Ольга Анцибор – Біль

Душа порожня, вихололо серце,
І порожнечу цю заповнив біль –
Такий пекучий і такий нестерпний,
Він рану розтинає звідусіль.

А рана так болить і кровоточить,
Терпіти біль цей вже немає сил,
Неначе чорний птах біду пророчить,
Крильми він вогник в серці загасив.

Відкину ці пророцтва – розігнуся,
Розправлю плечі, руки підійму,
З нещасної в щасливу обернуся,
І посмішку палку пошлю йому.

Тому з ким розвела мене розлука,
Тому, кого більш за життя люблю.
Кохання наше – то солодка мука,
Я в ньому серце й душу утоплю.

Його я берегтиму, як світанок,
Що в космосі затримався чомусь.
Я вірю, що колись настане ранок
І я до твого серця пригорнусь.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Аналіз роману диво.
Ви зараз читаєте: Ольга Анцибор – Біль
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.