Олекси Стефановича – Сонет
Із Подєбрад до Праги і назад,
Щоб завтра знов полинути, як птиця,
Якій ніде надовго не спуститься,
Якій простір і вітер, а не сад.
Хай вигнання часами у стократ
Бува темніш і тяжче, ніж темниця, –
Іще ясніш і різьбленіше сниться
На чорнім тлі золотоверхий град.
Давно душа подружена з піснями –
І виться б їм над ночами і днями,
Але мудріш од співу німота –
Владніше струн уміє вона звати
У висоту, де світиться мета
І віє дух офіри і посвяти.
Прага, 1929
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Життя і творчість Олекси Стефановича Життя і творчість Олекси Стефановича Олекса Степанович Степанович Олекса народився 5 жовтня 1899 р. в селі Милитині Острозького повіту на Рівненщині в родині священика. У 1919р. закінчив Житомирську семінарію. В 1922р. емігрував, навчався на філософському факультеті Карловського університету в Празі, а згодом відвідував літературно – мистецькі курси Українського вільного університету. У 1944р. жив Міттенвальді (Німеччина), […]...
- Олекси Стефановича – Сон Перуна Зростає грім дніпрових струн, Замурували хмари обрій… Як ніч, нахмурився Перун, – Його обурив сон недобрий, Таке ввижалося йому: Чужий, нахабний хтось приходив І насміхався: “3атамуй, Коли ти бог, дніпрові води… “ І котить гнів стара душа, Кремінно витесана з дуба: У хмарах – темрява й пожар, У хмарах – рокоти і труби. Реве та […]...
- Олекси Стефановича – два Вони встають живими у словах: “Смієшся ти, а я ридаю, друже”. Як ти у них, ніхто, вкраїнська душе, Так не сміявсь, не плакав у віках! З того плачу котився небом жах, Того сміху і пекло не заглуше… Їх два було, чиє ширяння – дуже, Чиє крило – напруга і розмах. Та рід й земля, що […]...
- Олекси Стефановича – Юрій У силі своїй – всепотужний. Краса його – криці краса. В десниці спис харалужний І смерть на вістрі спися. Вже давнім затяте змагання, Та досі комонь пам’ята Храпке гадюче харчання, І кров, і хряскіт хребта… Німіють. В майбутньому зриться Борня незрівнянно тяжка, І лита з криці десниця Списа міцніше стиска. Прага, 1934...
- Олекси Стефановича – Сокіл Сокіл літа високо, Сонцю і бурі-січі Остре соколе око Дивиться просто в вічі. Кігті – кігтити хмару, Дзьоб – щоб її клювати, Крил замашних удари – Рвати її на шмати. В кожную мить готовий Кинуть кубло колюче, – Зринуть, як стріл раптовий, Що неминуче влуче. Сокіл літа високо. Сонцю і бурі-січі Остре соколе око Дивиться […]...
- Олекси Стефановича – Недобре Багрим, недобрим колом, Так, мов його не треба, Так, як іще ніколи, Сонце упало з неба. Дням голова відтята, Захід – кривава повідь. Щоб море вогню залляти, Вилили море крови. Багато крови, багато, Та ради не дасть огневі, – От-от він прорве загати І рине по всьому небі. Пожар півнеба кривавить. Мовчать на дзвіницях дзвони. […]...
- Олекси Стефановича – Молитва О Ти, що тамо, де Почаїв, Під небом вставши голубим, Далеко в простори засяяв Золотоглавієм своїм, О Найсвятішая, Єдина, До стіп схиляюся чиїх, Умилостив свойого Сина, Щоб від одра її воздвиг! Прага, 1926...
- Олекси Стефановича – Просто. Не йти праворуч Просто. Не йти праворуч Ані ліворуч – ні. Хай лише вітер поруч, Вічний сурмач борні. Вітер, що хмарі – в груди, – В груди, в горби хребта… Поруч хай вітер буде, А вдалині – мета. Чорно кругом чи біло, Не зупиняти рух. Може зламатись – тіло, Але ніколи – дух. Прага, 1936...
- Олекси Стефановича – Крізь смерть Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Їм шати залляла кров, На шмати – їх корогов, Та кожен, кожен із них Смертю смерть поборов. Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Прага, 1933...
- Олекси Стефановича – Плач Ярославни Мури якісь, хтось ридає на мурах, А перед мурами степ… Де б це, скажи мені, вірний мій джуро, Ми опинилися, де б? Мрія далека про соняшний виплив – Пасмуга світла бліда. Хто це отрути смертельної випив, Хто це так рано рида? Чуєш? Зозулею хоче злетіти, Хоче у далеч кудись… Чув те квиління жіноче, що вітер, […]...
- Олекси Стефановича – Вічна слава Доби славної та великої Піднесемо ми корогви! Буде хвала йому, тому рикові, Тому львиному – “йду на ви!” Слава князеві недосягнена: Він як пард ходив, був як тур. Слава часові, коли загнано Руський цвях в царгородський мур. Слава лицарям: над їх чолами Нахилялась лише гроза. Їм за п`угари були ш`оломи. Годував їх кінець спис`а. Славмо […]...
- Олекси Стефановича – Жабиний хор не дасть собі спокою Є. Маланюкові “Занадто панська – Польща. З нею важко. Гидке – московське: вірний твій холоп, Сміття твоє, підніжок твій Івашко. З такими жить – добра нам не було б. Туди нам треба глянути, за море. Хоч і далися турки узнаки, Та тільки з ними лад якийсь утворим. О Боже, пронеси часи тяжкі”. І, може, й […]...
- Андієвська Емма – Натюрморт в світоглядовому ростині (сонет) Сікач, селера, миска дерев’яна, В якій зеленоока, в смужку риба. Зіжмакане повітря, дошка груба, Стіл – кінські ніздрі й зернята кавунні. На боці кахлі – бугая ревіння По кубику спресоване у ребус, Судомить й речі – чіткість, як хвороба, І – тільки – німби – сферу коливання. Світанок кинув ступку і товканчик, Одяг прозорість, як […]...
- Леся Українка – Fa (Сонет) Фантазіє! ти сило чарівна, Що збудувала світ в порожньому просторі, Вложила почуття в байдужий промінь зорі, Що будиш мертвих з вічного їх сна, Життя даєш холодній хвилі в морі! Де ти, фантазіє, там радощі й весна. Тебе вітаючи, фантазіє ясна, Підводимо чоло, похиленеє в горі. Фантазіє, богине легкокрила, Ти світ злотистих мрій для нас одкрила […]...
- Елизавета Замана – пів року ми з тобою розміняли Пів року ми з тобою розміняли За вікнами різні міста Ми говорили ночами і днями Днями й ночами без перестану Ми завжди були дуже різні І це не змінилося з часом Я не переношу у фільмах різнІ Ти ніколи не ставиш ком Ставиш крапки Між нас не одну, а три І разом ми допоки У […]...
- Ольга Анцибор – Разом з тобою Дай мені щастя із вуст твоїх пити, Душу в очах твоїх синіх втопити, Дай цілувати тебе до нестями, Днями й ночами, палкими ночами. Хочу тобі своє серце віддати, Разом з тобою світанки стрічати, Разом з тобою, узявшись за руки, Вдвох по життю йти, крізь радість і муки. Вдвох до останку, удвох без зупину В люті […]...
- Максим Рильський – Сонет Scorn not the sonnet, critic Wordsworth Суворий дант не зневажав сонета; Петрарка в нім кохання виливав; Кохався в грі його творець Макбета; Про сум гіркий Камоенс ним співав. І в наші дні чарує він поета: Вордсворт його за речника обрав, Змінивши світу марного тенета На хвилювання вільних вод і трав. У горами лямованій Тавриді В […]...
- Тодось Осьмачка – Сонет Коли німують людські живі душі, Тоді і роси кам’яніють на зелі, А очі в молоді, немов од суші, Мертвіють, облітають навесні. Того, душе, на світляних розгонах, Свої прозорі вікна розтворяй І випускай слова на землю чорну, Де клекотять, мов казани, моря, – Щоб голосно садами Зворушили На дальніх берегах твої слова І сонце галасом живим […]...
- Юрій Андрухович – Арія Олекси Розумовського Єлисавет божественна Феміна з меду й криці У вінку монархинь окраса белль-роз Аки змій залізши я до лігва цариці Арлекин єхидний підступний малорос Гоп-ля фортуни фаворит цур обаво згинь Голова відвалиться хіба від забав Напудрений троянець (троянський кінь) Августійше серце в кишеню забрав Похукав Розтануло Так зійшов указ Гетьман у перуці гуляй лицарство славне Голови […]...
- Микола Вінграновський – Сонет Зоря над містом піднімає весла. Зоря чекає, доки тиша скресне, Доки присплять дівчата свої весни, Доти зоря над містом не шелесне. Зоря над містом зібрана і чемна, Зоря над містом точна і знаменна, Зоря над містом хлібом пахне темним – Найкраще в світі пахне хліб печений. Така зоря в своїм промінні чесна, Така зоря із […]...
- Леся Українка – Сонет Натура гине – вся в оздобах, в злоті, – Останній усміх ясний носила І краскою непевною пала, Немов конаюча вродливиця в сухоті. Недавно ще була вона в турботі, Жила і працею щасливая була; Тепер останнії дарунки роздала І тихо умира… кінець її роботі! Спокійно умира і листом покриває Росинки білії, ті сльози самотні Від сонця […]...
- Андієвська Емма – Вечірня лягуна (сонет) Лягуна. Штиль. І обрис корабля, Який колись – у присмерку – пірати. Серпи зі світел – суходіл на рейді. Матерія на вищому щаблі. Кіоск на набережній. Ліхтаря стебло В неону діжці, що – усі – широти. Від молу – море – інші габарити, Лиш – часом – слину – хвиля, як верблюд. Готель. Каварня – […]...
- Андієвська Емма – Навколо троянди (сонет) Як тяжко з-під усіх нашарувань Троянду крізь століття, що росла На тих відтинках, де тепер паслін І морок, що без нутрощів живе. Відноги часу майже, як пливун, Усе, – що добре, і усе що зле. Троянди спалах – чи крізь нетрі слон, Що – навпростець – з віків – із котловин? В мікроскопічнім супернови вибух. […]...
- Максим Рильський – Срібний сонет М. Алексеєву Посріблені ліси окуталися тінню, А небосхил горить і віти золотить. Виходжу я на шлях – на смугу ясно синю, – І чудно й дзвінко сніг під валянком скрипить. У цьому ж лісі я пив самоту осінню, Тут весну цілував під шелест верховіть, Тут літом пропливли ледачі дні незмінні, – Тепер сюди прийшов мороза […]...
- Андієвська Емма – Натюрморт з клаксоном (сонет) Стіл з оніксу, де папороть густа. Дві сливи. Порцеляновий мікадо. В прозору віспу виноград закутий І пара (статуетка), що – чарлстон, – З долоню ледь, а тіні аж до стін, Сокира замінила мирний кодекс. Мосяжну масу на всі боки кила, І тільки далі невеличкий стенд, Де всі канали, – коло кульмінацій, Що – без риштовань, […]...
- Біографія Олекси Стороженка Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 р. в с. Лисогори Борзнянського повіту (тепер Ічнянського району) на Чернігівщині в родині дрібного поміщика, що належала до старовинного козацького роду, відомого ще з XVII ст. Дитячі роки письменника минули в містечку Велик. Будища Зіньківського повіту на Полтавщині, де він одержав домашню освіту. Згодом навчався у “благородному пансіоні” […]...
- Максим Рильський – Сонет нудьги й бажання Немає гірш, як буть собі нудним: Не гіркість яду – кислощі цитрини, Не розмахи в оркестрі огнянім, А квиління фальшиве мандолини. Огонь пройшов, і залишився дим, Про бурю спогад – жовті складки піни, Туман їдкий, де був потоп і грім, Де грала повідь – кумкання жабине. Хоч би злочинні гордощі чола, Хоч би Кармен привабливо […]...
- Світлий сонет – Костенко Ліна Як пощастило дівчині в сімнадцять, В сімнадцять гарних, неповторних літ! Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Вона ридає, але все як слід. Вона росте ще, завтра буде вищенька. Але печаль приходить завчасу. Це ще не сльози – це квітуча вишенька, Що на світанку струшує росу. Вона в житті зіткнулась з неприємістю: Хлопчина їй не […]...
- Микола Вінграновський – Ранковий сонет Ти – вся любов. Ти – чистота, Довірливість благословенна. Твоя краса мені свята, Твоя любов мені священна. Трояндо неба і землі, В тобі всі їхні барви грають… У мене сльози розцвітають, Цвітуть думками на чолі. В будинок твій я входжу, наче в сад, І для тривог моїх, турбот моїх. досад Мені дарує він красу землі […]...
- Андієвська Емма – Портретний вахляр (сонет) В слонову кість урамлений портрет. Канали сили, які стали – лубом. Довкілля розпросторило суглоби, Й не віяло, а з присмерку шатро Серед пісків – з усіх сторін – вітри, Де часом – в надмах – вихор – крик і схлипи. Обличчя в профіль зі слідами лепри Й веселки, що – жирафу – із нутра. Випростує […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Сади Задзвеніли сади, Задзвеніли піснями. Я такий молодий, Повний юними днями. Одяглися сади В черешневеє плаття. Рвучий струмінь води, Наче юне завзяття. Засміялись уста, Засміялися очі. Грає радість пуста В весняні, теплі ночі. Вже зелені сади, Вже весни кантилена. Ще мій сміх молодий, І душа ще зелена. Зашуміли сади, Плине легіт привітний. Я такий молодий, А […]...
- Максим Рильський – Сільський сонет З зимових спогадів про літо Хвилюється широкий лан зелений, Волошки, ніби зіроньки, блищать, На тонких стеблах крапельки студені Минулого дощу веселчасто горять. І дівчина, обсипана квітками, Іде, немов пливе лебедонька в воді, І грають променистими вогнями, Неначе квіти, світлі очі молоді. Вони до мене так привітно сяють, Що в серці стиха струни золоті дрижать, І […]...
- Іван Світличний – Випадковий сонет Я – випадок. Я із закону випав І впав у винятковість, як у сон. Але не любить винятків закон. Хоча – хіба це вибрик? виклик? випад? І все ж я, випаденець, під замком Сиджу собі, некондиційний виплід, Складаю іспит на циганський випіт (Колись би вже… .. корова язиком). Бо що як всі захочуть випадати? Хто […]...
- Андієвська Емма – Знаки (сонет) Світ ще в нефритній вазі сам, – будяк, Що – фіялкову плівку водоспаду. В прозорість-крен. Глек із трубою – південь, Що – на краях – на річку й віадук. Дівчата у дверях. Квітники. Садок. Тенісний корт. На линві – шість шкарпеток. Аквамаринний – час від часу – подув. Не дискобол, що – замість диску – […]...
- Микола Вінграновський – Індустріальний сонет Сто чорних димарів на Батьківщині. Сто світлих гімнів рідної землі! Прощай, ганьба, і сором, і жалі! Цивілізована держава моя нині. Сто гордих колосів над збіглими віками. Сто гордих дум на гордому чолі! Це квітне сталь, як перший цвіт землі, Це я навчився мислити руками. Ти чуєш, дніпре, ріко-хліборобе! Ще перший розум наш – Сковорода Григорій […]...
- Андієвська Емма – Нічний краєвид у місті (сонет) Найнезбагненніше – зі звичним – поряд. Не сонце – з вежі – півень – щогодини, А смокви фіялкового страждання, Які на площі – ген – на клуби пари. Скрізь – щільно брами. Тільки з боку перед Порталом – з кізяками сьогодення Прочинені дві стулки у бездоння, З якого, то – раз – полум’я, то пір’я. […]...
- Андієвська Емма – Натюрморт як трамплін у намір (сонет) Тарілка. Семиколірна підлива. Поруч виделки – куля і приладдя Люмінесцентна – з дисків вся – колода, Що невимовне – на кришталик – ловить, Аби стабільність – трави, звірі, люди. Предмети в сон повідсувались мляво, Розмитість виявляючи хвилеву, Яка, однак, – одразу м’язи, ледве Найменший дотик. – Форма, як підземка З полицями, куди подоби – взимку, […]...
- Алла Жабокрик – я серце стер у пошуках тебе Я серце стер у пошуках тебе Я губи пік об інших, не коханих Я їм читав надвечір щось святе А потім пив. і днями. і ночами. Я виглядав у них одну тебе Я був сліпий до їх шальних очей В поривах жити, я боявсь померти Бо в світі цім ще не відчув тебе Для тебе […]...
- Дмитро Загул – Над морем Похмурий, гордий кобзарю, Море понурих дум! Шумом летить попід хмару Рокіт розгойданих струн. Ні, то не Чорне море, Не біла пінява хвиль! То струн голубих перебори, Дум стародавній стиль. Вічно поважні гори, Весела зелень верхів – Заслухані в синє море, Як кобзарський спів. Стоять кипариси горді І мрійно дивляться вниз, Де буряні, довгі акорди Громом […]...
- Біографія Олекси Тихого О. І. ТИХИЙ (1932 – 1984) Олексій Іванович Тихий народився 27 січня 1932 року на хуторі Їжівка біля міста Дружківка. Закінчив філософський факультет Московського університету, працював учителем, завучем. У 1956 році виступив з відкритою заявою проти окупації радянськими військами Угорщини, за що був засуджений несправедливим судом на 7 років таборів суворого режиму та 5 років […]...
Твір роздум на тему жага до життя.