Ольга Анцибор – доля

Ніч темна за вікном і тиша, тиша,
Природа спить, земля легенько дише,
А я з вікна цю тишу споглядаю
І спогади в душі перебираю.

Враз ожили вони і ятрять душу,
Я перебрати їх до ранку мушу.
Дзвенять у серці пам’яті дзвіночки,
А на щоках два зрадливі струмочки.

Доріг я безліч по життю сходила,
Десь ненароком долю загубила,
Як неприкаяна життям блукаю,
І долю скрізь загублену шукаю,

Та, мабуть, хтось знайшов і вже присвоїв,
Не розуміє він того, що скоїв.
Я неживу без долі – помираю,
Віддайте, люди, хто знайшов – благаю!

Ви зараз читаєте: Ольга Анцибор – доля