) Багато нам вогників кволих мани На всяких трясовинах квітло. У мряку сьогодні й будучини Прожектором кинуто світло. Ви вийшли, незнані, із темряви нор Позничити шлях перемоги. І знав вас поштовий брудний коридор І сірі обніжки дороги. Це ви написали на брукові міст Трьох літер багряну рекляму. Не роки життєвою мірою – зміст Для того, хто […]...
- Ольжич Олег – Поцілуєш, різко і суворо Є. П. Поцілуєш, різко і суворо, А в очах – морозяна блакить, А в очах – розриви і простори… Ет, не нам, товаришу, любить! Ще зіниці тугою розкриті І сухі тривого. уста (Скоростріли мовкнуть, перегріті, І кіннота лаву розгорта… ) В ухах досі ще п’янюче-лунко Дзвін копит і скреготи землі… . . . . . […]...
- Ольжич Олег – Городок 1932 (уривок) За нами розгубленість мертва, Де страх і покора – закон. Там втрат не буває, де жертва – Здобутий в огні бастіон! Ім’ям невблаганним свободи Здолали ми й кинули ниць Понурі карпатські приходи, Асфальти далеких столиць. А тут на міста й хутори ми Залізну накинули сіть. Тут скрізь наше військо незриме У хижих залогах стоїть. Потрібно […]...
- Ольжич Олег – Риплять і квилять двоколесі мажі Риплять і квилять двоколесі мажі, Худоба чорну куряву здіймає, А голоси важку, неясну пряжу Снують під степом, сірим і безкраїм. Земля! Земля! Плодюча, повногруда! Як та, невірна, де родила мати! Ти приймеш сім’я вибраного люду! А дикуни – їх можна відогнати. Жінки надвечір поновлять розмови, Що полуднева спека перервала… А руки, руки тільки прагнуть знову […]...
- Ольжич Олег – Нащо слова? Ми діло несемо Нащо слова? Ми діло несемо. Ніщо мистецтво і мана теорій. Бо ж нам дано знайти життя само В красі неповторимій і суворій. Що вибереш, чи образ бездоганний, А чи прообраз для усіх один? Міцніша віра і дзвінкіший чин За словоблудіє і за тимпани! Ось, сходить, виростає, розцвіта Благословеніє не форми – суті. Одвага. Непохитність. Чистота. […]...
- Воно зросло з шукання і розпуки… – Ольжич Олег А гострозоре, мужнє покоління Уже зросло на молодій землі. П. Филипович Воно зросло з шукання і розпуки, Безжурно-мужнє, повне буйних сил, Закохане в свої тугії луки І в бронзу власних мускулястих тіл. Так солодко в передчуванні бою, Не знаючи вагання і квилінь, Покірну землю чути під ногою І пити зором синю далечінь....
- Ольжич Олег – На горі під лісом – біла хатка На горі під лісом – біла хатка. Біла дівчина виходить, біла цятка. Над горою вдень шовкове небо. (Як воно, шовкова в грудях туга). І вночі під лісом хатка біла. (Ах навік, навік душа сп’яніла!..) Над горою оксамитне небо. (Чом так в грудях оксамитно-смутно?)...
- Ольжич Олег – Хтось метнув неминучу стрілу Хтось метнув неминучу стрілу. Захиталось струнке оперіння, І, негаданий креслячи лук, Під ногами тікає каміння. Заступило веселкою зір. Чисті барви на диво веселі. Замість неба, і міста, і гір Небувалі пливуть акварелі. Ти, що мечеш всі стріли, один, Тільки ласка – стріла твоя злотна: Замість жаху бездонних глибин – Дать уздріти барвисті полотна!...
- Ольжич Олег – давнім трунком, терпкістю Каяли Давнім трунком, терпкістю Каяли Ці – і кров, і смерть. Небо – княжі київські емалі. Небо знову – твердь. Знов не вгору несміливим зором – В безкраї степів, Жити повно, широко і скоро І урвать, як спів. Як колись, горіти і п’яніти, Шоломом п’ючи, І життя наопашки носити На однім плечі. 1930...
- Ольжич Олег – Чорно-синяву рінь гризучи Чорно-синяву рінь гризучи, Нарікає і стогне ріка. Поруч мене – гнучка і струнка, Як скельниця оця на плечі. По узбіччю, поритім від злив, Кілька хмурих ялиць поп’ялось. Бистриною підскочив лосось, Каменюку ведмідь покотив. Все могутніша мова ріки І щороку понуріші дні. Та в печері, при вірнім огні, Дві міцні і гарячі руки....
- Ольжич Олег – Незнаному воякові (уривок з редакції 1935 року) I Читайте газети при тихім вікні, Впивайтесь ясним каламутом. І як не зірвуться ці лагідні дні, Не крикнуть розпучливо-люто! Читали, пряли недомріяні сни, Солодку молошність туману. Від року до року, з весни до весни, Від рана чекали до рана. Вели не в майбутнє, де бурі і грім, В минувшину спогади всі ці. О, будьте ви […]...
- Ольжич Олег – Знов вітри над землею, вітри Знов вітри над землею, вітри І блакить, і розриви, і дим Сонну землю черкає згори Смерть черкає крилом голубим. Ширше груди! Повніше серця! (Бо згориш від чекання, згориш!) Чи була коли днина, як ця, І дівочі уста принадніш?! О, ця днина, як п’яне вино! О, ця смерть, як холодна блакить! Як велично, що нам не […]...
- Зображення героїзму солдата під час війни (за поемою “Прометей”) Поезії А. Малишка періоду Великої Вітчизняної війни вражають своєю ліричністю та реалістичним зображенням подвигів і фронтових буднів. Ці твори сприймаються як сповідь поета-воїна, що був одним з тих, хто боровся з фашистами. Тисяча дев’ятсот сорок шостого року А. Малишко написав і опублікував поему “Прометей”. Це один з найкращих його творів. Поема написана в героїко-романтичному ключі, […]...
- Уславлення у творчості О. Довженка героїзму українського народу під час Великої Вітчизняної війни Трагічною несподіванкою став для України напад нацистської Німеччини в 1941 році. Не шукав наш народ війни. Радів тихому життю, новим горизонтам, що відкривалися перед ним, співав мирних пісень, прославляючи спокій і злагоду: Ой, у мене увесь рід багатий. А у мене увесь рід багатий. Сюди-туди – он куди, увесь рід багатий… Та не судилося мирне […]...
- Романтичний ідеал національного визволення та свободи в ранній ліриці П. Тичини П. Г. Тичина – один з тих українських письменників, чиє поетичне слово чарує душу, возвеличує помисли, дає насолоду. Якщо вірити в те, що поет починається з джерела, то перша збірка поета “Сонячні кларнети” є весняною повінню. Якщо вірити в те, що поет народжується один раз, то Павло Тичина сповістив про своє народження знову ж таки […]...
- Філософічність лірики Олега Ольжича Філософічність лірики Олега Ольжича Поезія борця за волю України Олега Ольжича надзвичайно лаконічна й динамічна. Здається, що філософським роздумам над проблемами буття в них немає місця. Проте, читаючи кожен твір поета, замислюєшся над його глибоким змістом, і те, що залишилось недосказаним чи завуальованим, розкривається за допомогою уяви, показуючи прірву почуттів і думок, якими переймався Олег […]...
- Життєве кредо Олега Ольжича у вірші “Господь багатий нас благословив” Життєве кредо Олега Ольжича У вірші “Господь багатий нас благословив” Олег Ольжич – син відомого українського поета Олександра Олеся (справжнє прізвище – Кандиба) – прославився як поет, публіцист, вчений-археолог, історик, громадський і політичний діяч. Після 1923 року він живе і працює в еміграції в Берліні, Празі, викладає в Гарвардському університеті Америки. У творчому доробку письменника […]...
- Проблема національного відродження у поезіях Павла Тичини На початку XX століття в українській поезії повіяло свіжими вітрами. Бурхливе життя 20-30 років розбудило приспані віками творчі можливості українського піролу, перед яким розкрилися (хоч на дуже короткий час) небачені досі перспективи самоствердження, національного відродження. Українські поети відроджували глибинну історичну пам’ять свого народу, будили його національну свідомість. Важливе місце серед них займає Павло Тичина. Ще […]...
Біографія андрій м'ястківський.