Олекси Стефановича – Крізь смерть
Їм північні вітри гудуть,
Їм сніги замітають путь,
А вони ідуть без упину,
А вони без спочину йдуть.
Їм шати залляла кров,
На шмати – їх корогов,
Та кожен, кожен із них
Смертю смерть поборов.
Їм північні вітри гудуть,
Їм сніги замітають путь,
А вони ідуть без упину,
А вони без спочину йдуть.
Прага, 1933
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Олекси Стефановича – Юрій У силі своїй – всепотужний. Краса його – криці краса. В десниці спис харалужний І смерть на вістрі спися. Вже давнім затяте змагання, Та досі комонь пам’ята Храпке гадюче харчання, І кров, і хряскіт хребта… Німіють. В майбутньому зриться Борня незрівнянно тяжка, І лита з криці десниця Списа міцніше стиска. Прага, 1934...
- Олекси Стефановича – Молитва О Ти, що тамо, де Почаїв, Під небом вставши голубим, Далеко в простори засяяв Золотоглавієм своїм, О Найсвятішая, Єдина, До стіп схиляюся чиїх, Умилостив свойого Сина, Щоб від одра її воздвиг! Прага, 1926...
- Олекси Стефановича – два Вони встають живими у словах: “Смієшся ти, а я ридаю, друже”. Як ти у них, ніхто, вкраїнська душе, Так не сміявсь, не плакав у віках! З того плачу котився небом жах, Того сміху і пекло не заглуше… Їх два було, чиє ширяння – дуже, Чиє крило – напруга і розмах. Та рід й земля, що […]...
- Олекси Стефановича – Просто. Не йти праворуч Просто. Не йти праворуч Ані ліворуч – ні. Хай лише вітер поруч, Вічний сурмач борні. Вітер, що хмарі – в груди, – В груди, в горби хребта… Поруч хай вітер буде, А вдалині – мета. Чорно кругом чи біло, Не зупиняти рух. Може зламатись – тіло, Але ніколи – дух. Прага, 1936...
- Олекси Стефановича – Сонет Із Подєбрад до Праги і назад, Щоб завтра знов полинути, як птиця, Якій ніде надовго не спуститься, Якій простір і вітер, а не сад. Хай вигнання часами у стократ Бува темніш і тяжче, ніж темниця, – Іще ясніш і різьбленіше сниться На чорнім тлі золотоверхий град. Давно душа подружена з піснями – І виться б […]...
- Олекси Стефановича – Сон Перуна Зростає грім дніпрових струн, Замурували хмари обрій… Як ніч, нахмурився Перун, – Його обурив сон недобрий, Таке ввижалося йому: Чужий, нахабний хтось приходив І насміхався: “3атамуй, Коли ти бог, дніпрові води… “ І котить гнів стара душа, Кремінно витесана з дуба: У хмарах – темрява й пожар, У хмарах – рокоти і труби. Реве та […]...
- Олекси Стефановича – Сокіл Сокіл літа високо, Сонцю і бурі-січі Остре соколе око Дивиться просто в вічі. Кігті – кігтити хмару, Дзьоб – щоб її клювати, Крил замашних удари – Рвати її на шмати. В кожную мить готовий Кинуть кубло колюче, – Зринуть, як стріл раптовий, Що неминуче влуче. Сокіл літа високо. Сонцю і бурі-січі Остре соколе око Дивиться […]...
- Олекси Стефановича – Недобре Багрим, недобрим колом, Так, мов його не треба, Так, як іще ніколи, Сонце упало з неба. Дням голова відтята, Захід – кривава повідь. Щоб море вогню залляти, Вилили море крови. Багато крови, багато, Та ради не дасть огневі, – От-от він прорве загати І рине по всьому небі. Пожар півнеба кривавить. Мовчать на дзвіницях дзвони. […]...
- Олекси Стефановича – Плач Ярославни Мури якісь, хтось ридає на мурах, А перед мурами степ… Де б це, скажи мені, вірний мій джуро, Ми опинилися, де б? Мрія далека про соняшний виплив – Пасмуга світла бліда. Хто це отрути смертельної випив, Хто це так рано рида? Чуєш? Зозулею хоче злетіти, Хоче у далеч кудись… Чув те квиління жіноче, що вітер, […]...
- Олекси Стефановича – Жабиний хор не дасть собі спокою Є. Маланюкові “Занадто панська – Польща. З нею важко. Гидке – московське: вірний твій холоп, Сміття твоє, підніжок твій Івашко. З такими жить – добра нам не було б. Туди нам треба глянути, за море. Хоч і далися турки узнаки, Та тільки з ними лад якийсь утворим. О Боже, пронеси часи тяжкі”. І, може, й […]...
- Олекси Стефановича – Вічна слава Доби славної та великої Піднесемо ми корогви! Буде хвала йому, тому рикові, Тому львиному – “йду на ви!” Слава князеві недосягнена: Він як пард ходив, був як тур. Слава часові, коли загнано Руський цвях в царгородський мур. Слава лицарям: над їх чолами Нахилялась лише гроза. Їм за п`угари були ш`оломи. Годував їх кінець спис`а. Славмо […]...
- Життя і творчість Олекси Стефановича Життя і творчість Олекси Стефановича Олекса Степанович Степанович Олекса народився 5 жовтня 1899 р. в селі Милитині Острозького повіту на Рівненщині в родині священика. У 1919р. закінчив Житомирську семінарію. В 1922р. емігрував, навчався на філософському факультеті Карловського університету в Празі, а згодом відвідував літературно – мистецькі курси Українського вільного університету. У 1944р. жив Міттенвальді (Німеччина), […]...
- Смерть героя (за твором О. С. Пушкіна “Легенда про смерть київського князя Олега”) Існує багато міфів і оповідей про легендарних героїв, які прославилися нечуваною силою та відвагою. І здебільшого їхня смерть була раптовою та безглуздою, а іноді навіть принизливою. Наприклад, Ахіллеса поцілили у п’ятку, Сосланові переїхали сталевим колесом коліна – це було єдине вразливе місце на його крицевому тілі, Проводир походу аргонавтів загинув під кормою власного корабля, коли […]...
- Руданський Степан – Моя смерть Прийшла смерть моя, Легке точиться… Ти мори, маро, Коли хочеться. Я віддам землі Всі кісткі мої, А на світ пушу Лиш щілки мої! Не умруть вони: Кожна щілочка Полетить жива, Як та пчілочка; Полетить жива І покотиться, В сотні, тисячі Переплодиться. І я знов живий Світ оглядую, Смерті першої Не пригадую. Прийде друга смерть – […]...
- Василь Стус – Людям, рокованим на смерть Людям, Рокованим на смерть, Видали рушниці (вволили іхне останне бажання) I вони стали розстрілювати Інших рокованих на смерть, Аби примиритися Із власною загибеллю. 4.1.71....
- Вірш Миколи Руденка – Світ крізь сльозу Світ крізь сльозу – то зовсім інший світ: Адже ж сльоза – не скельце і не лупа. Давно забута мазанка-халупа Від тебе раптом зажадає звіт. І ти їй понесеш всього себе – Туди, де забринів твій перший виток. Твого життя не вельми мудрий звиток Вона у глині вимне й прошкребе. Збагнеш: це лоно неньки, далебі […]...
- Сергій Завалко – Роки ідуть Роки ідуть, і час пливе невпинно, Добро частіше бореться зі злом. А я дивлюся в дзеркало невинно, Й не розумію, хто це там за склом. Роки ідуть, міняються турботи, Старим завжди на зміну йдуть нові. Я залишаю музу без роботи, Бо й так без неї півжиття провів. Роки ідуть, вони ж бо невблаганні, Безжалісні без […]...
- Андієвська Емма – Болунго і його смерть “Ти старий і немічний”, Сказав хамелеон Болунгові. “Віддай мені свою рогату худобу, Нехай я посію місяць”. – “Змилуйсь, хамелеоне, Почекай, як стане світати, Тепер великі тіні, і я тебе погано бачу”. – “Не зволікай, Болунго, і не викрешуй вогню, Віддавай рогату худобу, Тобі не прийдуть на поміч”. – “Змилуйсь, хамелеоне, Візьми жменю води з глечика, […]...
- Життя і смерть Як я умру! Не хочу бачити я плач й страждання, А тікі сміх і радість на очах. Бо смерть-це істина життя, Яку я хочу так дізнатись. Життя-це вічна бородьба, Добра і зла, любові й зненавиди, Кохання щирого й розлуки. Життя-це все що є в мені, Кохання, ревність, біль і щасття. Одвічне наше запитання, Що краще:муки […]...
- Микола Луків – Ідуть і йдуть у Києві дощі Ідуть і йдуть у Києві дощі. Намокли парасольки і плащі. Пливе на річку схожий тротуар, – Ані зірок, ні сонця із-за хмар. Майдани, парки, вулиці, мости, Напнуті над трамваями дроти, Розсипані у просторі вогні – Усе немовби в летаргійнім сні. А в нашім домі затишок, тепло, І ми удвох, і хилиш ти чоло Мені на […]...
- Володимир Сосюра – Ой сніги мої, сніги Ой сніги мої, сніги Срібні та пухнасті, Наче все, що навкруги, Потонуло в щасті. Діаманти, де не глянь, Скрізь переді мною Розкидає осіянь Щедрою рукою. Може, й я за дні туги Потону у щасті… Ой сніги, мої сніги, Срібні та пухнасті! 1950...
- Бажан Микола – Політ крізь бурю Пружнаста віхола – Прудка підпора крилам. Боріння. Зрив. Упертий рев стрибка. Як нудно пахне тулуб літака Розпеченим металом і мастилом! Як ухають, працюючи навзаводи, Мотори! Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття. Брести крізь ніч, В морозній хузі плавати, Нести моє малесеньке життя… Напружено, аж пальці побіліли, Чіпляюсь за дюралієвий плинт І прислухаюсь, як гребе під крила Густенну […]...
- Марта Тарнавська – “Чи й ти ішов крізь ніч?..” Чи й ти ішов крізь ніч? Вона така, як море, Що заливає все. Безмежжя. Самота. Стихає горда річ, бо маєстат покори Ключем нових пізнань замкнув твої уста. Вантаж своїх шукань несеш у ніч з собою І тугу, що росте, немов вечірня тінь. Простягнута рука не скаже: я з тобою, Ласкавий режисер не скаже: відпочинь. Без […]...
- “Обережно, смерть” Так просто жити Говорити колячи Так просто спати І сміятись боляче Так просто мчати Або просто бовтатись. Обережно, смерть!!! Не встигнеш й оговтатись… 17.09.05 Вірш...
- Легенда про смерть київського князя Олега Легенда про смерть київського князя Олега Я перечитав багато міфів і оповідей про легендарних героїв, які прославилися нечуваною силою та звитягою. І здебільшого їхня смерть була раптовою та безглуздою, чесно кажучи, навіть принизливою. Ахілеса поцілили у п’ятку. Сосланові переїхали сталевим колесом коліна – єдине вразливе місце на його крицевому тілі. Проводир походу аргонавтів загинув під […]...
- Оксана Боровець – Коли сніги сягнуть мого плеча Коли сніги сягнуть мого плеча, Охопить тиха віхола повіки – За крок у морок круки закричать, Сполохані ходою чоловіка. У постаті пізнаєш не себе, Роз’ятреного ватрами й вітрами, – Одну погрозу, зронену з небес, Одну монету з проданого краму. Дзвенять вітри і дзвонять у серця До тих, кого трима’ німа сторожа. А я біжу до […]...
- Павло Мовчан – Подих крізь житню зелену стеблину Так широко й довільно ще не було ніколи: Заради себе тишу творило житнє поле, І тамував я подих, немов заради себе, Аби відчуть роботу творящу житніх стебел… Так тихо гнулась хвиля розгониста, зелена, Немов творився простір хилкий заради мене, І насінинка пташки в’язалася у небі, Долаючи тяжіння земне заради тебе, Аби міг зором власним покласти […]...
- Ірина Лахоцька – Крізь призму днів словам надати дотик Крізь призму днів словам надати дотик, Вжививши іскру ніжності й тепла, Щоб не були пусті вони й бува Не спопелили душу, як наркотик. Своїм словам вростити білі крила, Нехай летять в твої блаженні сни, Нехай летять й збуваються вони В синіх морях на піднятих вітрилах. Промінням сонця в чиюсь світлу душу Нехай засвітять, взявши у […]...
- Іван драч – Смерть Шевченка (симфонія) Сто років – зморшка на чолі Землі. Всесвітні війни, революцій грози… Дніпро до ніг стежиною проліг І котить славу в сиві верболози. Поет став морем. далеч степова, І хмарочоси, й гори – ним залиті. Бунтують хвилі-думи і слова, І сонце генія стоїть над ним в зениті. Дно глибшає, і береги тікають, Аж небо рве свою […]...
- Іван Андрусяк – за димом за струпом невидимі інші стихії За димом за струпом невидимі інші стихії Хорує над хором розгорнута кара нудьги Учора сказали вертайте голоблі на київ Сьогодні мовчали у степ розгортайте сніги І дні непокірні як прісні водойми довкола Понуро і довго блукають лякають бредуть Вдягати попруги заучено мимрити ролі І коней пускати в заплаву коли проростуть Безбожної тварі надихано в пору […]...
- Павло Тичина – О панно Інно О панно Інно, панно Інно! Я сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? давно. Цвіли луги… О панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам’ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий – я знаю. […]...
- Леся Українка – “дивлюся я на смерть натури… “ Дивлюся я на смерть натури, і благання Я посилаю доленьці своїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання. Ніхто щоб не почув тоді мого ридання. Та й по мені не мають сльози лить, – Сама в собі я буду жаль носить. О доленько моя, сповни моє бажання! І так […]...
- Марта Тарнавська – На смерть Василя Стуса Не перебільшуйте важливості поетів! В Америці, наприклад, хто їх знає? Малий школяр назве вам президента, Зірок екрану, славних бейсболістів – Чи знає він поета хоч одного? Пізніше, може, юним гімназистом У школі прочитає про Шекспіра І, може, вивчить на завдання вірш… Якщо він технік, медик чи правник, То і пізніше, в університеті, Поезія йому таки […]...
- Ліна Костенко – Весна, і смерть, і світле воскресіння Розділ IX Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона Немов у Ворсклу з’їхала з гори. Ще сніг ковтала повідь широченна, І рала ждав іще тужавий лан. А під горою вишня наречена Вже до віночка міряє туман. Подовшав день. Полегшали ці тіні, Вечірні тіні спогадів і […]...
- Кохання сильніше за смерть (за п’єсою В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта”) І. Вічна тема кохання (кожен письменник висвітлює її по-своєму, кожна епоха по-своєму ставиться до цього питання; у Шекспіра – синтез піднесеного всеосяжного почуття з життєлюбством неповторного земного кохання). Ц. Кохання і ворожнеча – дві одвічні протилежності: 1. Кохання Ромео і Джульєтти – виклик усьому суспільству (непримиренні супротивники – родини Монтеккі та Капулетті; зустріч і кохання […]...
- Олесь Гончар – Танкіст Сніги! Не сніги, а ріллі, Наорані смертю за мить. І хлопець – одне вугілля – Біля танка свого лежить. Руку підняв до неба. Крик занімів на вустах. Бо жити б йому ще треба В незайманих десь містах, Ще б чути довкола себе Той гомін прекрасних міст. Бунтуючи, зняв до неба Чорний кулак танкіст. І руки […]...
- Микола Бажан – Політ крізь бурю МИКОЛА БАЖАН ПОЛІТ КРІЗЬ БУРЮ Поема Пружнаста віхола – Прудка підпора крилам. Боріння. Зрив. Упертий рев стрибка. Як нудно пахне тулуб літака Розпеченим металом і мастилом! Як ухають, працюючи навзаводи, Мотори! Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття. Брести крізь ніч, В морозній хузі плавати, Нести моє малесеньке життя… Напружено, аж пальці побіліли, Чіпляюсь за дюралієвий плинт І […]...
- Юрій Андрухович – Арія Олекси Розумовського Єлисавет божественна Феміна з меду й криці У вінку монархинь окраса белль-роз Аки змій залізши я до лігва цариці Арлекин єхидний підступний малорос Гоп-ля фортуни фаворит цур обаво згинь Голова відвалиться хіба від забав Напудрений троянець (троянський кінь) Августійше серце в кишеню забрав Похукав Розтануло Так зійшов указ Гетьман у перуці гуляй лицарство славне Голови […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Смерть Гете Відчини, мій Фрідріху, вікно, Хай погляну на широкий світ. Бачу чорне незбагненне дно, А над ним золототканну сіть. Привиди кружляють наді мною, Постаті, що їх колись творив. Прилітають з правдою сумною, Що останній буде цей мій зрив. Березневе запашне повітря, Навкруги весни передчуття. А для мене гострить срібне вістря Смерть і скоро перетне життя. Вийди […]...
- Мозолевський Борис – добринін В кущі розбігаються дині, Січеться ячмінь на крупу – Начальник кар’єру добринін Свій “газик” жене по степу. Він міг би командувать ротами, Вести за собою полки. За ним динозаврами ротори На тлінність ідуть напрямки. Ховайте, хабарники, скрині, Лакузи, волайте “ура”! А він – як праправнук добрині Чи просто нащадок добра. Двох різних подоб двоголосся! Голубка […]...
Загребельний диво чому така назва.