Олена Матушек – Нейтронний зойк

НЕЙТРОННИЙ ЗОЙК

Коли раптом Дніпро здичавіє ревучий

1 ураз обезлюдніє світ,

Як ти будеш стояти, Тарасе, на кручі

Самотою

На тисячу літ?

І твоя всевидючість, обпечена болем,

Де і в чому розраду знайде?

Є річки, є лани твої широкополі,

І – нікого,

Нікого

Ніде…

Будуть сивіти вірші у мертвім беззвуччі,

Будуть кликати, кликать людей,

Навкруги ж – тільки гори,

І море,

І кручі,

І – нікого…

Нікого…

Ніде…

Ну невже вони рвали кайдани неволі,

Провіщали оновлений день,

Щоб зненацька ти, світе, отак збожеволів,

Що – нікого!

Нікого!

Ніде!..

І планета осліпла, блукаючи в ночах,

Свій шукала загублений слід?..

Так набатно: “Вставайте!”-

Заклично й пророче

Стука в наші серця “Заповіт”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Друг андрій.
Ви зараз читаєте: Олена Матушек – Нейтронний зойк
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.