Ольжич Олег – Хтось метнув неминучу стрілу

Related posts:

1. Ольжич Олег – Межа По рівній грані двох світів ідеш, Що, наче скло, невидима і гостра. І тягне, рве глибинами без меж Одкрите серце ненаситний простір. Ступи ліворуч: легкий буде спад, Повільні луки, мляві серпантини. Від інтелекту через хліб назад До жаху і бєзсилости клітини. А вправо ступиш – прірва і провал, І знову сплеск, і в клекотінні виру […]...
2. Ольжич Олег – Люкреція Давно ріка вернула в береги. Давно нора засипалася в кручі І місто мовчки зводить навкруги Вали із частоколами колючі. Та ще лежить над плямами полян, Над краєм, що не розгортав ще крила, Важкий і нерозгаданий туман, Мов мармуру незайманого брила. О мряко неповторної доби, Дими з-під стріх, що стеляться так низько, Жінки, що тчуть при […]...
3. Кацай Олексій – Хтось робить барельєф хтось обеліск Хтось робить барельєф хтось обеліск Я ж гупаючи сонцем по ланах Усе роблю роблю з планети диск Щоб був прямим навколосвітній шлях Щоб в коло не змикалися сліди Коли піт виступає на чолі Щоби прокинулись оті кити Що вічно нас тримають на собі Прокинулись і в небо попливли Розгорнуте до нутрощів зірок А вічність би […]...
4. Ольжич Олег – Пророк Не сняться літа дитинні, Не маряться дні юнацькі. Дівчата з горбів зелених Давно не сходять до танцю. Давно не збирають смокви, Не душать важкі виногрона. Річки течуть не водою – Камінням сухим і чорним. О очі мої гарячі, Уства мої сірі, спраглі, Що бачите тільки Сонце, Щоб тільки кричати Правду! Щоб жовкли жіночі лиця, Щоб […]...
5. Ольжич Олег – Незнаному воякові (уривок з редакції 1940 року) Багато нам вогників кволих мани На всяких трясовинах квітло. У мряку сьогодні й будучини Прожектором кинуто світло. Ви вийшли, незнані, із темряви нор Позничити шлях перемоги. І знав вас поштовий брудний коридор І сірі обніжки дороги. Це ви написали на брукові міст Трьох літер багряну рекляму. Не роки життєвою мірою – зміст Для того, хто […]...
6. Ольжич Олег – Ольвієць Годi! I лiру кидаю на барсову шкуру. Серце ледаче давно – як фiал без вина. Пiнявий трунок щасливо допито до дна, Личить же усмiхом стрiнути правду понуру. В мене над ложем мiй меч в пiхвi, золотом битiй. Зойкнуло лезо й лягло на брунатiсть колiн. Лезо – cвiчодо, i в ньому мiй вихiд один – Завтрашнiй […]...
7. Ольжич Олег – Візія Вітри од краю до краю, Од рана до рана дмуть. Дерева, дахи зривають, Пісок і тріски несуть. На подвір’ях клунки, попони. – І не в безвісті шлях цей? – Широкогрудих коней Зі стайні ведуть бігцем. На г’анку ще раз мати, А ти вже доп’яв стремен. Хлопчак, що його не взято, Ховається під брезент. І рветься, […]...
8. Ольжич Олег – Нащо слова? Ми діло несемо Нащо слова? Ми діло несемо. Ніщо мистецтво і мана теорій. Бо ж нам дано знайти життя само В красі неповторимій і суворій. Що вибереш, чи образ бездоганний, А чи прообраз для усіх один? Міцніша віра і дзвінкіший чин За словоблудіє і за тимпани! Ось, сходить, виростає, розцвіта Благословеніє не форми – суті. Одвага. Непохитність. Чистота. […]...
9. Олег Ольжич – Ясне мерехтіння кіна ЯСНЕ МЕРЕХТІННЯ КІНА… Ясне мерехтіння кіна, Прах, що зринає вгору. Ти вічна й одна, Людина, Дитя землі і простору. Ні мертве каміння міста, Ні мертва сила Машини Твоєї мрії не стисне, Пориву твого не спинить. Крізь мряку, що чола вкрила, Крізь гори легкі паперу Дух радісні пружить крила, Випростує горді пера. І, як у віках, […]...
10. Ольжич Олег – Негритянський божок М. А. Тисячолітній, дужий баобаб Один віддав його залізні риси, І мертвий впав на землю чорний раб, Коли нарешті божий погляд висік. Прикрашений, високо на стовпі, Він став між хиж на сонному майдані, І ніздрі бога, ласі і тупі, Вдихали піт і курева даяній. І все він міг. І в біснуванні свят Він посилав за […]...
11. Ольжич Олег – Незнаному воякові (уривок з редакції 1935 року) I Читайте газети при тихім вікні, Впивайтесь ясним каламутом. І як не зірвуться ці лагідні дні, Не крикнуть розпучливо-люто! Читали, пряли недомріяні сни, Солодку молошність туману. Від року до року, з весни до весни, Від рана чекали до рана. Вели не в майбутнє, де бурі і грім, В минувшину спогади всі ці. О, будьте ви […]...
12. Ольжич Олег – Риплять і квилять двоколесі мажі Риплять і квилять двоколесі мажі, Худоба чорну куряву здіймає, А голоси важку, неясну пряжу Снують під степом, сірим і безкраїм. Земля! Земля! Плодюча, повногруда! Як та, невірна, де родила мати! Ти приймеш сім’я вибраного люду! А дикуни – їх можна відогнати. Жінки надвечір поновлять розмови, Що полуднева спека перервала… А руки, руки тільки прагнуть знову […]...
13. Ольжич Олег – Городок 1932 (уривок) За нами розгубленість мертва, Де страх і покора – закон. Там втрат не буває, де жертва – Здобутий в огні бастіон! Ім’ям невблаганним свободи Здолали ми й кинули ниць Понурі карпатські приходи, Асфальти далеких столиць. А тут на міста й хутори ми Залізну накинули сіть. Тут скрізь наше військо незриме У хижих залогах стоїть. Потрібно […]...
14. Шякунтала – Ольжич Олег Все нижче сонце потойбіч дороги, А тут, в тиші, ростуть платани скраю, Смагляві і сухі дівочі ноги Дрібні сліди у пилі залишають. Гарбу двокоду тягнуть до оселі Бики слухняні, і минають люди, А у лісах пустельники веселі Ще й досі відають блаженства й чуда. В твоїх очах вся мудрість незглибима. Ходім, хай спробую, закутий, Своїми […]...
15. Ольжич Олег – Готи Похмурий день зачаївся в туманi. Над бродом ржуть, полохаючись, конi. Мiй меч бренить, та чую, що на гранi Мене не зрадять крицевi долонi. Учора твердо так, без повороту Промовив: нi, суворий до останку. I цiлу нiч пiд бурю i пiд сльoту Процiлував я оп’янiлу бранку. Хай анти ждуть за рiчкою в туманi, Мене не зрадять […]...
16. Ольжич Олег – Порцеляна До дзвінкого водограю З шумом балю в голові Я збігаю по терасах, По розсипаній жорстві. Пруг оранжевого світла На каміння ліг і щез, Наче хвиля, що розквітла, Білосніжний польонез. І із рук байдужих квітку Я кидаю в глибину, Із Нормандії згадавши Молодого старшину. У похмурому дюнкерку Він сідає до стола І мережану хустину З рукава […]...
17. Ольжич Олег – Приxодили Приxодили. Стрічали шану й страх, Здолавши багна, пущі і вертепи. Приносили в приплющених очах Своє блакитно-зеленаве небо. Ми не зазнали радости. Були Їх пестощі рвучкі і небуденні. Зривалися. Збиралися й ішли. Їм скрізь були краї ще більш південні. І діти ці, вони уже тепер Тікають в гори, наче вовченята, І в них під чолом – […]...
18. Олег Ольжич – Піхотинець Душа відділилась від тіла Ще там, на майдані міськім. Врочиста така, білокрила, Літає і в’ється над ним. А тіло, струнке і спокійне, Ступає в холодних рядах. Довіку його не обійме Ні сумнів, ні згадка, ні страх. І радісно духу дивиться, Як тіло тяга кулемет, Стискає гарячу рушницю І вперто повзе наперед....
19. Ольжич Олег – Археологія Л. Мосендзовi Поважна мова врочистих вiтрин. Уривчастi передвiку аннали. – Ми жали хлiб. Ми вигадали млин. Ми знали мiдь. Ми завжди воювали. – Мене забито в чесному бою, Поховано дбайливою сiм’єю. Як не стояти так, як я стою В просторiй залi мудрого музею? Так виразно ввижається менi Палючими безсонними ночами: Я жив колись в простому […]...
20. Ольжич Олег – Підзамчя Притулене тут під горою – Спокійне Підзамчя усе. Лиш вітер стрімкою рікою І хмари, і зорі несе. В хатках порушаються люди, Ткачі, кушнірі, ковалі, Шукаючи щастя чи злуди, І чується запах землі. Ні хмарам, ні зорям не вузько, Сповняючи вічний закон. І вишні набряклі галузки Вночі стукотять до вікон....
21. Олег Ольжич – Пророк ПРОРОК Не сняться літа дитинні, Не маряться дні юнацькі. Дівчата з горбів зелених Давно не сходять до танцю. Давно не збирають смокви, Не душать важкі виногрона. Річки течуть не водою – Камінням сухим і чорним. О очі мої гарячі, Уства мої сірі, спраглі, Що бачите тільки Сонце, Щоб тільки кричати Правду! Щоб жовкли жіночі лиця, […]...
22. Ольжич Олег – душа обважніла Душа обважніла, як жорна, В полоні страшного і злого. Земля благодатна і чорна До решти знеснлила ноги. І от її знов розбудила Хода круторої пари. І серцю, як перше, є мило Стрічати вечірню отару. Лише ковалі невсипучі, Куючи від сходу до сходу Металь небувалий, сліпучий, Ворожать майбутні походи....
23. Олег Ольжич Реферат Олег Ольжич (1907 – 1944) Олег Олександрович Кандиба (справжнє прізвище) – поет, публіцист, політичний діяч. Син Олександра Олеся. Народився 8 липня 1907р. у Житомирі. Після поразки УНР разом з родиною залишив Україну. Навчався в Карловому університеті в Празі та Українському вільному університеті, працював у Гарвардському університеті (США). З часу виникнення ОУН стає одним з […]...
24. Ольжич Олег – Сестра, а другому – мати Сестра, а другому – мати. Містечко – як сіра твань. Товаришу мій, брате, Горіння одних бажань! Не бійтесь, напне до болю Ваш шлях, як струна, прямий Кремінно-тверда воля Того, що є зв’язковий. Містечко – як сіра змора, А потім – його нема. Лише свистіння простору, Безумність лету сама. Не стримать, не захитати. Рука і дух […]...
25. Ольжич Олег – Поцілуєш, різко і суворо Є. П. Поцілуєш, різко і суворо, А в очах – морозяна блакить, А в очах – розриви і простори… Ет, не нам, товаришу, любить! Ще зіниці тугою розкриті І сухі тривого. уста (Скоростріли мовкнуть, перегріті, І кіннота лаву розгорта… ) В ухах досі ще п’янюче-лунко Дзвін копит і скреготи землі… . . . . . […]...
26. Воно зросло з шукання і розпуки… – Ольжич Олег А гострозоре, мужнє покоління Уже зросло на молодій землі. П. Филипович Воно зросло з шукання і розпуки, Безжурно-мужнє, повне буйних сил, Закохане в свої тугії луки І в бронзу власних мускулястих тіл. Так солодко в передчуванні бою, Не знаючи вагання і квилінь, Покірну землю чути під ногою І пити зором синю далечінь....
27. Ольжич Олег – На горі під лісом – біла хатка На горі під лісом – біла хатка. Біла дівчина виходить, біла цятка. Над горою вдень шовкове небо. (Як воно, шовкова в грудях туга). І вночі під лісом хатка біла. (Ах навік, навік душа сп’яніла!..) Над горою оксамитне небо. (Чом так в грудях оксамитно-смутно?)...
28. Ольжич Олег – Чорно-синяву рінь гризучи Чорно-синяву рінь гризучи, Нарікає і стогне ріка. Поруч мене – гнучка і струнка, Як скельниця оця на плечі. По узбіччю, поритім від злив, Кілька хмурих ялиць поп’ялось. Бистриною підскочив лосось, Каменюку ведмідь покотив. Все могутніша мова ріки І щороку понуріші дні. Та в печері, при вірнім огні, Дві міцні і гарячі руки....
29. Ольжич Олег – давнім трунком, терпкістю Каяли Давнім трунком, терпкістю Каяли Ці – і кров, і смерть. Небо – княжі київські емалі. Небо знову – твердь. Знов не вгору несміливим зором – В безкраї степів, Жити повно, широко і скоро І урвать, як спів. Як колись, горіти і п’яніти, Шоломом п’ючи, І життя наопашки носити На однім плечі. 1930...
30. Олег Ольжич – поет національного героїзму Олег Ольжич – поет національного героїзму Нам дано відрізнити зле й добре, Мале і велике І прославити вірність, повинність І жертву героя. О. Ольжич Поезія Ольжича (Олега Кандиби) насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича – вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам – своя найвища й, […]...
31. Рудько (Життєпис одного півня) – Ольжич Олег Отже, я розповім вам про півня. Не про величезного слона чи хижого лева, а про звичайного півня, яких ви безліч бачили за своє молоде життя. Ви, може, не пригадуєте, але я знаю, що колись ви були з ним в дуже близьких відносинах. Він вабив вас непереможно до себе яскравістю барв та дзвінким голосом, і ви, […]...
32. Ольжич Олег (Кандиба) – Біографія Оле́г ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба ) – український поет, археолог і політичний діяч, очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939-1941), заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944-†10.06.1944). Народився в Житомирі 21 липня (8 липня ст. ст.) 1907. Батько – відомий […]...
33. Олег Ольжич – Пластовий капелюх ПЛАСТОВИЙ КАПЕЛЮХ Він висить в мене в хаті на стіні, Широкополий, трошечки прим’ятий, І ось, здається, нині вже вдесяте Киває і всміхається мені. Він оптиміст, яких є мало в світі, І стоїка такого не знайти. От і тепер: попробував би ти Шість місяців так на цвяху чипіти! Але – близька вже довгождана путь По пралісах, […]...
34. Олег Ольжич, Олена Теліга – поети і герої Тож нам не було запасного обходу, Єдине вело нас під кулі й ножі: Чи впасти під небом достойно народу. Чи гідність зарити в приватній межі. Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належать Олег Ольжич та Олена Теліга – митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину […]...
35. Ольжич Олег – Знов вітри над землею, вітри Знов вітри над землею, вітри І блакить, і розриви, і дим Сонну землю черкає згори Смерть черкає крилом голубим. Ширше груди! Повніше серця! (Бо згориш від чекання, згориш!) Чи була коли днина, як ця, І дівочі уста принадніш?! О, ця днина, як п’яне вино! О, ця смерть, як холодна блакить! Як велично, що нам не […]...
36. Катерина Кочетова – Хтось подарує ніжності слова Хтось подарує ніжності слова Та лиш чекатиме світання за світанням, І не помітить те, як час сплива, А я не буду вірити зізнанням. Я відбудую мрії до зірок, Але не потону в світі ілюзій. Достатньо інколи зробити крок, Щоб не тримати серце у напрузі. Хтось у обійми схоче захопити, Але думками буду я далеко, І […]...
37. Таня-Марія Литвинюк – Хтось тебе по шматочках виймав Хтось тебе по шматочках виймав-не виймав, але вийняв – І більше не любиться. І тепер тобі ночі не пишуться, дні не римуються. І не сила, не слабкість, а втома тобі по хребту. Бо хотілось не тиші, не тилу, не тіла, а захисту. Хтось до тебе мовчав-не мовчав, але змовчав – І більше не мріється. І […]...
38. Оксана Лятуринська – Устами славлена… /strong&gt * Устами славлена Стріла стужавлена. Хвалена, хвалена, В отруті калена! Стріла окрилена, Стріла доцілена. Кров’ю гартована Стріла значкована. **...
39. Герасим’юк Василь – Верхи й ліси вже хтось нашепотів Верхи й ліси вже хтось нашепотів Своїми віршами… Не шумом вічним Я сповнений, а спійманий на відчай Незнаним гулом і слідами слів. Його не чую ще, але гілки Уже відхилені – пройшов між ними. Ми ще не вороги й не побратими. Стежок нема ще в нього. Навпрошки Ось повійнуло – по душі якраз! Ще перед […]...
40. Павло Тичина – Хтось гладив ниви, все гладив ниви Хтось гладив ниви, все гладив ниви, Ходив у гніві і сіяв співи: О, дайте грому, о, дайте зливи! – Нехай не сохнуть злотисті гриви. Хтось гладив ниви, так ніжно гладив… Плили хмарини, немов перлини… Їх вид рожевий – уста дитини! Набігли тіні – і… ждуть долини. Пробігли тіні – сумні хвилини: Плили хмарини чужі, далекі… […]...